(Рубрика «Точка зору»)
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Ірина Костенко, Ірина Халупа
Народ автохтон є народом шляхетного походження – так учив мудрий Аристотель. Понад століття тому академік Михайло Грушевський науково довів, що творцем тисячолітньої княжої України-Русі – могутньої держави європейського середньовіччя – був український етнос. Але відтоді і до початку нинішньої війни імперські ідеологи вкупі з деякими українськими істориками невтомно шельмували висновки видатного історика. Одні наполягали на колисці трьох братніх народів, а другі стверджували, що «Русь не була ані російською, ані українською».
У перші ж свої дні повномасштабна російська агресія вичерпно все пояснила: Росія до тисячолітньої Русі не має жодного стосунку.
А от Україна, як то і вчив Михайло Грушевський – має, і цей стосунок прямий та безпосередній.
Незаперечним доказом став цьому знаменитий пароль – «паляниця».
З’ясувалося, що росіянам геть не під силу звичайне правило української орфоепії – м’яке «ц» у кінці слів. У їхній мові «ц» завжди вимовляється твердо: пьяница, убийца, извращенец, мертвец, конец.
А в українській мові «ц» в кінці слів завжди м’який: творець, молодець, паляниця, суниця, молодиця, киця...
Така вимова для українців не лише природня, але й споконвічна.
Принаймні тисячу років тому кияни розмовляли так само, бо у графіті на стінах Софії Київської писали: «місяця, трясця, чернець, драниць, Валерця, Архипцю…»
Графіті, звісно ж, не єдине свідчення україномовності авторів періоду України-Русі
Літературною у ті часи була мова церковнослов’янська. Але коли віряни не знали, як то писати по-вченому, то писали, як вимовляли.
Наприклад, графіті «а ворогов трясцею оточи». Сучасному українцю у цьому стародавньому написі і сьогодні все зрозуміло, а от росіянину – зась. Бо їхньою мовою це звучить геть інакше: «а врагов обложи лихорадкой».
М’яке «ц» у давніх графіті, звісно ж, не єдине свідчення україномовності авторів періоду княжої України-Русі.
У стародавніх написах на стінах Софії представлена велика кількість українських мовних форм та слів у цілком сучасному звучанні.
Нагадаємо найтиповіші:
Дієслова: писав, молив, ходив, огородився, долучити, просити…
Закінчення у давальному відмінку: Степанові, Павлові, Петрові…
Кличний відмінок: Стефане, Пантелеймоне, владико, Софіє…
Чоловічі імена: Іванко, Кирило, Дмитро, Марко…
Просто слова: кволий, порося, геть, хрест, небіж, ворог…
Такі українські паролі – у вигляді мовних форм і слів – представлені не лише у тисячолітніх графіті на стінах святої Софії.
І таких паролей сила-силенна в усіх без винятку писемних пам’ятках часів княжої України-Русі – від текстів Святого Письма і до літописів.
Як вони там опинились?
У цьому зв’язку варто коротко нагадати історію.
У 860-і роки святі просвітники Кирило і Мефодій переклали Святе Письмо з грецької мови на староболгарську.
Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську) і вона стала панівною у богослужінні.
Докладно про це ми писали у статті «Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел».
Високоосвічені мужі Печерського монастиря в ХІ столітті провели велику роботу щодо редагування (українізації) Євангелії, Апостола та Псалтиря
Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Отоді за роботу взялися високоосвічені мужі Печерського монастиря. В ХІ столітті вони провели велику роботу щодо редагування (або якщо точніше – українізації) Євангелії, Апостола та Псалтиря. «Мета такої редакції полягала у тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача», – пояснює доктор історії і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської Сергій Висоцький у своїй монографії «Київська писемна школа Х-ХІІ ст.»
Після такого редагування у священних текстах і з’явились численні українські слова та мовні форми (включно з м’яким «Ц»). І сьогодні вони служать незаперечним доказом на підтвердження висновків академіка Михайла Грушевського – «творцем тисячолітньої княжої України-Русі був український етнос».
Московська імперія, як відомо, змародерила в українців стародавнє ім’я, історію та культуру і привласнила оригінали київських манускриптів, пихато називаючи їх «своім наследієм». Але рясно запаролені українськими словами і мовними формами тисячолітні тексти начисто це спростовують.
Судіть самі. Чи може, наприклад, знамените Остромирове Євангеліє (1057 рік) стояти «у истоков русской письменности», як то стверджують в Російській національній бібліотеці, якщо його переписувач, диякон Григорій, писав: «дівицЯ, студенецЬ, близнецЬ, праотецЬ. місяцЬ, крупиць…»?
Не вписується в «российское наследие» і Київський псалтир (1397 рік) попри запевнення московитів що «на московское происхождение писца (тобто писаря) указывают языковые особенности рукописи».
Дозвольте запитати, якщо сьогодні московити не здатні вимовити «паляниця», то як у 14-му столітті вони могли писати «царицЯ, отецЬ, вінецЬ, руцІ, лицЮ, ріцІ…»?
А що вже казати про літописи. Зупинимось на найіменитішому – «Повісті врем’яних літ» Нестора Літописця, якого у Москві називають «первым российским летописателем». При цьому у тексті «Повісті» немає жодного російського слова. Зате поруч із церковнослов'янською українська лексика в літописі струменить суцільним потоком: «хоробрий, володіти, рубати, створити, орати, наймит, рілля, печерка, сором, туга, свита, кияни, невіглас, подружжя, жито, зоря…»
Незаперечно, що українцем був і Великий Київський князь Володимир Мономах
Князь Святослав – читаємо у «Повісті» – виступив до «Переяславця з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу над печерою»…
1896 року Михайло Максимович, перший ректор Університету святого Володимира, у публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті» аргументував так: «Якщо у Нестора написано: «цариця», «у отця», «перебреде Донець» і так далі – то ми повинні визнати, що це написано українцем».
Незаперечно, що українцем був і Великий Київський князь Володимир Мономах.
Путін брехав, що його армія «воює на своїй землі»
Прикриваючись славним Київським князем, Володимир Путін нещодавно брехав, що його армія «воює на своїй землі, де вражали ворога дружинники Володимира Мономаха» (і як тут не згадати давнє українське прислів’я «Бреше, як москаль»).
Але пароль «паляниця» спростовує і цю брехню. Бо якби московські окупанти воювали на «своїй землі», то знали б і мову, яка на цій землі звучить споконвіку і до сьогодні.
Поза сумнівом, що князь Володимир Мономах розмовляв українською і запросто вимовив би український пароль – бо своє знамените «Повчання дітям» майже тисячу років тому він писав цілком у відповідності до сучасного українського правопису: «грамотицЯ, безліпицЯ, серцЯ, вдовицЯ, світодавецЬ, чоловіколюбецЬ, блудницЯ»…
Отак пароль «паляниця» геть несподівано і незаперечно засвідчив правдивість наукових висновків академіка Михайла Грушевського.
Варварська війна остаточно перекреслила міф про «братні народи»
А страшна варварська війна остаточно перекреслила міф про «братні народи», чітко означивши, хто такі українці, і хто такі росіяни.
Росіяни, намагаючись вкрасти в України її історію, діють як самозванці, дозволивши на своїй землі створити страшну імперію зла і брехні.
Українці є нащадками славних русичів, історія нашого державотворення починається з могутньої держави європейського середньовіччя – княжої України-Русі, ми на своїй землі, а отже, правда з нами, і тому у нинішній варварській війні з імперією зла та брехні ми обов'язково переможемо.
Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:
«Русский мир» в Україні. Час розгортати культурний фронт
Україна і Росія. Чому Путін взявся за капітальний ремонт російської історії?
Повість Нестора Літописця – перша писемна історія України
Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу
«Слово о полку Ігоревім» – літературний скарб України чи «русского мира»?
Сім чудес Трипільської культури. Як жили і куди поділися трипільці?
Володимир Великий – князь Київської Русі чи України-Русі?
Гетьман Іван Мазепа – будівничий незалежності України і ворог імперії
Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?
Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?
Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи?
«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури
Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?
Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?
Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?
Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?
Віталій Кличко і будинок Сікорського. Коли мер Києва виконає обіцяне?
Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел
«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?
Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?
Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше
Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва
Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?
Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом
Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим
Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?
Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?
Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?
Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?
Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука
Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?
Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького
Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?
Московські холопи і музейна справа України
Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського
Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ
Малоросійські штампи Національного художнього музею України
Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?
Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують
