Київ – Європейський суд з прав людини цього тижня оприлюднив своє рішення у справі «Буткевич проти Росії» на користь позивача – українського журналіста і правозахисника Максима Буткевича, який подав позов щодо свого незаконного, як він вважає, арешту під час антиглобалістського протесту в Санкт-Петербурзі 16 липня 2006 року.
Що відбулося?
Понад одинадцять років тому у Росії відбувався саміт тодішньої «Групи восьми», і всі акції у Санкт-Петербурзі, де все відбувалося, влада заборонила, розповідає Максим Буткевич. Зараз він координує проект «Без кордонів», а на той момент працював у міжнародному відділі на телеканалі «1+1». На час саміту він взяв відпустку і тому на саміт їхав не від імені телеканалу.
«Приїхавши до Росії, я брав участь у медіагрупі, яка забезпечувала зв’язок між протестувальниками і ЗМІ, організовувала заходи для преси, а також збирала і поширювала інформацію про порушення прав людини під час саміту і тих акцій протесту, які все одно відбувалися, – пригадує Буткевич. – 16 липня відбувалася чергова акція протесту, я опинився на місці її проведення разом з кількома журналістами, передовсім, міжнародних агенцій, і коли почалися затримання протестувальників, із відстані я почав фіксувати на фотокамеру те, що відбувається, аби потім цю інформацію – про затриманих, про саму акцію – поширити серед зацікавленої аудиторії. Через деякий час саме через цей фотоапарат мене й затримали, достатньо твердо, і потім засудили разом з іншими затриманими за начебто участь в акції протесту».
За словами чоловіка, він у протесті участі не брав, працюючи на акції як журналіст, і на підтвердження цього надав силовикам прес-карту Міжнародної федерації журналістів і вимагав опитати як свідків поліцейських, які проводили затримання, однак, попри це, суд заарештував його на три доби і ухвалив рішення про видворення з Росії.
Апеляційний суд скоротив арешт на добу, але це мало на що вплинуло, бо рішення ухвалювалось тоді, коли термін вже майже збіг, а третя інстанція залишила вирок без зміни, вичерпавши таким чином усі засоби захисту у російських судах, каже Буткевич. Таким чином, за його словами, 2007-го вони з адвокатом Дмитром Макаровим подали заяву до Європейського суду з прав людини.
«Так сталося, що справи за певний період часу просто були відкладені, і зараз рішення ухвалили щодо цілої низки з них. Почали наздоганяти ухвалення рішень у позовах проти Росії. В один зі мною день пізніше розглянули іншу справу – це був позов російського журналіста Іващенка проти Росії, і так само, до речі, він виграв справу. Тобто сказати, що є якась окрема причина, чому це тривало так довго, не можу, мені про це не відомо, але це дійсно надто тривалий термін», – визнає правозахисник.
Що вирішив суд?
Скарга стосувалася порушення трьох статей Європейської конвенції про права людини: незаконне затримання, відсутність доступу до справедливого правосуддя і порушення права на збір і поширення інформації.
«По всіх трьох статтях суд дійшов висновку, що їх було порушено, Конвенцію було порушено, і було присуджено відповідну компенсацію і відшкодування витрат», – каже Максим Буткевич.
Окрім того, Європейський суд із прав людини, за його словами, висловив низку рекомендацій щодо адміністративного процесу в Росії, зокрема, щодо припинення практики, коли суддя і ухвалює рішення, і висуває обвинувачення.
Що це означає для інших журналістів?
На це рішення дійсно варто було чекати 11 років, вважає медіаюрист Центру демократії та верховенства права Віта Володовська.
Два роки тому Європейський суд із прав людини розглядав схожу справу проти Фінляндії, і там він став на бік поліції, а не журналістаВіта Володовська
«Зараз воно не втратило актуальності, бо буквально два роки тому, 2015-го, Європейський суд із прав людини розглядав схожу справу проти Фінляндії, і там він став на бік поліції, а не журналіста. І це рішення дуже серйозно критикувалося медійними організаціями, бо закладало дуже багато ризиків того, що журналістів обмежать у висвітленні протестів. А рішення у справі Максима Буткевича насправді ці ризики знімає», – каже вона.
За словами експерта, зокрема, важливим є те, що Буткевич не був представником якогось медіа і не виконував у Санкт-Петербурзі редакційного завдання.
Обмежити журналістів у праві збирати інформацію про протести та висвітлювати їх можна лише у виняткових обставинахВіта Володовська
«І саме це відкрило для нас можливість того, що Європейський суд із прав людини ці гарантії захисту журналістів поширив не тільки на представників конкретних засобів масової інформації, а й на незалежних журналістів і блогерів, усіх осіб, що хочуть отримувати і поширювати суспільно важливу інформацію для широкого загалу. Крім того, у цьому рішенні суд сформулював дуже важливий принцип того, що обмежити журналістів у праві збирати інформацію про протести та висвітлювати їх можна лише у виняткових обставинах», – зазначила Володовська.
За її словами, зокрема, йдеться про ситуації, коли життю журналіста або інших осіб загрожує небезпека, а також, якщо журналіст своїми діями перешкоджає законній діяльності поліції, вимоги поліції мають бути обґрунтовані.
«У даній справі поліція вимагала у пана Максима припинити фотографувати – і потім його затримали, відповідно, за опір представникам поліції. І у цій справі російські суди не оцінювали, наскільки законно поліція перешкоджала здійсненню зйомки і наскільки законним було таке затримання з точки зору свободи висловлення поглядів. І Європейський суд із прав людини сказав, що обмеження такої діяльності у будь-якому разі буде порушенням права на свободу вираження поглядів», – пояснює юристка.
Водночас, зауважує вона, суд наголосив, що журналіст має здійснювати свою діяльність законно: він повинен чітко визначитися зі своєю роллю – він протестує сам чи висвітлює протест.
Журналісти не повинні брати участь у самому протесті чи вигукувати гаслаВіта Володовська
«У цьому випадку журналісти для того, щоб апелювати до таких підвищених гарантій захисту, не повинні брати участь у самому протесті чи вигукувати гасла, а розуміти, що вони виконують важливу роль стороннього спостерігача», – каже Володовська.
Окрім того, за її словами, Європейський суд із прав людини наголошує на тому, що журналіст має чітко ідентифікувати себе, але в цьому, однак, полягає певна суперечність, бо суд не каже, як саме це потрібно робити.
Коли журналіст одягає жилет «преса», його легко впізнати. Але під час подій на Майдані 2014-го журналісти завдяки такій ідентифікації фактично ставали мішеннюВіта Володовська
«З одного боку, коли журналіст одягає жилет «преса», каску і має оцей бейдж журналістський, який буде видно здалеку, це однозначно говорить про те, що він – журналіст, його легко впізнати. Але, як ми бачили, зокрема, під час подій на Майдані 2014-го, журналісти завдяки такій ідентифікації фактично ставали мішенню. І, власне, у багатьох редакційних правилах міжнародних медіа мовиться, що журналісти не повинні настільки привертати до себе увагу, а мусять уміти ідентифікувати себе у правильних обставинах», – каже Віта Володовська.
Під час подій на Грушевського, серед інших, постраждали і журналісти Радіо Свобода – Дмитро Баркар та Ігор Ісхаков, які вели звідти відеотрансляцію. Попри те, що на них були розпізнавальні знаки з написом «преса», їх жорстоко побили силовики (і цей злочин зафіксовано на відео очевидців), після чого кілька годин утримували в автозаку на морозі. За словами постраждалих, одного з них опитували у цій справі кілька років тому, іншого не опитували взагалі, хоча всі інциденти із постраждалими медійниками об’єднали в одну справу.
За словами Віти Володовської, у такому випадку для звернення до Європейського суду з прав людини не обов’язково чекати, поки завершиться слідство і справу розглянуть усі українські судові інстанції.
Тривалість розслідування, якщо вона перевищує вже декілька років, дозволяє говорити, що тут не дотримуються розумні строки такого розслідуванняВіта Володовська
«Дійсно, у Європейському суді з прав людини є вимога вичерпання національних засобів захисту, але це стосується ефективних засобів захисту. Тому тривалість розслідування, якщо вона перевищує вже декілька років, дозволяє говорити, що тут не дотримуються розумні строки такого розслідування. З кожним роком інформація втрачається, і скоро відтворити ці події буде неможливо, а отже, ефективних засобів захисту на національному рівні вже на сьогодні майже не залишилося», – пояснює вона.
Відповідно, на думку юриста, поява такої справи проти України у Європейському суді з прав людини можлива вже зараз.
