Дніпро – У Дніпрі відбувся четвертий всеукраїнський фестиваль фронтової пісні «Пісні, народжені в АТО». Гала-концерт музикантів, попередньо відібраних з кількох сотень виконавців, провели у літньому театрі парку імені Шевченка. Цього року право виступити перед повним залом у Дніпрі отримали понад 20 учасників – як лауреатів минулих фестивалів, так і новачків. Це бійці, волонтери, рідні загиблих військовослужбовців, чиє життя і творчість нерозривно пов’язане з війною на Донбасі. Учасники презентували авторські композиції – від лірики до року. У програмі були й «гарячі» пісні, які з’явилися на передовій.
Хто вони – люди, які пишуть і співають про війну, які непересічні події життя покликали їх до творчості та чим для них стала пісня,– Радіо Свобода поспілкувалось із трьома учасниками фестивалю.
Олександр Головко, батько загиблого бійця, музикант: «Я два роки мовчав…»
65-річний Олександр Головко з Солонянського району Дніпропетровщини пише вірші й пісні вже багато років. Музикант за фахом, він 16 років пропрацював у сільському клубі, керував народним оркестром.
Пісню, яку чоловік презентував на фестивалі, глядачі слухали стоячи, не стримуючи сліз. Вона присвячена пам’яті його сина Анатолія, бійця 25-ї бригади, загиблого під Авдіївкою.
«Ця пісня народилась 9 травня. Я проводив мітинг у селі, біля пам’ятника. Був присутній єдиний ветеран – жіночка 96 років. І згадали ім’я мого сина. Син загинув під Авдіївкою. Йому було 39 років. Я пройшов буквально 400 метрів і написав ці слова. Музику написав Анатолій Салогуб», – розповів про історію пісні батько.
Я два роки мовчав. Не грав, не писав. А потім зрозумів, що я звихнусь. Треба щось робити. І знову запустив свою домашню студію, свою апаратуруОлександр Головко
Після загибелі сина батькові упродовж двох років не писалось і не співалось.
«Я два роки мовчав. Не грав, не писав. А потім зрозумів, що я звихнусь. Треба щось робити. І знову запустив свою домашню студію, свою апаратуру. Займаюсь з дітками. Почав працювати. Запрошують – їжджу з виступами», – каже Олександр Головко.
У бойових діях на Донбасі брали участь також іще один син та онук Олександра Головка. Зараз разом з дружиною чоловік допомагає тим, хто повертається з фронту з пораненнями.
«Минулого року було 50 років нашій творчому союзу з дружиною – того дня, як ми з дружиною, тоді ще ученицею, вперше разом виконали пісню. Дружина у мене також музикант – хормейстер. Ми не робили ніяких святкувань, а проїхали селами з благодійними концертами. Накатали приблизно 400 кілометрів, грали по два концерти за день. Зібрали 54 тисячі гривень і ці всі кошти віддали бійцям на операції, на реабілітацію, на протези», – зазначив Олександр Головко.
Олександр Ламбурський, боєць, поет: «Вірші мені дають можливість твердо стояти на ногах»
46-річний киянин Олександр Ламбурський із псевдо «Моряк» – демобілізований боєць 30-ї бригади, заступник голови громадської організації ветеранів, батько чотирьох дітей, а ще – поет-початківець. Каже: перший свій вірш написав на війні – після загибелі бойового побратима.
«Я написав ці слова після загибелі нашого хлопчика, йому було 23 роки. Це були бої за Дебальцеве. Ми 12 лютого 2015 року тримали коридор: давали нашим хлопцям вийти з «мішка». В одному з боїв ми зазнали втрат… Тоді я почав писати вірші. Перший вірш був присвячений нашому «Рижому» і він був російською. Потім почав писати українською. І це принципово для мене. Зараз вже трохи перелаштувався, пишу пісні на свої вірші. Наспівую мелодії, а хлопці мені допомагають з допрацюванням, музичним оформленням, «мінусівкою», – розказує автор пісень.
У 2014 році Олександр разом зі своїм молодшим братом починали їздити на передову як волонтери, потім – пішли до війська.
«Починали ми з Лутугіна, це була операція з оборони Луганського аеропорту. 24 серпня 2014 року вже були там в оточенні, вийшли з боями, не посоромивши нашу бригаду. Я був двічі поранений. Перше поранення отримав у боях за Дебальцеве, в населеному пункті Логвинове, ми потрапили в засідку. Друге поранення – на Світлодарській дузі у жовтні 2015 року. Обидва рази я лікувався тут, в Дніпрі», – каже боєць.
Поклавши руку на серце, скажу: на війні було більше емоцій, там мені писалось. У цивільному житті пишу , але дуже мало. В основному пишу, коли знову навалюються спогади про війну, про побратимів, живих і загиблихОлександр Ламбурський
Майже всі його пісні – про пережите на Донбасі, про війну. І лише кілька – про кохання.
«Я написав вірша коханій, це перший вірш про кохання. Але, на жаль, поклавши руку на серце, скажу: на війні було більше емоцій, там мені писалось. У цивільному житті пишу , але дуже мало. В основному пишу, коли знову навалюються спогади про війну, про побратимів, живих і загиблих. Є пісня «Вовці», вона була написана 2015 року і її наша рота прийняла як ротну пісню. Співають хлопці. Написав пісню «Тридцятка» – про наш батальйон. Віршів уже назбиралось на збірку, але не встигаю. Робота й громадська діяльність забирають час. Може, згодом, коли в Україні буде спокійніше», – зазначив Олександр Ламбурський.
За його словами, творчість для колишніх бійців – це частина тієї реабілітації, якої вони потребують після повернення додому.
«Ситуація така: або ти сідає на чарку і намагаєшся втопити думки в алкоголі, або ти стаєш сильною людиною, піднімаєш голову. І от вірші мені дають можливість твердо стояти на ногах. Іноді я не пишу, а просто перечитую свої старі вірші – і мені легше. Простіше знаходити розуміння і в родині. Адже через три з половиною роки війни я повернувся додому зовсім іншою людиною», – розповів боєць.
Іван Зеленьов, боєць, хорист: «Коли співаєш сам, ти ніби просочуєшся піснею»
43-річний Іван Зеленьов із Вільногірська – демобілізований боєць 20-го окремого батальйону 93-ї бригади Збройних Сил України. Він – один з учасників хору бійців та волонтерів, виступ якого в супроводі військового оркестру став родзинкою фестивалю. Хористи відкривали цьогорічний гала-концерт. Цьому передували тижні репетицій, каже Іван.
«Я вперше співав у хорі волонтерів. Було оголошення у Фейсбуці – я відгукнувся. Як готувались? Спершу в нас не виходило, потім стало краще, тренувались, репетирували. Наша пісня – «Зродились ми з великої години…», сильний гімн, від якого аж мурашки по шкірі. Думаю, що це дуже добре, що його зробили гімном ЗСУ. Коли співаєш сам, ти ніби просочуєшся піснею. Зовсім інші відчуття, ніж коли просто слухаєш», – розповів боєць-хорист.
За плечима в Івана – два роки участі в бойових діях на Донбасі й не одна «гаряча» точка – Мар’їнка, Красногорівка, Авдіївка, Верхньоторецьке, Чермалик, Піски. Він пішов на фронт добровольцем 2014-го року.
«До того два роки служив у прикордонних військах, умів тримати зброю в руках. Коли розпочалися події на Донбасі 2014 року, я сам пішов у військкомат і сказав: «Чому ви мене не викликаєте?». Вони: «Та от, загубились ваші дані». Я кажу: «Так відновіть». Відновили. І через два тижні я уже поїхав в АТО», – розказує Іван Зеленьов.
Там мені не співалось. Але там нас надихали пісні. «Воїни світла» «Ляпіса Трубецкого». Ми її ставили, вона нас підбадьорювала й надихалаІван Зеленьов
Іван каже, що пісня супроводжує його все життя: у школі – співав, потім вчився грі на гітарі. Однак, коли пішов на війну, – закинув усе.
«Там мені не співалось. Але там нас надихали пісні. «Воїни світла» «Ляпіса Трубецкого». Ми її ставили, вона нас підбадьорювала й надихала. Підтримувало розуміння того, що за нашими спинами, вдома, були наші рідні, діти, матері, люди, які хочуть нормально жити. І це було сильною підтримкою. Був такий випадок у мене в Пісках, на опорному пункті. Через обстріли нам не могли підвезти хліба. Ми сиділи без хліба, гризли галети. І ось волонтери під’їхали, швидко вивантажили – і тікати. Нам дісталось по одній хлібині на трьох. А неподалік жили старенькі люди. Я взяв половинку хлібини, воду, крупи, щоб віднести їм. Пів хлібини – нам з хлопцями, пів хлібини – діду з бабусею. Я підходжу – і плачу разом з ними: ХХI століття, а ми от так ділимо хліб», – згадав боєць.
Іван Зеленьов вже брав участь у фестивалі «Пісні, народжені в АТО». Щоправда, тоді він не співав, а танцював. Волонтери навчали хореографії демобілізованих вояків у рамках арт-терапії і то був один із перших їхніх публічних виступів.
Довідка: Уперше фестиваль «Пісні, народжені в АТО» в Дніпрі організували в травні 2016 року. На ньго тоді з’їхалися 20 виконавців із різних регіонів. Після фестивалю вийшов перший в Україні диск «АТОшних пісень». Лауреати фестивалю об’їхали з гастролями всю Україну, давали концерти і на передовій. Найкращі треки записали у професійній студії звукозапису та випустили три альбома військово-патріотичних пісень.
