Київ – Боєць-доброволець батальйону «Донбас» Володимир Махоркін упевнений: влада у Києві могла зупинити захоплення адміністративних будівель на Донбасі ще весною 2014 року. Сам Махоркін жив у місті Сніжне на Донеччині. Допоки місто окуповане проросійськими бойовиками, Махоркін живе на Полтавщині, у місті Кременчук: після участі у бойових діях на сході допомагає родинам загиблих побратимів та відстоює соціальні права таких, як він, добровольців. Про свої будні у зоні бойових дій та на Полтавщині Володимир Махоркін розповідає Радіо Свобода.
Cеред місцевих політиків та чиновників, серед правоохоронців і суддів виявилось багато зрадників, які перейшли на бік Москви. І дехто з них продовжує працювати в органах управління державою
– Я влітку 2014 року пішов добровольцем боронити Україну, мав палке бажання якнайшвидше звільнити рідне Сніжне і всю загарбану територію України. А перед тим я спостерігав бездіяльність влади, коли адміністративні будівлі у різних містах Донбасу захоплювали місцеві «шахтарі» та їхні російські куратори. Тоді центральна влада не ризикнула взяти на себе відповідальність і розігнати той «шабаш». А серед місцевих політиків та чиновників, серед правоохоронців і суддів виявилось багато зрадників, які перейшли на бік Москви. І дехто з них у вже звільнених Україною населених пунктах Донбасу продовжує працювати в органах управління державою.
– Як Ви особисто діяли у той час, коли починався конфлікт?
Ми швидко збагнули, що без зброї нас просто знищать фізично або візьмуть під арешт і катуватимуть
– Я намагався бодай щось зробити, виходив разом з однодумцями на мітинги під синьо-жовтими прапорами України. Але ми швидко збагнули, що без зброї нас просто знищать фізично або візьмуть під арешт і катуватимуть, або ж у кращому випадку – за кошти випустять. Чи це правдива перспектива, я вирішив на собі не перевіряти: перевіз родину подалі, а сам поїхав у Нові Петрівці, у військовий табір, пішов добровольцем у батальйон територіальної оборони «Донбас». У складі батальйону мені випала чимала «екскурсія» рідними місцями: північ Донецької області, центр Луганщини, Попасна, Лисичанськ, а далі знову Донеччина – Іловайськ. Про «Іловайський котел» багато написано і відзняті документальні сюжети. Я ж на початку операції в Іловайську воював у складі розвідувальної роти «Донбасу», і командир в якийсь момент відправив нашу роту на евакуацію поранених з Іловайська. Мабуть, це і врятувало мені життя, ми з пораненими виїхали за день до того, як почався обстріл «зеленого коридору» поблизу Іловайська.
– Як довго Ви воювали у складі батальйону «Донбас»?
Моя родина вже на той час проживала у Полтаві, тож я вирішив, чом би і собі там не осісти, принаймні до тих пір, як весь Донбас Україна звільнить
– З липня 2014-го до травня 2015 року я був бійцем цього батальйону. Потім побратим з «Донбасу», знаючи, що я родом з Сніжного, запропонував приїхати на Полтавщину. Мовляв, ти приїжджай в гості і глянь, чи тобі у нас сподобається, може, сподобаються тобі ті місця, де я живу. Моя родина вже на той час проживала у Полтаві, тож я вирішив, чом би і собі там не осісти, принаймні до тих пір, як весь Донбас Україна звільнить. Мені сподобалось рідне місто мого побратима – Кременчук – і ми з сім’єю вирішили тут залишитись. Восени 2017 року я очолив міську організацію ветеранів Кременчука: якщо казати чесно, я навіть і гадки не мав, що це така напружена робота.
– Що Ви вкладаєте у слово «напружена»?
Існують інтереси громади, існують інтереси окремих членів громади (тих же бійців-ветеранів), а існують також інтереси окремих чиновників, політиків або бізнесменів
– Напружена – це означає, що іноді треба напружити усі сили, щоб у місцевих чиновників «вибити» те, що належить ветеранам, згідно із законом: ділянку землі, безкоштовну путівку у санаторій тощо. Звичайно, серед чиновників і політиків багато тих, хто допомагає і хто з нами співпрацює, тобто, по деяких питаннях в учасників бойових дій є взаємопорозуміння з чиновниками, а по деяких – немає. Я прекрасно розумію, що існують інтереси громади, існують інтереси окремих членів громади (тих же бійців-ветеранів, наприклад), а існують також інтереси окремих чиновників, політиків або бізнесменів. При потребі я звертаюсь від імені організації до судів і ми вирішуємо наявні проблеми через суд. Взагалі я вважаю, що для захисту прав ветеранів та будь-якої іншої частини українського суспільства це саме суспільство повинно тиснути на органи влади, якщо вони самі не хочуть робити свою працю. Це і є громадський контроль за владою, без нього не буде реформ та розвитку.
– Які проекти зараз перебувають «у роботі»?
Проводимо заняття з тактичної медицини та розповідаємо, як вберегтись у разі терористичного нападу або надзвичайних ситуацій
– Розповідаю про ситуацію у Кременчуці: ми здійснюємо розроблені та узгоджені нашою ветеранською спільнотою проекти патріотичного виховання молоді; нашими партнерами виступають місцеві освітяни та інші патріотичні громадські організації. Ми хочемо, щоб молодь знала історію України, історію свого краю та міста, домовляємось з педагогами і запрошуємо бійців виступати перед школярами. Крім того, проводимо заняття з тактичної медицини та розповідаємо, як вберегтись у разі терористичного нападу або надзвичайних ситуацій. Продовжуємо допомагати нашим побратимам-ветеранам, щоб місцеві чиновники виконували закони України, надаючи їм законні пільги тощо. Іноді, знов-таки, ідемо у суди, щоб «легалізувати» добровольців, бо з цим існують проблеми.
