Станиця Луганська – За низкою блокпостів, які стережуть озброєні військові з собаками-шукачами вибухівки, в цьому посіченому війною місті лежить півторакілометровий відтинок нічийної землі – одне з найнебезпечніших місць в Україні.
За ним стежать снайпери, скрізь довкола розсипані мінні поля – і щодня близько 10 тисяч людей, здебільшого літніх, ідуть пішки цим нелегким шляхом: вузькою дорогою й зруйнованим мостом через Сіверський Донець. Там вони перетинають лінію фронту війни, яка вже понад п’ять років далі лишається однією з головних причин напружених відносин між Росією й Заходом.
Ці люди йдуть через лінію фронту, щоб купити чи продати товар, щоб відвідати рідних чи лікаря, щоб отримати пенсії – а іноді й щоб поховати когось із близьких.
І не кожному це вдається. Від початку цього року й натепер принаймні 29 цивільних людей померли під час переходу через п’ять контрольних пунктів в’їзду-виїзду, що діють уздовж 400-кілометрової лінії фронту, серед них 10 саме у Станиці Луганській, повідомили Радіо Свобода в Управлінні ООН із координації гуманітарних питань. 25 людей померли через ускладнення зі здоров’ям, троє загинули від вибухів наземних мін і ще одна людина від обстрілу зі стрілецької зброї.
Але для багатьох мешканців територій поблизу лінії фронту між урядовими військами і підтримуваними Росією сепаратистами немає особливого вибору, крім прийняти такий ризик.
«Це наше щоденне життя», – каже Радіо Свобода Людмила, 66-річна пенсіонерка з Луганська, яка просила не називати її прізвища, бо побоюється переслідувань. Це було 2 липня, і вона тягнула через КПВВ у Станиці Луганській металевий візок, повний консервів, пакунків і торбинок із продуктами.
Під ясним небом і пекучим сонцем температура сягала 35 градусів. Вона зупинилася на хвильку, щоб умитися й напитися з краника, який встановили міжнародні гуманітарні організації.
Так жити неможливо, але ми живемоЖителька Донбасу Людмила
Над краником висить табличка-попередження про міни. «Так жити неможливо, – каже Людмила, – але ми живемо».
Заморочена тим, щоб пройти КПВВ ще цього ж дня й не застрягнути в черзі на ніч, Людмила й не звертає уваги, що її обсипало землею з лопати: поруч копають нову траншею.
Ніби нічого незвичного – але ця траншея означає безпрецедентний крок у цьому місті менш як за десяток кілометрів від російського кордону, який уже вихваляють як значне досягнення нового президента України Володимира Зеленського: вперше від початку війни у квітні 2014 року українські військові і підтримувані Росією сепаратисти змогли 26 червня домовитися відвести свої бойові позиції на 800–900 метрів, щоб створити, як це називає Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, ділянку розведення.
«Хитка надія на початок кінця»
Деінде на фронті тривають бої. Але тут відведення військ, разом із такими дипломатичними подіями, як перша телефонна розмова Зеленського з президентом Росії Володимиром Путіним і посилення переговорів про обмін утримуваними, стало однією з низки ознак, що шанси на вирішення конфлікту, можливо, зростають.
Це вдовольнить багатьох українців, які 21 липня йдуть на виборчі дільниці для позачергових парламентських виборів, що їх призначив Зеленський після того, як іще в день інавгурації 20 травня він оголосив, що розпустить парламент. Значна перемога його партії «Слуга народу» може дати йому більше простору для маневру в намаганні покласти край війні на сході України.
За опитуваннями, «Слуга народу» йде до перемоги й може отримати 41–48 відсотків голосів (за партійними списками – ред.), далеко випереджаючи всі інші партії. І принаймні частково причина такої широкої підтримки, схоже, полягає в тому, що ця партія і сам президент називають своїм пріоритетом вирішення конфлікту – а це, за даними опитувань, найперша вимога українців.
Як свідчить опитування, що його оприлюднив Міжнародний республіканський інститут США (IRI) 9 липня, 65 відсотків опитаних українців вважають вирішення конфлікту на сході найкращим способом збільшити їхню довіру до Зеленського, 45 відсотків кажуть, що це збільшить їхню довіру до парламенту – який роками був серед інституцій із найменшою довірою до них.
Намагання створити ділянки розведення ще в трьох місцях від 2016 року зазнали невдачі, бо сторони не могли повністю припинити бойові дії на семиденний термін, що було передумовою розведення сил.
Але у Станиці Луганській бої припинилися 19 червня, і військові розвели свої позиції. І як наслідок на поле бою на сході України прийшли такі рідкісні тиша й полегшення для таких втомлених від війни цивільних мешканців, як Людмила.
«Наразі все йде добре, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода на «нічийній землі» український полковник Руслан Мірошниченко, показуючи на відносно спокійне довкілля. – Це величезний крок уперед».
Але, додає він, становище нестійке. «Ми щодня втрачаємо військовослужбовців. Учора ми втратили двох від протитанкової ракети, – каже він, цитуючи звіт Міністерства оборони з іншої місцевості. – Не хочу казати вам дурниці. Реальність така, що війна може знову спалахнути щомиті».
Це ще відносно незначна подія, але, як казав Зеленський, вона дає сподівання на мир у місцевості, де це здавалося неможливим уже пів десятиліття, протягом якого загинули понад 13 тисяч людей, із яких понад три тисячі цивільних.
«Я не хочу обіцяти, що завтра буде мир, що завтра ми припинимо війну, – сказав він 1 липня у відеозверненні до українців у соцмережах, імовірно, натякаючи на слова свого попередника Петра Порошенка, який обіцяв 2014 року (до початку широкомасштабного вторгнення регулярних російських військ – ред.) завершити війну за кілька тижнів. – Але мені здається, що крихка надія на початок завершення гарячої фази війни з’явилася».
Зміна риторики і тактики
Після зміни влади в Україні два місяці тому відбулася незаперечна зміна в публічних коментарях про війну, а потенційно і в політиці.
Порошенко, який перебрав владу в час, коли у травні 2014 року спалахнула тривала і смертоносна битва за Донецький аеропорт, як президент і верховний головнокомандувач вже влітку вдавався до мілітаристської риторики і в націоналістичному дусі вів мову про війну під час своєї неуспішної кампанії за переобрання.
Зосередившись на розбудові війська, що було у стані безладу, він запровадив заходи, які засуджували гуманітарні організації, а критики називали каральними щодо громадян, які живуть на утримуваних сепаратистами територіях Донецької й Луганської областей. Серед них були економічна блокада і суворі правила отримання пенсій мешканцями цих територій, які змушують їх часто перетинати лінію фронту.
У вибуховому інтерв’ю для «Бі-бі-сі» раніше цього року відповідального за регіони міністра, яке дехто сприйняв як вираження позиції Порошенка щодо місцевого населення, той назвав громадян, що не схотіли чи не змогли виїхати на контрольовані урядом території, «мерзотниками». (Міністр соціальної політики Андрій Рева після появи того сюжету (див. із 3:42) пояснив, що його фразу вирвали з контексту, а негідниками він вважає тільки тих, хто свідомо допомагає окупантам – ред.)
Зеленський продовжив критикувати Москву, але заявляє, що відкритий до нових, конструктивних ідей про те, як покласти край конфліктові, а тим часом пообіцяв узяти під контроль заходи, що мали б полегшити труднощі громадян, які живуть у воєнній зоні.
На саміті ЄС – Україна в Києві 8 липня Зеленський окреслив деякі з них. Він запропонував полегшити процес отримання пенсій українцями, які живуть на територіях, що їх контролюють підтримувані Росією сепаратисти. Нині такі люди мають спершу зареєструватися як внутрішньо переміщені особи на підконтрольній урядові території і повертатися туди принаймні раз на два місяці. Якщо органи влади виявлять, що вони не живуть за заявленою адресою, вони можуть втратити пенсію. Зеленський казав, що пропонує продовжити цей двомісячний термін до року.
Також він сказав, що відбудова потерпілих від війни населених пунктів уздовж лінії фронту є головним пріоритетом. Він наголосив на цій позиції під час візиту до Станиці Луганської 7 липня разом із головою Європейської ради Дональдом Туском напередодні саміту. Зеленський пройшов свіжовиритими позиціями, підтвердив відведення з українського боку і пообіцяв відремонтувати міст через Сіверський Донець.
Цей міст став символом страждань цивільних мешканців, що опинилися посеред війни. Його підірвали в розпал боїв 2015 року, але ним і далі користуються 300 тисяч людей, які переходять ним річку в обидва боки, що робить його найбільш напруженим переходом у воєнній зоні. 2018 року ООН визначила кошти на ремонт мосту, але постійні бойові дії унеможливлювали це.
На саміті ЄС – Україна Зеленський пообіцяв, що роботи почнуться через сім-вісім днів – тобто близько 15 чи 16 липня.
Але не все так просто.
Відповідаючи 16 липня на запитання Радіо Свобода, офіс Зеленського не сказав, чи почалися ці роботи, а відповів риторичним запитанням. «А вони (підтримувані Росією сепаратисти) розібрали свої укріплення?» – відповіла питанням на питання речниця.
Така затримка може бути пов’язана з попередженням ватажка підтримуваних Росією сепаратистів у Луганській області Леоніда Пасічника, який 9 липня протвітив, що будь-яка спроба влади Зеленського відновити міст «буде сприйматися як акт агресії».
Вадим Пристайко, заступник голови офісу президента Зеленського, пізніше 16 липня сказав на брифінгу, що Владислав Сурков, помічник Путіна, який відповідає за політику стосовно України, пообіцяв під час нещодавньої зустрічі на мирних переговорах у Мінську вплинути на Пасічника і його сили, щоб вони розблокували демонтаж своїх укріплень і ремонт мосту.
Повернення військ на передові позиції і нові бої можуть підірвати новий підхід Зеленського і зруйнувати сподівання місцевих мешканців на хоч скількись тривалий мир.
Страх і надія
Деякі військові і навіть мешканці з осторогою ставляться до розведення у Станиці Луганській. Вони побоюються, що відведення військ може залишити Україну вразливою перед потенційним наступом сепаратистів у цьому місці.
Якщо наші солдати сьогодні підуть, які ми будемо мати гарантії, що ті, на тому боці, не прийдуть сюди і не захоплять нас?Марина Данилкіна
«Якщо наші солдати сьогодні підуть, які ми будемо мати гарантії, що ті, на тому боці, не прийдуть сюди і не захоплять нас?» – питає Марина Данилкіна, місцева волонтерка Червоного Хреста в селищі Золоте-4, відомому також як Родіна, кілометрів за 90 на захід від Станиці Луганської.
Данилкіна знає, що таке провал ділянки розведення (саме в Золотому була визначена ще одна з загалом трьох – ред.). Минулого року після невдалого перемир’я українські військові примітили спробу сепаратистів наблизитися до селища з приблизно 550 мешканцями, серед яких було 48 дітей, і були змушені швидко повернутися. Тепер бойові позиції там на відстані 300–400 метрів одна від одної, і обстріли відбуваються щодня.
Нерви місцевих мешканців на межі.
«У нас тут стільки людей загинуло за час війни, – каже Данилкіна, яка працює у приміщенні колишнього будинку культури, пошкодженому обстрілами з артилерії і стрілецької зброї. – Люди залякані».
Бої спустошили селище й залишили його без електрики й водогону. Постачання продуктів обмежене.
«Мені дзвонять люди і благають: «Марино, ми голодні і не маємо що їсти, не маємо, чим дітей годувати», – розповідає Данилкіна.
Але вона хоче, щоб у Станиці Луганській розведення вдалося. Як і Зеленський, вона сподівається, що те розведення стане зразком і для інших міст і сіл на лінії фронту, таких, як її селище.
«Розмовляють усе ще за допомогою зброї»
Успішне розведення в Золотому-4 – Родіні може означати давно очікуване відкриття контрольного пункту в’їзду-виїзду, що стоїть на краю селища, і можливість для його мешканців відвідувати друзів і родичів у сусідньому Первомайську, місті лише за п’ять кілометрів через лінію фронту, утримуваному сепаратистами. (Цей КПВВ відмовляються відкривати зі свого боку бойовики угруповання «ЛНР» і називають пропозиції української сторони відкрити його «провокаціями» – ред.)
Протягом останніх п’яти років мешканцям доводилося витримувати довгу і дорогу подорож через Станицю Луганську, щоб відвідати одне одного, каже Олена, місцева волонтерка, яка просила не називати її прізвища, бо вона працює з міжнародними організаціями, а ті дуже суворо ставляться до коментарів своїх працівників засобам інформації.
Якщо сторони підуть на переговори, каже Олена, розведення стане можливе, і про відкриття КПВВ «можна домовитися за тиждень».
Але у Станиці Луганській Мірошниченко попереджає, що деінде вздовж звивистої лінії фронту все ще більше стріляють, ніж домовляються.
Останніми тижнями бої знову посилилися, сталися напади на військово-медичні машини й на автоколону з головою адміністрації Донецької області, внаслідок яких загинули кілька українських військовослужбовців.
Міжнародні спостерігачі за конфліктом із СММ ОБСЄ повідомляли 11 липня, що за попередні три місяці зареєстрували 85 тисяч 483 порушення режиму припинення вогню, 1 тисячу 732 вибухи мінометних мін, танкових і артилерійських снарядів і 1 тисячу 269 випадків наявності озброєнь у зонах відведення.
«Противник показує, що він усе ще там і що він наш противник, – каже Мірошниченко. – А на лінії фронту наша розмова – скажімо так, солдатська розмова – все ще ведеться зброєю».
Оригінал публікації – на сайті Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода
