(Рубрика «Точка зору»)
Міністр оборони Росії Сергій Шойгу ініціював низку заходів задля збільшення чисельності російської армії. Очевидно, мобілізація в цьому плані виявилася не надто ефективною.
Між тим, рік тому російські можновладці лякали світ войовничістю своїх громадян, їхньою готовністю до війни. Натомість росіяни нагадали своїй владі, що втеча – одна з традиційних форм російського протесту. Не наважуючись відкрито протестувати, росіяни тікають, виказуючи незгоду в завуальований спосіб.
1 грудня 2021 рок, спікерка російської Ради Федерації Валентина Матвієнко розповіла депутатам і присутнім урядовцям жарт:
«Чому, на відміну від інших країн, у Росії нема біженців, коли настають важкі часи? Тому що росіяни одразу біжать до військкоматів. Нехай наші так звані партнери мають це на увазі», – сказала Матвієнко.
Утім, дійсність виявилася геть інакшою, ніж вигадані російськими пропагандистами недолугі жарти. Після початку російської агресії проти України, а надто після оголошення мобілізації громадяни Росії почали масово тікати від власної держави. Замість черг біля воєнкоматів, вишикувалися величезні черги на кордонах.
Великої кількості охочих воювати проти України серед росіян не було від самого початку. Тому фактично провалилася кампанія із формування добровольчих підрозділів і довелося вербувати на війну в’язнів. Але великі втрати змусили вдатися до мобілізації. І тоді росіяни масово побігли закордон. Лише через Грузію, за словами глави цієї держави, за 10 місяців цього року виїхало понад 700 тисяч росіян! У значній мірі це саме чоловіки призивного віку.
Насправді, такий розвиток подій був цілком передбачуваний. Адже тікати від власної бузувірської держави – це давня російська традиція. Втікачі («бегуны») – це значно більш поширені персонажі російської історії, ніж бунтарі та повстанці.
Утеча значно дієвіша за російський бунт
Російська втеча, як форма протесту, значно дієвіша за російський бунт, який тепер виявився не безглуздим і безжальним, а осмисленим і безпомічним.
Влітку цього року Володимир Путін порівнював свою загарбницьку політику з війнами, які свого часу вів цар Петро І. Ця аналогія цілком доречна і злободенна в контексті масової втечі росіян від мобілізації.
Коли Петро І на війні та репресіях будував Російську імперію, то від його жахливої «регулярної держави» втекло близько 4% податного чоловічого населення. У 1719-1725 роках із 5,6 мільйонів душ податних станів у бігах перебувало майже 200 тисяч!
Та передусім тікали мобілізовані до царської армії – рекрути.
«В 1714 році з 27 428 рекрутів по дорозі до діючої армії розбіглося 3 018, – пише російський історик Олександр Кутіщев. – Давалася взнаки природна нехіть росіян до військової служби, ставлення до неї як до важкого державного «тягла».
Загалом, у 1705-1725 роках до війська рекрутували без малого 400 тисяч осіб, з яких до діючих армії та флоту влилося трохи більше 284 тисяч.
Куди ділися решта? Приблизно кожен десятий рекрут більш чи менш вдало втік.
Іншим таланило менше: чимало помирали по дорозі або прибували до місця призначення вже непридатними до служби.
І було від чого! Наприклад, у 1719 році в команді прапорщика Звєрєва із 400 рекрутів по дорозі з Москви до Санкт-Петербурга помер 121, а 26 втекли.
Цей випадок обурив царя: командира команди та його заступника стратили перед московською губернською канцелярією, для остраху (ніби через працівників канцелярії продали виділені на рекрутів харчі).
Рекрутів до місця призначення часто вели в кайданах
Однак, як показало учинене з цього приводу слідство, ситуація була доволі типовою. Як виявилося, зібраних рекрутів до місця призначення часто вели в кайданах, а привівши до якогось міста на ночівлю, тримали у в’язницях у великій тісняві. Відтак рекрути ще до прибуття на місце служби були виснажені. До того ж, гнали їх часто не зважаючи на погодні умови, тому в дорозі одні хворіли й помирали, а інші, «не витримавши скрути великої», тікали.
Безпечніше відпустити?
Між іншим, після цього випадку і розслідування російська держава стала дещо гуманнішою: рекрутів стали забивати в кайдани лише на ніч.
У роки правління Петра І не рідкістю були випадки, коли загони дезертирів та втікачів із боєм проривалися через кордон. Тепер російська влада завбачливо вирішила загалом не заважати співвітчизникам тікати від мобілізації. Адже створення перешкод для величезної юрби молодих здорових людей могло би вийти їй боком.
Відтак велика втеча від путінської мобілізації вже стала найбільшою хвилею еміграції з Росії після розпаду СРСР.
В популярній пізньорадянській кінокомедії «Формула кохання» є епізод, де один персонаж каже іншому про свій намір втекти, а далі розмова:
- І не злякаєтеся?
- Для втечі в мене вистачить мужності.
У фільмі цей діалог вкладений у вуста іноземців, але насправді тікати – це дуже по-російські. А надто за умов, коли втеча закордон – чи не єдина легальна можливість виказати свою незгоду з діями влади.
Дмитро Шурхало – автор програми «Історична Свобода»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
