16 березня російські військові завдали авіаудар по будівлі драматичного театру в Маріуполі, який використовувався як бомбосховище. Точна кількість жертв досі не встановлена. Одразу після нападу в Маріупольській міськраді заявили, що загинули майже 300 людей.
Що митці пам'ятають про бомбардування будівлі? Де зараз перебуває колектив драматичного театру з Маріуполя і над яким репертуаром працює? Що відомо про Херсонський театр імені Пантелеймона Куліша? Як використовують його приміщення російські військові та де перебуває колектив? Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазов’я» дізнався про долю українських театрів в умовах окупації.
- Голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко повідомив, що актори Донецького академічного обласного драматичного театру Маріуполя (так офіційно називається драмтеатр) переїхали до Ужгорода, де продовжать роботу. Трупа виступатиме в Закарпатському обласному музично-драматичному театрі, де маріупольські актори, як зазначив голова Донецької ОВА, зможуть працювати «стільки, скільки в цьому буде потреба».
- 18 березня у розмові з міністром культури України Олександром Ткаченком міністр культурної спадщини та культурної діяльності Італії Даріо Франческіні заявив, що Італія допоможе відбудувати будівлю Донецького обласного академічного драматичного театру.
- Російські окупаційні сили хочуть, щоб театр відновив роботу до 10 вересня. Новий сезон планують відкрити танцювальними та концертними номерами, а також театральною постановкою. Про це повідомило російське агентство «РІА Новини». Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко назвав плани окупантів «танцем на кістках» та «виставою на могильнику».
- Росія намагається зняти з себе відповідальність за бомбардування маріупольського драмтеатру і звинувачує в цьому українських військових. Експерти міжнародної правозахисної організації Amnesty International розглянули кілька версій про те, хто відповідальний за напад на драмтеатр. У підсумку дослідники спростували заяви російської влади щодо причетності українських військових. За висновками експертів, це був цілеспрямований авіаудар російських військових по цивільному об'єкту.
«Боялися, що помремо в муках»
Актор маріупольського драмтеатру Дмитро Муранцев перебував у його будівлі під час того авіаудару. Він розповів «Новинам Приазовʼя», як це сталося.
Всі, хто був в туалеті – їх немає, все посипалося в тому місці. Ті, хто там перебував, вони 100% померли одразу, миттєвоДмитро Муранцев
«Сиділи ми в підвалі, їли рибу, яку приготували до цього на багатті. Тільки збиралися йти мити руки, умиватися, а щоб це зробити, треба піти у туалет, або на перший поверх, або на другий. От тільки ми зібралися, одразу прилетіла бомба. Всі, хто був вже в туалеті – їх немає, все посипалося в тому місці. Ті, хто там перебував, вони 100% померли одразу, миттєво. Ми там 10 днів жили, це був мінус перший поверх і там піднялася пиляка, я почув запах гарі. Я одразу побіг дивитися, чи нас не засипало», – пригадав Муранцев.
Актор був в укритті разом з дівчиною та тещею. Він зізнався, що понад усе вони «боялися померти в муках».
«Ми хотіли, щоб це було миттєво. Ми це обговорювали. Тому ми боялися, що нас засипало, і зараз чадний газ, і ми просто задихнемося. Але там був прохід. Ми повернулися, я взяв швидко сумку, де в мене лежав ноутбук та документи. Я був у піжамі людини-павука в костюмі – от я в ній прямо так і вибігав з дівчиною», – каже маріуполець.
Муранцев розповів, що побачив, коли вибіг з будівлі драмтеатру.
Бігали люди усі в крові. Дівчина моя стояла і просто кричалаДмитро Муранцев
«Ми вийшли на вулицю, – а немає драми, немає будівлі, немає зеленого газону, що був, бо він весь був в уламках. Ми на це дивилися, я бачив ці завали. Кричали голоси з під них: «Ми тут, дістаньте». Там діти намагалися дістати своїх батьків, чи навпаки. Бігали люди усі в крові, всі білі, обсипані цим (пилом – ред.). Дівчина моя стояла і просто кричала. Раніше багато хто плакав постійно, а під час бомбардування вже ніхто не плакав, нічим було, просто крик і все», – пригадує актор.
Муранцев каже, що намагався якомога швидше залишити Маріуполь. Актор сподівається, що драмтеатр відновить свою роботу після звільнення міста, але вважає, що на місці будівлі має бути меморіал.
«Ну це не на часі там точно – вистави грати, якими вони б не були. Треба місце пам'яті, щось таке. Хоча, з іншого боку, звісно, символічно, щоб Маріупольський театр повернувся до себе додому і грав би вистави. Ну може, але не саме на цьому місці», – зауважив актор.
«Мистецтво в Україні має бути лише українською»
16 липня в Ужгороді колектив драматичного театру з Маріуполя презентував прем'єру вистави «КРИК НАЦІЇ». Театр переїхав на Закарпаття ще у травні. Вистава розповідає про життя і долю українського поета та дисидента Василя Стуса в «алюзіях та аналогіях» і про «сьогоднішній день в усій його абсурдності».
Режисеркою постановки стала заслужена артистка України Людмила Колосович, яка також зараз є виконувачкою обов'язків директора, художнього керівника Донецького академічного обласного драматичного театру Маріуполя. Вона розповіла, чому перша вистава після відновлення роботи драмтеатру присвячена саме Василю Стусу.
Оскільки ми з Донеччини, то наш святий обов'язок був поставити виставу саме про людину, яка загинула ще у 1985 році за те саме, за що зараз продовжуємо гинути миЛюдмила Колосович
«Василь Стус – це людина, яка віддала своє життя за українську культуру, за українську мову, за збереження українського слова. Він все своє свідоме життя проживав у Донецьку, він сформувався там як особистість і загинув у 1985 році», – каже Колосович.
«Я молодою акторкою прийшла у театр, я процвітала, я була талановита, життя було прекрасне. В цей час людина за мене загинула в тюрмі, розумієте? Оскільки ми з Донеччини, то наш святий обов'язок був поставити виставу саме про людину, яка загинула ще у 1985 році за те саме, за що зараз продовжуємо гинути ми», – пояснила керівниця театру.
Колосович наголошує, що вистав за творами російських драматургів у театрі більше не буде.
«Звісно, що він буде направлений тільки на відродження української драматургії, на відродження українських традицій – це перше. Друге – ми будемо працювати із сучасною українською і світовою драматургією. Російської драматургії в нас не буде», – запевнила акторка.
За словами керівниці, маріупольський драмтеатр лише зараз став «справжнім українським театром по духу, по напрямку». Колосович розповіла про що будуть наступні вистави.
Наступна постановка – це справжній український вертеп, який ніколи не ставили в донецьких театрахЛюдмила Колосович
«Наступна наша постановка – сповіді маріупольських акторів. Тих, які перебували в театрі під час бомбардування – це їхні монологи. Наступна постановка – це справжній український вертеп, який ніколи не ставили в донецьких театрах», – поділилася планами керівниця.
«Окрім того, що ми ставимо класичний український вертеп вперше, він ще буде наповнений колядками та щедрівками Донеччини. І, якщо ми переглянемо той матеріал, який ми будемо творити, то вже зрозуміло, що театр інший і він дуже серйозний», – зазначила Колосович.
Режисерка зауважила, що соціальної підтримки від держави театр не отримує, але в Ужгороді колективу допомагають із розв'язання нагальних питань.
«Ми не відчуваємо, як наче ми опинилися десь на чужині. Ми відчуваємо, що ми українці і ми в українській родині. Хотілося б, звісно, щоб театр отримав соціальну підтримку від держави. Однак, думаю, що ми навіть не можемо якісь претензії пред'являти до держави, тому що йде війна. Ми дякуємо за те, що в нас є», – додала Колосович.
Заслужений артист України, актор драмтеатру Анатолій Шевченко згадує, що на українські вистави, зазвичай, у Маріуполі приходило не багато глядачів.
Він переконаний, що мова мистецтва в Україні має бути лише українською.
«Я думаю, це дуже нормально. Якби ми раніше це зробили, у нас, можливо, не було б такого. От як Балтика – живе собі спокійно своїми мовами та вчать інші. Мова повинна бути державною», – зазначає Шевченко.
Маріупольські митці в Європі
Акторка іншого маріупольського театру «Театроманія» Марія Кутнякова розповіла, що після 24 лютого більшість колективу театру виїхала з міста на підконтрольну владі України територію або за кордон. Вона розповіла, що періодично трупа виступає з постановками в Європі.
«В червні кілька учасників «Театроманії» їздили у Гданськ (Польща), де робили постановку, такі невеликі етюди на тему війни, на тему прийняття подій. До 24 серпня, на День Незалежності України, ще кілька учасників поїдуть до німецького Ганновера. Вони там відновлять нашу останню виставу, яку ми показували в Маріуполі «Тіні забутих предків» за постановкою Михайла Коцюбинського», – поділилася акторка.
Кутнякова зазначила, що митці з Маріуполя намагаються зараз відновлювати свою творчу діяльність у тих місцях, куди вони переїхали через війну і окупацію міста. Вона повідомила про роботу центрів «Я Маріуполь», які проводять культурні заходи та діють у багатьох містах України.
Доля Херсонського театру
Генеральний директор, художній керівник Херсонського театру імені Миколи Куліша Олександр Книга розповів, що зараз російські військові використовують приміщення театру для власних потреб. А очолити театр погодився колишній працівник, який раніше опікувався пожежною охороною.
Вони (окупанти) видали наказ нікого в театр не пускати з тих людей, які не погодилися співпрацюватиОлександр Книга
«Вони (окупанти – ред.) зараз видали наказ нікого в театр не пускати з тих людей, які не погодилися співпрацювати. А погодилися співпрацювати – майже ніхто. Буквально кілька людей, які намагаються щось робити. Орки (російські військові – ред.) використовують театр, просто приміщення, для своїх якихось акцій», – каже директор херсонського театру.
Російські військові затримали Олександра Книгу майже через місяць після початку повномасштабної війни. За словами театрала, його намагалися схилити до співпраці і звинувачували в нібито фінансуванні проукраїнських мітингів, які проходили в окупованому Херсоні.
Мені здавалося, що це якийсь фільм знімається, зараз скажуть стоп-мотор, ми пожартували. Потім вони мене забрали, відвезли, посидів в СІЗООлександр Книга
«Коли приїхали, нас вже було 6 осіб, з меншою дитиною. Вони зробили обшук, перерили весь будинок, чоловік 40 було, в бронежилетах, екіпіровані, з кулеметами. Оточений будинок, снайпер на сусідській недобудові, перекриті вулиці. Мені здавалося, що це якийсь фільм знімається, зараз скажуть стоп-мотор, ми пожартували. Потім вони мене забрали, відвезли, посидів в СІЗО», – згадує керівник театру.
Книга розповів, що його затримання російськими військовими викликало великий резонанс. Та навіть після звільнення з полону окупанти повторно приходили «на розмову».
«Через кілька днів зателефонували, приїжджали на розмову і вже потім мені керівництво області сказало, що треба будь-яким способом знаходити можливість і виїхати з Херсонщини. Тому що вони приходили конкретно: «відкривайте театр, ви депутат обласної ради, ідіть працюйте», розповів Книга.
Діставшись Львова, відразу почалася підготовка фестивалю «Мельпомена Таврії». Книга сподівається на повернення до рідного театру після деокупації міста. За його словами, більшість театрального колективу залишається в Херсоні.
«Терапевтичний ефект мистецтва, він існує і існував, і існуватиме. І дуже потрібний буде після війни. Я це кожного дня бачу, перебуваючи в залах. Коли сидить публіка, вона дуже напружена і починає танути. Особливо діти сьогодні потерпають. Війна закінчиться. Ми все робимо для фронту, для перемоги», – наголосив Книга.
