Круговерть подій навколо екс-голови Одеської облдержадміністрації та опозиційного політика Міхеїла Саакашвілі стала предметом уваги низки європейських видань. Одні аналізують, який вплив має цей феномен на українське суспільство. Інші питають, скільки ще зможе Україна жити в такій суспільно-політичній напрузі. Водночас серед інших тем, що висвітлює нинішня преса, – перспективи європейської оборони та безпеки, поштовх для розвитку яких дала російська агресія та анексія Криму.
Міжнародну увагу привертають події навколо ув’язненого і згодом звільненого екс-президента Грузії та колишнього голови Одеської держадміністрації Міхеїла Саакашвілі. Брюссельське інтернет-видання Euractiv розповідає про тисячі мітингувальників, які на заклик та на захист цього опозиційного політика вийшли на вулиці Києва, і з вигуками «ганьба» та «імпічмент» минулої неділі пройшли Майданом та, як пише видання, кидали сніжками у вікна місцевого відділення «Рошен», власником якого до того, як податися у політику, був нинішній президент Петро Порошенко.
Як повідомляє Euractiv, Саакашвілі в ув’язненні на знак протесту розпочав голодування й погрожував не припиняти його до свого звільнення.
Тим часом не лише «сага навколо Саакашвілі» привернула до України міжнародну увагу, а й те, що останнім часом українська влада «наштовхнулася на цілий хор критики з боку реформаторів та іноземних фінансових донорів через помітний відступ від реформування держави та напади на антикорупційні установи», пише брюссельський інформаційно-аналітичний інтернет-портал.
Автор при цьому зауважує, що хоча Саакашвілі й користується прихильністю частини активістів, він все ж має доволі обмежену підтримку по всій Україні. За даними дослідження, проведеного у жовтні київським аналітичним Центром Разумкова, лише 1,7% виборців підтримали б на виборах його партію «Рух нових сил».
«Шкода Мішу, а ще більше – Україну та її людей», – пише латвійська газета Latvijas Avīze. Автор Юріс Лоренцс, з огляду на круговерть подій навколо колишнього президента Грузії, а нині українського політичного опозиціонера Міхеїла Саакашвілі, доходить до висновку: «Це нам нагадує про дві істини. Перша, вічна, як людство, – революція та будь-які радикальні зміни поглинають своїх творців. Друга – це свідчення про слабкість сучасної української держави. Ці дві істини наочно переплелися у одній особі – Саакашвілі».
Газета повідомляє, що за часи президенства йому вдалося очистити від корупції одну із, здавалося б, найбезнадійніших пострадянських країн – Грузію, – а на посаді в Одесі Саакашвілі викорінив цей недолік у місцевій портовій митниці. Саме цим та знесенням пляжних загорож «Міша, як часто називають Саакашвілі знайомі та ЗМІ, отримав величезну популярність в Україні», пише газета і додає: «Не дивно, що енергійний реформатор увійшов у конфлікт зі своїм колишнім соратником, нинішнім президентом Петром Порошенком, якого тепер вже і прихильники на Заході звинувачують у зволіканні зі змінами та недостатній боротьбі з корупцією».
Загальний баланс на сьогодні такий: владним елітам ні в Грузії, ні в Україні Саакашвілі більше не потрібен, підсумовує відомий латвійський журналіст: «Він позбавлений і грузинського, і українського громадянства, обидві держави оголосили його в розшук. Але Міша не з тих, хто заспокоюється. Саме він є тим «лакмусовим папірцем», який наочно свідчить про слабкість і неефективність нинішньої української влади».
«Можливо, Україні, щоб просуватися вперед, час від часу потрібна нова революція? Але як довго можна жити в безперервній напрузі? Рік, два, можливо, три, але не більше. Шкода Мішу, але ще більше шкода Україну і її людей», – підсумовує Юріс Лоренцс.
Тим часом чимало європейських часописів, зокрема, бельгійське інтернет-видання 7Sur7, нині звертають увагу на історичний крок в бік створення своєї власної оборони у Європейському союзі. І одним з вирішальних аргументів для цієї ініціативи стала російська агресія проти України, зазначає інтернет-газета.
«Європа відкриває шлях для власної військової оборони, – пише видання. – З часу невдалих спроб створення Європейського оборонного співтовариства (EDC), які робилися ще 60 років тому, європейці досі так досі й не змогли просунутися в цій сфері вперед. Причина – більшість країн ревно зберігала у власній компетенції те, що, на їхню думку, було суто питанням національного суверенітету. Але послідовність криз, починаючи з незаконної анексії Криму Росією в 2014 році, потім війни на Сході України, хвилі біженців, появи терористичної організації «Ісламська держава», далі – голосування щодо «брекзиту» і приходу до влади Дональда Трампа – все це змінило правила гри».
Тим паче, що можливість організації структур європейської оборони, ця, за словами голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, «спляча красуня, яка щойно прокинулася», була передбачена у засадничій Лісабонській угоді, але до неї, так би мовити, у європейців не доходили руки. Нині, пише 7Sur7, ці можливості «лягли в основу Європейського оборонного союзу», оскільки Європа «не може і не повинна шукати підрядників для своєї безпеки та оборони», цитує видання заяву Жана-Клода Юнкера.
