Видання Reuters опублікувало статтю Джоша Коена про те, яким, на його думку, повинен бути підхід США до України у зв’язку із тиском українського уряду на антикорупційні органи, про який заявляють критики. У статті для аналітичного центру Atlantic Council Даян Франсіс розповідає історію власника української англомовної газети Kyiv Post та пояснює, чому він не втрачає надію щодо України. У британській газеті The Times Роджер Бойз пише про те, що президент Росії Володимир Путін має приховані мотиви для того, щоб знизити напругу у своїх війнах в Сирії та Україні.
У розділі «коментар» на сайті агентства Reuters є стаття Джоша Коена, де він розмірковує над тим, як президент США може рішуче відреагувати на корупцію в Україні. Автор, колишній працівник Агентства міжнародного розвитку США, що працював над проектами економічних реформ у країнах колишнього СРСР, зауважує, що у західних партнерів Києва може урватися терпець через небажання, як він пише, влади України подолати проблему корупції. ЄС, США та МВФ – усі незадоволені діями Генеральної прокуратури України, що підривають «незалежне розслідування щодо корупції», мовиться у статті. Саму Генеральну прокуратуру при цьому звинувачують у масштабному шахрайстві, зауважує автор – посилаючись при цьому… на статтю на сайті арабського телеканалу «Аль-Джазіра» за кінець 2015 року, коли генеральним прокурором України був Віктор Шокін.
4 грудня, мовиться у статті, Державний департамент США заявив про те, що нещодавні події в Україні, включно із арештом працівників НАБУ та конфіскацією документів організації, «ставлять під сумнів прихильність України боротьбі з корупцією». США попереджають: це може призвести до втрати підтримки з боку міжнародних партнерів, а ЄС та МВФ мають схожі занепокоєння, зауважує автор.
Але насправді ситуація навіть гірша, ніж просто атака на антикорупційні інститути, вважає Коен. «Правоохоронні органи також використовують сфабриковані кримінальні звинувачення та дрібні домагання, щоб нападати на київських активістів та організації боротьби з корупцією», – стверджує автор.
Для США в Україні багато чого на кону, мовиться у статті. Вашингтон хоче, щоб Україна була прозахідною й демократичною, і надає на це позикові гарантії на мільярди доларів. Більш того, США також надали Україні нелетального обладнання на 750 мільйонів доларів, такого, як бронежилети, і запровадили низку санкцій щодо Росії, мовиться у статті.
Тому західним партнерам України необхідно «захистити свої інвестиції» в Україні, інакше існує ризик того, що Київ повернеться до часів після Помаранчевої революції, коли незапроваджені реформи врешті-решт призвели до обрання проросійського президента та втягнули Україну назад на орбіту Москви, зауважує автор.
По-перше, Заходові необхідно використати фінансові важелі впливу в Україні, а по-друге, нарешті усвідомити той факт, що він підтримав не того лідера в Україні, вважає автор. Президент України Петро Порошенко контролює СБУ та ГПУ, які звинувачують у підриві боротьби з корупцією, мовиться у статті.
Вашингтонові слід публічно стати на бік реформаторів в Україні, таких, як колишній голова антикорупційного комітету українського парламенту Єгор Соболєв, стверджує автор.
США також мають дати зрозуміти, що вони на боці саме українського народу, а не особистої політичної долі українських лідерів, мовиться у статті.
«Україна не є неспроможною державою, як стверджують деякі аналітики. Дійсно, зважаючи на добре освічене населення та близькість до Європи, довгострокові перспективи країни є яскравими», – переконаний Джош Коен.
Аналітичний центр Atlantic Council опублікував статтю своєї дослідниці Даян Франсіс про те, що хоча й складно продовжувати вірити в успіхи України, зважаючи на напади на антикорупційних активістів та гальмування реформ, не всі втрачають віру.
Народжений у Пакистані український бізнесмен Мохаммад Захур володіє англомовним українським виданням Kyiv Post, яке заснували 20 років тому – сьогодні газета слугує джерелом інформації для іноземців в Україні, посольств різних країн, архівів, розповідає автор. Захур викупив видання у 2009 році і відтоді на ній не заробляє, а витрачає гроші, зауважує автор статті. Але для нього це не проблема: «Я вірю, що кожна людина несе відповідальність за суспільну службу. Це корпоративна соціальна відповідальність», – цитує автор Захура.
Колись він приїхав з Пакистану, щоб вивчати інженерію в Донецьку, після чого переїхав до Москви і заробив багато грошей на бізнесі в різних країнах. Його дружина – українська співачка Камалія, мовиться у статті, а живуть вони в Лондоні.
«Я думаю, що Україна має всі складові, щоб стати успішною країною, але це неспроможна держава», – посилається на слова Захура автор статті. На думку бізнесмена, якщо б вдалося подолати корупцію та запанувало б верховенство права, в країну б направили багато інвестицій.
У 2014 році Захур підтримував президента України Петра Порошенка, тому що вірив у те, що він достатньо заможній і не використовуватиме владу для власного збагачення, мовиться у статті. «Він обіцяв продати свій бізнес після приходу до влади, але не зробив цього. Фактично він єдина людина в країні, статки якої зросли в нинішній економічній депресії», – стверджує Захур. (За рейтингами журналу «Форбз Україна», активи Петра Порошенка зменшилися з 1 мільярда 300 мільйонів доларів 2014 року, коли він був обраний на посаду президента, до 858 мільйонів доларів 2016-го. За даними журналу «Новое время», статки Порошенка 2016 року складали 949 мільйонів доларів, а 2017-го зросли до 1 мільярда доларів, що склало зростання на 7%; при цьому за останній рік зросли активи восьми з десяти найбагатших українців: зокрема, Ріната Ахметова на 68%, Вадима Новинського на 113%, Костянтина Жеваго на 209% – ред.)
«Істеблішмент використовує українців як килим, щоб витирати ноги та йти далі, – твердить Захур, – Але ми всі повинні робити те, що ми можемо, щоб запровадити зміни», – цитує бізнесмена автор. За словами Захура, йдеться про те, щоб зупинити корупцію.
Камалія Захур: «Подивіться, хто справжній український патріот. На жаль, він не українець»
У британській газеті The Times її оглядач Роджер Бойз пише про те, що президент Росії Володимир Путін має приховані мотиви для того, щоб знизити напругу в Сирії та Україні. Автор зауважує у своєму коментарі, що Путін, найімовірніше, виграє президентські вибори у березні наступного року та залишиться при владі до 2024 року.
Путін добре розуміє, що йому слід багато зробити для того, щоб змінити місце Росії у світі, і йому на це потрібно багато часу, мовиться у статті.
Коли Путін після захоплення Криму загруз на сході України, він почав війну в Сирії, сподіваючись запропонувати свою допомогу Вашингтонові у вирішенні проблеми угруповання «Ісламська держава» в обмін на те, що зможе переконати команду Дональда Трампа погодитися дати йому змогу далі впливати на Україну, зауважує автор. «Війни в Сирії та Україні стали нерозривно пов’язані в розрахунках Кремля. Є військова надмірність: чотири з п’яти російських військових округів тепер очолюють генерали, які керували операціями в Сирії», – мовиться у статті. Росія показала, що готова використовувати силу, якщо буде необхідно, зауважує коментатор.
Автор зазначає, що спроби Путіна скоротити масштаби російських операцій в Сирії та роздуми про зміну курсу в Україні насправді «задають тон для його наступного президентства».
В Україні Путін також може закінчити певною домовленістю, внаслідок якої місія ООН підготує шлях для вільних виборів на сході: «Путін зупинить потік зброї від кримінальних босів Донбасу в Чечню та гарантує, що польових командирів замінять професійні політики», – розмірковує автор. Для нього перевага буде очевидна: це могло б стати приводом для полегшення санкцій щодо Росії. А чим довше він утримує Крим, тим імовірніше, що Захід врешті прийме його за російську, а не українську територію, мовиться у статті.
Автор наголошує на тому, що військовий авантюризм не змінить проблем Росії, яка має суттєві економічні труднощі, і якщо Путін справді хоче миру – він має зробити крок назад.
«Надто багато нечесно нажитих статків залежать від політичного виживання Путіна: вся будова клептократичної влади, тісний взаємозв’язок державної промисловості і органів безпеки можуть розсипатися, якщо ослабне його контроль за владою»
