Що означають суперечливі заяви Росії щодо саміту «Нормандської четвірки»? Чому Росія відтягує зустріч у «нормандському форматі» і чи є шанси, що вона відбудеться взагалі? Чого хоче Росія від України? Як Україні відстоювати свої інтереси? Чи зростає ризик широкомасштабної агресії, оскільки Росія блокує переговори? Про це – в інтерв'ю Радіо Свобода зі співдиректором програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайлом Пашковим.
– Що означають суперечливі заяви офіційного Кремля щодо переговорів у «нормандському форматі»?
– Із останніх кроків та заяв Путіна і його оточення можна зробити висновок, що Росія не готова до прямих і предметних переговорів стосовно врегулювання ситуації на Донбасі.
Росія фактично знову вигадує нові умови і блокує проведення саміту «нормандської четвірки»
Росія зараз різними способами віддаляє проведення переговорів «нормандського формату», вигадуючи усілякі умови. То вони казали, що «треба ретельно підготувати цю зустріч», тепер, що не іде підготовка, бо «постійно змінюється запитна позиція однієї зі сторін», а весь час при цьому вони повторюють, що «Україна має виконати домашнє завдання».
Але Україна свою частину вже виконала, причому щодо дуже проблемних, болісних вимог щодо «формули Штайнмаєра» і розведення військ.
Україна все, що залежало від неї, зробила, а Росія фактично знову вигадує нові умови і блокує проведення саміту «Нормандської четвірки».
До таких «трюків» Росія вже вдавалася неодноразово раніше. Україну вже звинувачували і у тероризмі, і в інших абсурдних речах. Це постійний стиль політики Російської Федерації.
– А які шанси, що Росія взагалі піде на переговори у «нормандському форматі»? Чи можна взагалі сподіватися, що з Путіним можна домовитися щодо Донбасу і Криму?
– Звісно, що Росія завжди виступає із позиції сили і може взагалі не піти на ці переговори. Їй невигідне зараз повномасштабне врегулювання на Донбасі, а про Крим вона взагалі говорити не хоче. Росія скоріше може піти на якість невеличкі кроки – на зразок розведення сил в окремих точках.
У цій ситуації нова українська влада все більше і більше переконується, що російська влада «недоговороздатна».
– А чому саме Росія, на вашу думку, не хоче, щоб переговори у «нормандському форматі» відбулися?
– Росія весь час виставляє Україні дві умови для врегулювання ситуації на Донбасі.
Перша – це прямі переговори української влади із «ДНР/ЛНР», а друга – це особливий статус Донбасу, офіційно вмонтований в українське законодавство.
Росія завжди наполягає на цьому, а також, можливо, Кремль буде висувати й інші умови, щоб поставити Україну в незручне становище і нав’язувати свої умови гри.
Цю політику Росія проводить усі ці роки, до неї вже давно треба звикнути і бути готовим до таких «маневрів» Російської Федерації.
Головне ж тут – те, що Росії не потрібне повне врегулювання ситуації на Донбасі, тому вона не збирається виводити свої збройні сили.
Росії не потрібне повне врегулювання ситуації на Донбасі, вона не збирається виводити свої збройні сили
Навпаки, останнім часом, за даними української розвідки, там триває переформатування сил, іде набір у нові підрозділи, відбувається ротація. Тобто, наразі навіть дрібних прикмет немає, які б свідчили, що Росія збирається цю ситуацію якимось чином врегульовувати.
Більше того, подивіться на ті кроки, до яких вдавався офіційний Кремль раніше:
- квітневий указ Путіна про «паспортизацію» ОРДЛО;
- обмеження поставок нафтопродуктів;
- скликання Ради безпеки ООН через український закон про мову;
- попередження – не чіпати проросійську опозицію в Україні;
Будуть зникати й ілюзії нової української влади щодо можливості оперативного врегулювання ситуації на Донбасі
Все це ясно показує, що Москва готова вести переговори тільки з позиції сили і диктувати свої умови.
Усі кроки Росії вкладаються у чітку картину: ніяке врегулювання і припинення бойових дій Росії непотрібні.
І тут навряд чи варто Україні сподіватися на добру волю Росії і її готовність до компромісу.
Такі «маневри» будуть тривати довго, будуть висуватися нові вимоги...
Разом із цим будуть зникати й ілюзії нової української влади щодо можливості оперативного, швидкого – у форматі турборежиму –врегулювання ситуації на Донбасі.
Невипадково голова МЗС Пристайко казав про три варіанти:
- повномасштабне врегулювання ситуації через «нормандський формат»;
- введення миротворчих сил;
- кіпрський варіант.
– Що ж робити Україні у ситуації, коли Росія лише використовує можливість переговорів для посилення тиску?
– Що робити – відомо.
Цей план давно існує:
- проводити реальні реформи;
- зміцнювати обороноздатність через зміцнення збройних сил і правоохоронних органів;
- утримувати хоча б на нинішньому рівні підтримку України і солідарність інших країн (фінансову, економічну, військову і технічну);
- утримати санкційний фронт проти Росії;
- іти шляхом євроінтеграції.
Усі ці напрямки життєво важливі для України, це те, що найефективніше захистить Україну від агресії.
Центр Разумкова презентував дослідження «Україна після виборів: суспільні очікування, політичні пріоритети і перспективи розвитку». Там є великий комплекс пропозицій щодо внутрішніх реформ і зовнішньої політики.
Але якщо коротко, то я б виділив такі напрямки:
- розробка і запровадження чіткої збалансованої комплексної державної політики на російському напрямі, що включала б план деокупації і реінтеграції Донбасу та Криму;
- розробка в цілому стратегії зовнішньої політики України, чого досі не було зроблено;
- модернізація або ухвалення нового закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики (є закон, який діє із часів Януковича. Необхідно чітко визначити державі пріоритети і їх інституалізувати у відповідних документах);
- забезпечення умов для здійснення в цілому зовнішньої політики (мова іде про розмежування функцій і повноважень державних органів у сфері зовнішньої політики);
- необхідно модернізувати Міністерство закордонних справ.
Це те, що необхідне для ефективного протистояння російській агресії дипломатичними методами.
І головне – нам дуже важлива міжнародна допомога і підтримка, а фронтменом цієї підтримки виступають США.
Тільки подивіться, що зробили США минулого року: і «Кримська декларація», і джавеліни, і підтримка томосу, і запуск комісії зі стратегічного партнерства, і фінансова допомога.
– А як може вплинути на підтримку України з боку США усе, що відбувається у зв'язку із оприлюдненням стенограми липневої телефонної розмови президентів Трампа і Зеленського і розслідування у рамках процедури імпічменту.
– Є Дональд Трамп, є Конгрес. Є документи Сенату, є документи, які має американська розвідка.
Україні треба зайняти і послідовно тримати позицію принципового невтручання у внутрішньо-американські справи
І головне – для того, щоб зберегти підтримку США, і демократів, і республіканців, Україні треба зайняти і послідовно тримати позицію принципового невтручання у внутрішньо-американські справи.
Президент Зеленський вже неодноразово у цьому дусі висловлювався.
Це позиція, яка допоможе зберегти підтримку і демократів, і республіканців.
Із наближенням до президентських виборів у США ситуація загострюватиметься ще більше.
Україні не потрібно бути розмінною картою у цій грі. Треба чітко і жорстко стояти на позиції невтручання.
– Ці випробування по силі новій українській владі?
– Поки Зеленському вдалося не потрапити у великі халепи. Треба спокійно іти далі, зберігати та заохочувати підтримку США та ЄС і все робити для зміцнення країни.
– Чи зростає ризик широкомасштабної агресії, оскільки Росія блокує переговори? Чи вищий цей ризик зараз, аніж у 2014 році?
– Близько 30 тисяч озброєних бойовиків «ДНР/ЛНР» зараз є на лінії зіткнення, приблизно така ж картина у Криму. Білоруський кордон теж не можна вважати повністю безпечним для України. Дуже потужні контингенти стоять на кордоні із Україною в Ростовській, Білгородській, Воронезькій, Смоленській областях Росії.
Ризик вторгнення є, але я не думаю, що він критичний. Проте наші військові повинні все відстежувати і бути готовим до відбиття агресії.
Читайте ще:
Пʼять років підписанню Мінських угод: пастка для України чи механізм стримування Росії?
