У ці дні 30 років тому хвиля антикомуністичних революцій, що прокотилася країнами Центральної та Східної Європи, докотилася до Румунії. І там вона перестала бути безкровною. Напередодні Різдва, яке румуни святкують за григоріанським календарем, у країні згадують понад тисячу людей, які стали жертвами революції. Тоді, в Бухаресті, Тімішоарі, Клужі та інших містах Румунії 17-25 грудня 1989 року були поранені ще понад три тисячі людей.
У грудні 1989 року. Бухарест був полем бою. Румунські армійські частини приєдналися до антикомуністичних протестувальників і вели боротьбу проти сил, вірних диктаторському президенту країни Ніколае Чаушеску. Період авторитарного правління Чаушеску, який офіційна пропаганда називала «золотою епохою», став, за оцінками істориків, періодом деградації держави до жорсткого авторитаризму. В країні відчувався хронічний брак продовольства і товарів першої необхідності, більшість населення зубожіла. Тож коли їхні сусіди у Центральній та Східній Європи позбавлялися своїх комуністичних режимів, румуни повстали також.
Але насіння революції сіялося не у столиці. Найбільшу небезпеку для режиму становили слова правди, які промовляв з амвону свого невеличкого провінційного костелу молодий римо-католицький священник угорського походження Ласло Токеш. Попри те, що за ним стежила всюдисуща таємна поліція Румунії, «Секурітате», його маленька церковця у Тімішоарі, що за 400 кілометрів від столиці, почала наповнюватися людьми, спраглими щирого спілкування. Для його парафіян прийти на службу означало подолати страх, говорить він.
Церква переповнилася вірними і почалося нове життяЛасло Токеш
«Церква переповнилася вірними і почалося нове життя, нове церковне життя, і це провокувало румунську та атеїстичну комуністичну владу, – говорить Ласло Токеш в інтерв’ю Радіо Свобода. – Ми жили в страху. Все населення було глибоко залякане».
У грудні 1989 року влада вирішила, що священик перейшов допустимі межі і його звинуватили у шпигунстві та сепаратизмі і влада наказала перевести Токеша до невеликої церкви в селі.
Це була іскра для початку революції, коли натовп зібрався захистити його, а влада відповіла жорстоким насильством.
«У Тімішоарі на вулиці були всі», – згадує керівник музею революції в Тімішоарі Джино Радо, який був серед протестувальників. Придушити виступ було доручено міністру оборони Васіле Мілю, але він відмовився ввести у місто війська. Це коштувало йому життя, оскільки за вироком військового трибуналу 25 грудня 1989 року він був страчений. Його місце зайняв генерал Віктор Стенкулеску, який не вагався спрямувати зброю проти цивільних. У ніч з 16 на 17 грудня у місто були введені війська і підрозділи «Секурітате», які використали водомети, а потім відкрили вогонь на ураження.
«Солдати у нас стріляють, а я біжу. Але в мого колегу влучили, в ноги, дві кулі. В іншого, дружина померла на руках. В неї стріляли», – згадує Джино Радо у розмові з Радіо Свобода.
Наймолодшою жертвою стала Крістіна Лунгу – їй було тільки 2 роки. Але репресії призвели лише до ще більших протестів. 20 грудня на головній площі Тімішоари зібралося близько 100 000 людей.
Як згадує історик, Тімішоара була першим містом, вільним від комунізму, яке в один голос сказало: «Не хочемо комунізму, ми хочемо бути вільною, і ми хочемо демократії».
Наступного дня Чаушеску влаштував масовий мітинг у Бухаресті, заявивши, що «фашистські агітатори» в Тімішоарі намагаються знищити соціалізм. Те, що сталося потім, стало шоком для диктатора, якого пропаганда зображала богоподібним вождем нації, який на церемонії проголошення президентом Румунії демонстративно взяв у руки скіпетр, і кожна поява якого на людях супроводжувалася відпрацьованими оваціями зігнаних на демонстрацію мас. Цього разу натовп почав гукати і свистіти.
Цей момент транслювався в прямому ефірі на державному телебаченні, як і насильство, яке спалахнуло згодом. Протягом двох днів боїв силовики, які захищали Чаушеску, швидко втратили позиції, коли армійські частини обернули зброю проти президента. 22 грудня розлючений натовп вже штурмував штаб Комуністичної партії. Подружжя Чаушеску втекло вертольотом з даху.
Чаушеску захопили після того, як його пілот вертольота зрадив і зробив посадку на полі. 25 грудня поспішно зібрали трибунал, який засудив його та його дружину Єлену до смертної кари. Вирок було виконано негайно – обох розстріляли. І ці кадри також транслювалися у прямому ефірі державного телебачення.
Він не міг повірити, що люди не задоволені його правліннямМіхай Настазе, історик
«Він не міг повірити, що народу не подобається більше комуністичний режим, і люди не задоволені його правлінням. Все відбувалося дуже швидко. Гадаю, вони не підозрювали, що їх негайно розстріляють», – говорить інший історик, Міхай Настазе, який працює у невеличкому музеї, який створили у місці загибелі диктатора.
Деякі з організаторів суду, колишні сподвижники Чаушеску, перед революцією перебували в опалі, інші зберігали лояльність президенту до моменту його втечі з Бухареста.
