Лідія Михальченко, «Кавказ.Реалії»
Українська правозахисна група «Січ» займається допомогою незаконно затриманим цивільним та військовим, які перебувають на територіях підконтрольних російській владі. Сайт Кавказ.Реалії (проєкт Радіо Свобода) розмовляв з юристкою організації Юлією Полєхіною про те, як «Січ» допомагає звільняти українських полонених, які опинилися в Чечні.
Група «Січ» базується у Дніпрі але працює зі зверненнями з усієї України. На її базі працює приймальна Гельсінської групи з людських прав. Юлія Полєхіна з 2015 року координує різні проєкти цієї організації. Вона також займається документуванням тортур та підготовкою звернень до ЄСПУ.
– Яка кількість полонених перебуває наразі в Чечні?
– Ми не маємо офіційно підтвердженого точного числа. Рідні полонених моніторять різні російські публічні видання. Дехто побачив своїх рідних на каналах «Ахмат» та пов’язаних із ним. Ми припускаємо, що наразі в Чечні перебуває більше ніж 30 українських військовополонених.
– Рамзан Кадиров регулярно показує нових полонених, вам вдається їх ідентифікувати?
– Ми намагаємось. Зі мною на зв’язку ініціативна група рідних тих, хто розшукує своїх близьких у полоні.
Ми знаходимо креативні правозахисні рішення, та дуже обережно поводимось з інформацією
Як взаємодіяти з російськими військовими, щодо полонених, вже більш-менш ясно, а тут (у разі з «кадировцями») – поки не зовсім. Ми знаходимо креативні правозахисні рішення, та дуже обережно поводимось з інформацією.
– Розкажіть про полонених, яких вам вдалось визволити із Чечні в минулому році. Як це все відбувалося?
– Навесні минулого року до мене звернулась дівчина. Вона розшукувала свого нареченого – 35 річного Романа, добровольця зі Львова. Вона розповіла, що знайшла його на відео (в телеграм-каналі Кадирова), де він перебував з іншими полоненими в Чечні. На їхньому тлі командир спеціального призначення «Ахмат» Апті Алаудінов доповідав про військові успіхи. Рідні інших полонених із цього ролика також їх ідентифікували. Ми розпочали свої дії.
Спочатку ми звернулися в усі українські установи, в тому числі слідчі органи. Ми повідомили, що знаємо, де ці люди перебувають. Це спричинило необхідність актуалізації даних, щоб про них не забули. Органи подякували за інформацію і приєднали її до вже існуючих розслідувань. Та головне завдання було – витягнути полонених із Чечні.
– Як ви отримували в подальшому інформацію про цих людей?
– Ми знайшли хлопця, який до цього перебував у полоні в Грозному. Він розповів, що «кадировці» не захопили його на полі бою, а «купили» у військових групи «Вагнер». Ймовірно, подібні продажі відбуваються постійно. Цей хлопець був у полоні довший час, ніж Роман.
– Якими були ваші подальші дії?
– Спочатку я хотіла за стандартними схемами вийти на міністерство оборони Росії, але цей звільнений військовий сказав, що Москва, ймовірно, зовсім нічого не знає про українських полонених у Грозному, і що ми нічого не доб’ємось, якщо не зробимо ще гірше. Хоча, зрозуміло, що в Чечню їх вивезли через Росію, машину на пропусках не зупиняли.
Дізнавшись про «чорний ринок» у Чечні та зваживши обставини, я вирішила написати депутату Держдуми Росії чеченцю Шамсаїлу Саралієву. Відіслала лист на електронну адресу. Відповідь не прийшла. Невдовзі після цього дівчина Романа в інстаграмі знайшла особисту сторінку Саралієва, запитала мене, чи можна спробувати продублювати йому повідомлення?
Я погодилась з цим планом. Вона написала йому в особисті повідомлення і відповідь прийшла досить швидко. Написав, що з Романом все в порядку. Спочатку дівчина Романа вирішила, що це формальна відповідь. Згодом, за пару днів, він скинув їй фото, на якому стоїть поряд з Романом. Сам Роман пізніше розповів, що цей депутат прийшов до них у підвал та сказав, що розшукує ось такого полоненого. Роман відповів, Саралієв сказав, що його розшукують рідні і що все буде добре.
– Як проходив обмін?
– До наших хлопців о третій годині ночі прийшли охоронці і сказали збиратися. Видали їм чеченську форму, футболки, кеди. Куди везуть – не сказали. Потім посадили у літак до Ростова на Дону.
Ми звернулись до російської сторони, коли в нас у полоні перебували також «кадировці»
Після перельоту пересадили їх в автобус і наказали опустити голови. Так вони провели декілька годин. Потім їм повідомили, що везуть на обмін і що вони вже у Бєлгороді. В Україну повернулося 10 людей. Один із полонених відмовився їхати, оскільки невдовзі перед обміном йому провели ампутацію. Доля його нам невідома.
– На кого тоді обміняли українських полонених?
– Поіменних списків у нас немає. Ми звернулись до російської сторони у той час, коли в нас у полоні перебували також «кадировці». Можливо, це сприяло обміну. Як мені передавали, депутат Саралієв повідомив, що українців обміняли на тих хлопців, яких хотіли отримати у Грозному. Але це інформація із других рук.
– Як розвивалась історія полонених з відео?
– Після звільнення Роман розповів, що його відшукали 4 березня 2023 року під Білогорівкою в Луганській області. Спочатку його відвезли у Лисичанськ.
Поводились страшно, били, не давали їсти, допитували. В туалет полонені ходили там, де їх тримали. Не вели ніяких «кримінальних справ», кабінетів, слідчої процедури. «Вагнерівці» ганяли по підвалах, били палками, ногами, імітували розстріли. А потім сказали: «Ви своє вже відспівали, ми передаємо вас чеченцям»».
Зав’язали їм очі та руки, штовхали їх як мішки з картоплею. За свідченням Романа, вони не бачили, куди їх везуть. Після чергової зупинки він почув чеченську мову. Потім їх довго етапували до Грозного. Ще перед етапом їх перевдягли в чистий одяг і дали поїсти. У Грозному їм розв’язали очі та руки. Це знову був підвал, але там годували.
Давали в основному розчинне пюре, макарони швидкого приготування, хліб і воду. Охоронці попереджали, що воду треба кип’ятити, бо вона технічна. Від поганої води у полонених ставалася дизентерія. В разі потреби, надавали медичну допомогу.
Очі зав’язували у разі, якщо полонених кудись перевозили. Декілька разів, у стані із зав’язаними очима, наші полонені чули, що «кадировці» з ними фотографувались, без їхньої згоди.
Допитів у Грозному не було. Одного разу наших військових побили, начебто хтось із їхньої групи дав недостовірну інформацію.
– Як ви поясните, що «кадировці», дивлячись на вашу розповідь, поводились до полонених краще, ніж «вагнерівці»?
– Можливо, це обумовлюється зацікавленістю обміняти їх на своїх. Для цього люди повинні бути в нормальному стані. Але «кадировці» сильно психологічно тиснули на них та ображали.
– У чому полягає основна перешкода для нових обмінів?
– Ми вже звикли до певного порядку дій, коли наші полонені перебувають в інших регіонах Росії, не в Чечні. Існує закономірність: чим більше інформації ми розповсюджуємо, тим краще з обміном. Ті, хто сидить на території РФ, повернувшись, розповідають, що в якийсь момент умови утримування стали кращими. Вони не знали причини, але їм раптом почали давати їсти та перестали бити. Але за часом це співпадало з нашою активністю у ЗМІ та соцмережах.
З нами не завжди хочуть спілкуватись, як з представниками української сторони, навіть російські адвокати
Але як нам діяти, коли наші полонені в Чечні, я досі не знаю. Там інший менталітет і кожного разу ми гадаємо, як бути. Друга складність – з нами не завжди хочуть спілкуватись, як з представниками української сторони, навіть російські адвокати. Важко знайти контактні особу.
Зараз є інформація, що в Курській області до наших військових потрапили в полон нові «кадировці». Ми побачили надію на обмін.
– Українці, що опинились у Чечні, занесені в офіційні списки полонених?
– Буває по-різному. Якщо вони потрапили в полон, то можуть пройти по офіційних базах даних (міністерство оборони Росії) а потім, якщо «кадировці» їх купили, вони опиняться у Грозному. Червоний Хрест може про це знати. Буває, що військовополоненого ми розшукуємо, але його місце перебування ніхто не підтверджує. Та в якийсь момент приходить підтвердження від Червоного Хреста. Це може статись навіть після пів року полону.
– Ви координуєте свої дії з українською державою?
– Як суспільна організація ми можемо звертатися тільки до чиновників, військових, надсилати листи. Хотілося б, щоб механізми вирішення таких питань були на державному рівні, щоб люди знали до кого звертатись, і щоб був якийсь результат. Але в нас немає таких повноважень. Ми пишемо до відомств, але зазвичай приходить відповідь типу: «Дякуємо за ваше повідомлення, ми врахуємо вашу інформацію».
У нас немає офіційного впливу, щоб обміняти конкретно тих «кадировців», яких вимагають
Я можу писати в координаційний штаб, що згідно відкритих джерел, в Росії є українські військовополонені, а на нашому боці – ті, хто може бути цікавим для обміну. Однак у нас немає офіційного впливу, щоб обміняти конкретно тих «кадировців», яких вимагають.
– Де проходить передача полонених українців «кадировцям»?
– Можливо, що на окупованих територіях. Тих, кого не везуть у Росію, частіше за все, взагалі неможливо знайти. Наприклад, когось тримають в Енергодарі, Дніпрорудному, Мелітополі. Те саме стосується і захоплених цивільних громадян в окупації: вони зникли без сліду. Тільки двоє цивільних були підтверджені через Червоний Хрест після дев’яти місяців вд дня затримання, та тільки тому, що були вивезені до РФ.
– Така ситуація була на окупованих територіях ще до повномасштабної війни?
– Так. Я наполегливо займаюсь темою обмінів з 2015 року.
Орудують багато шахраїв
Ми знаємо, що на окупованих територіях полонених можуть декілька разів передавати між підрозділами. Сліди людей втрачаються. Одного Донецького підприємця, цивільну особу, перепродавали декілька разів та врешті-решт розстріляли.
У цих місцях орудують багато шахраїв.
Люди в Україні навіть згідні платити викуп за своїх рідних. Але і це не завжди допомагає. Багато хто з українців, які розшукують рідних, вже зневірені, що знайдуть їх чи зуміють звільнити.
- Під час прориву українських військ у Курській області були взяті в полон уродженці Чечні, які служили в російській армії. Після початку боїв командир спецпідрозділу «Ахмат» Апті Алаудинов та очільник Чечні Рамзан Кадиров заявили, що військові з республіки приймають участь в обороні регіону. Російські «військкори» запевняють, що «кадировці» ховалися за спинами строковиків та знімали постановочні відео.
- Одночасно зі спробою витіснити ЗСУ із Курської області, російська армія намагається наступати в Харківській області. Тут їй протистоїть, зокрема, Окремий батальйон особливого призначення збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія (ОБОП ЗС ЧРІ). Про особливості своєї роботи, про минуле і майбутнє Ічкерії, а також про звинувачення на адресу чеченців з боку західних країн в інтерв’ю сайту «Кавказ.Реалії» розповів прессекретар підрозділу Мікаель Андерсон.
Форум