Гості програми «Ваша Свобода»: Мирослав Гай, керівник благодійного фонду «Мир і Ко»; Максим Ялі, політичний експерт; Олег Жданов, військовий експерт
Кремль готує вторгнення в Україну за трьома напрямками, заявив начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко. За словами Муженка, під час виборів проти України не виключені навіть диверсії. Але опозиційні політики звинувачують владу в перебільшенні справді наявної загрози російського вторгнення.
Всі розуміють, що Російська Федерація є загроза № 1Мирослав Гай
Мирослав Гай: Віктор Муженко нічого нового не сказав. Про це і розвідка Генштабу, Міноборони, наші союзники, які, до речі, теж підтягують війська, армії, танкові бригади, встановлюють системи протиракетної оборони – всі розуміють, що Російська Федерація є загроза № 1. Ще два роки тому завершило Міноборони (Росії – ред.) рокадну дорогу від Ростова вдовж наших кордонів. Вони передислоковують свої дивізії, розбудовують бази у нас на кордоні, на кордоні з Білоруссю. Ці сили не оборонного характеру.
(Повна версія програми)
Росія вже намагається зараз потроху дестабілізувати країну на різних проблемних моментах, а це – мова, армія, вибори, церква, питання НАТОМирослав Гай
Щоб не було ефективної оборони, треба спочатку дестабілізувати соціально-політично країну, яка вас цікавить, проведенням низки спецоперацій, інформаційно-психологічних операцій на тій території. Маєте усіляко занизити якість роботи системи управління і прийняття рішень. Наприклад, теракти, інформаційно-психологічні акції. За минулий рік у нас було близько 10 актів вандалізму і підпалів церков Московського патріархату. Тільки за місяць 2019 року вже 10 церков підпалили. У цілій низці підпалів і актів вандалізму брали участь люди, які отримали гроші від спецслужб Росії.
У 2015–2016 роках сама Росія не була готова до повномасштабного наступу в УкраїніМирослав Гай
Росія вже намагається зараз потроху дестабілізувати країну на різних проблемних моментах, а це – мова, армія, вибори, церква, питання НАТО. Якщо їм вдасться дестабілізувати, буде масований наступ. Росія на всіх напрямках (у Білорусі, на сході і півдні нашої країни) кожного року провадить масовані навчання і злагодження, залишаючи після себе багатотисячні угруповання військ. Росія проводила у 2018 році тотальні навчання авіації. Поставили ППО у Ростові, ППО в Криму, підтягнули «Іскандери», які можуть завдавати ядерний удар навіть, до нашого кордону.
У 2015–2016 роках сама Росія не була готова до повномасштабного наступу в Україні. Сподівалися, що зможуть соціально-політично розхитати Харків, Одесу… Не вийшло. І зараз готують інфраструктуру для розширеної агресії. Це займає роки.
– Пане Ялі, вигідно, з політичної точки зору, Путіну зараз, коли вибори от-от, дуже напружена політична боротьба, і вона стане ще напруженішою (компромати, обопільні звинувачення і так далі), і з військової точки зору, натиснути на Україну?
Війна для Путіна не буде ані «швидкою», ані «пабєданосною»Максим Ялі
Максим Ялі: Час найбільшої загрози прямого вторгнення закінчився в 2016 році, навіть у 2015-му, після підписання мінських угод. І стратегія Кремля також змінилася, як санкції дали певний результат по економіці, а Путін опинився в міжнародній ізоляції, на внутрішню дестабілізацію.
Якщо ж буде пряме вторгнення (умовно кажучи, дійти до Львова військовий потенціал дозволяє Росії, але це буде зробити набагато важче, ніж у 2014 році), партизанська війна, яка розпочнеться потім, зробить видатки окупації занадто великими. І буде посилення санкцій.
У Путіна немає сил і засобів наступатиОлег Жданов
Війна для Путіна не буде ані «швидкою», ані «пабєданосною». Це також стримувальний важіль. Це крайній випадок. Коли «домовини потечуть вже ріками», то вже зовсім інша буде реакція і соціуму.
– Пане Жданов, усе ближче президентські вибори в Україні – можливо, Путіну варто, грубо кажучи, вдарити – така можливість, так чи інакше Україна ослаблена зараз? Чи останні дані не свідчать про те, що буде масований удар із боку Росії?
Олег Жданов: Немає сил і засобів. Політичний важіль – «зелені чоловічки» вже не пройдуть. Якщо Путіну треба наступати, то це буде під триколором, це буде офіційне вторгнення. Росія вилітає з Ради безпеки ООН, позбавляється права вета і руйнуються всі плани Путіна щодо повернення його у «Групу семи» і повернення статусу Росії як «супердержави».
По-друге, на сьогодні є навіть ознаки того, що призов до Збройних сил Росії у 2018 році був провалений, тому що в січні поточного року Держдума Росії терміново у 10 разів збільшує штраф за неявку у військкомат і посилює кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби. Наступати немає чим.
Донбас – це 8-а польова армія, тобто два «корпуси» на нашій території і одна дивізія в другому ешелоні вздовж нашого кордонуОлег Жданов
Угруповання у 85 тисяч, яке стоїть уздовж 3,5 тисяч кілометрів нашого кордону, сформоване наприкінці 2015 року. Цифра може коливатися плюс-мінус декілька тисяч. 3 тисячі – Придністров’я. Це обмежений контингент, який існує за рахунок того, що ми пропускаємо через свою територію транзитом товари для забезпечення існування цього угруповання і ротації військовослужбовців. 22–24 тисячі – Крим. 33–35 тисяч – Донбас. Причому 1-й і 2-й «армійські корпуси» відповідно, і 10 тисяч із цих 35 стоїть під Шахтинськом – 150-а мотострілецька дивізія. Це, до речі, єдине з’єднання, яке Росія спромоглася за 5 років сформувати з нуля і поставити на наш кордон. Ще 15–18 тисяч – Білорусь, які після навчань «Захід-2017» залишилися там. І від Чернігова до Луганська близько 6–7 тисяч, це танкова і механізована бригада.
20-а польова армія сформована тільки на рівні оперативних штабів. Це 300 офіцерів і військовослужбовців ланки штабу польової армії. А Донбас – це 8-а польова армія, тобто два «корпуси» на нашій території і одна дивізія в другому ешелоні вздовж нашого кордону. Якщо й припустити, що ця польова армія піде у наступ, то це 75 кілометрів, максимум 100 кілометрів. П’ять днів бою, а далі що?
Якщо ми й далі затягуватимемо ухвалення рішення щодо того, що це: «громадянська війна» або це міжнародний збройний конфлікт, – то ніколи з цього не вийдемо. Приклад можу надати – Північний Кіпр. Уже понад 40 років ця невизначеність триває на Кіпрі.