Гість передачі «Ваша Свобода»: актриса театру і кіно Римма Зюбіна.
Олександр Лащенко: Пані Зюбіна, багато є про що поговорити – як і святково, так і не дуже. Як же ж без цього? Але перед тим маленька довідка про Вас.
«Римма Зюбіна народилася в Ужгороді. Актриса Київського академічного молодого театру. Двічі лауреат премії «Київська пектораль». Має півсотні зіграних ролей у театрі та більше 60 у кіно. У 2016 році на екрани вийшов український фільм «Гніздо горлиці», в якому Римма Зюбіна зіграла головну роль. На Одеському кінофестивалі його визнано найкращим українським повнометражним фільмом. Актриса займається волонтерською роботою, зокрема допомагає українським військовим. Одразу після анексії Росією Криму вирішила, що не зніматиметься у російському кіно».
– Майже правда.
– Майже правда? Ні? Нічого не збрехали?
Сергій Тримбач, відомий кінокритик, не останній в Україні, так і написав наприкінці 2016 року: «Найбільше акторське відкриття року – Римма Зюбіна у фільмі Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці».
Що ж так? Такий бенефіс. Ви сама – молода чарівна жінка, але так виходить, що в кіно Ви то понад 20 років знімаєтеся, а зараз такий тріумф. Це така велика рідкість у кіноакторів...
– Річ в тім, що я не в кіно знімаюся, а я знімаюся в телевізійних продуктах. І це треба розрізняти, тому що це абсолютно різні речі.
У кіно в мене всього п’ять назв, що можна назвати кіно. Тому що кіно – це те, що для кінотеатрів. Це є формат свій. А решта – це телевізійні серіали, телевізійні...
– «Телемило»?
«Мило» я вважаю з якоїсь серії. Такого сорому багацько у мене немає
– Я не сказала б, що «мило». Тому що «мило» я вважаю з якоїсь там серії. Такого сорому багацько у мене немає. Але так, були такі часи, що і епізоди грала...
– Оксана Байрак, наприклад, режисер.
– Оксана Байрак.
– З Арнісом Ліцитісом знімалися? Він був гостем студії. Він в Оксани Байрак знімався...
– Знімалася. Ми грали чоловіка й дружину у серіалі «Ангел з Орлі».
– Він згадує зі вдячністю.
– Я пам’ятаю, що він тоді прийшов до мене... Я його страшенно боялася, тому що він для мене легендою був. І прийшов до мене на прем’єру вистави «Марія Стюарт» і ще збирався кудись з дівчатами нашими зі студії «Байрак» піти, по Києву погуляти. А після прем’єри, мені кажуть, Арніс сказав: ні-ні, я маю піти готуватися до завтрашніх зйомок – у мене така партнерка!
І це, дійсно, ти вперше, коли чуєш якісь компліменти, чуєш від людей, які збоку на тебе дивляться. Тому що тут? Ну, тут ми всі – друзі, ми всі – колеги. Я тут собі не даю такої високої оцінки. Чесно кажучи, те, що написав Сергій Тримбач спочатку після вистави «Дядя Ваня», а потім під впливом цього ще й додав свої враження від «Гнізда горлиці», то я була дуже здивована. Бо я ніколи не замовляла про себе ніяких журналістських таких хвалебних, я сказала б, статей. Я ніколи цим не займалася, своїм піаром. У мене немає ніякого директора, агента, піар-менеджера. Тому це для мене було великим здивуванням.
Але я хочу сказати, що Сергій Тримбач мене дуже потішив своєю оцінкою вистави «Дядя Ваня». Тому що, як у Цвєтаєвої: «Моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед». На мій погляд, вистава Станіслава Мойсеєва... Зараз «Дядя Ваня» йде на аншлагах. Виставі 13 років. За 13 років...
– За п’єсою не поета, а справді драматурга Антона Чехова.
– Так. Насправді, якщо вважати, як театральне життя відбувається вистави, то є вистави, які живуть півроку, є вистави, які довго живуть. За 13 років вистава може зруйнуватися, розсипатися, розпастися.
– Ця вистава, на Ваш погляд, у Молодому театрі не застаріла?
– Ну, ця вистава... Вистави Станіслава Мойсеєва, як швейцарський годинник. Там є механізм, там є така система внутрішня, яка не дозволяє. Може там щось постаріти, змінитися, але атмосферно і концептуально це все абсолютно сучасне.
– Давайте тоді згадаємо саме «Гніздо горлиці». Чому так зійшлося? Сценарій передовсім, пан Ткаченко?
Якби на рік знімалося по 50 фільмів, можливо, «Гніздо горлиці» і не вистрілило б
– Зійшлося, тому що... Я неодноразово говорила про те, що якби у нас на рік знімалося по 50 фільмів, можливо, «Гніздо горлиці» і не вистрілило б так. І він не був би таким «Ах-ах!», як зараз про нього говорять. Але насправді це просто якісне кіно.
І ми, на жаль, дуже багато років не випускали якісного кіно. Там, де була б історія, зрозуміла людям, не експерименти, не те, що ти виходиш із зали і не розумієш, що там сталося, ти сюжету навіть не можеш вловити. Історія, яка близька багатьом людям. Це історія жінки.
І я менш за все завжди акцентую на тому, що ця історія заробітчанства... Тому що це не заробітчанства історія, а історія жінки на тлі того, що вона поїхала на заробітки. Тому що частина відбувається в Україні, де вона повертається у свою родину. І частина відбувається в Генуї, в Італії, там, де Дарина моя (героїня фільму – ред.) на заробітках працює для того, щоб утримувати свою сім’ю, яка тут.
Я нічого не грала того, чого я, можливо, не переживала б у своєму житті. Тому що вся палітра почуттів, палітра стосунків, палітра твоїх переживань, коливань, вагань, вибору, тому що це тема вибору – залишитися чи приїхати, повернутися додому, залишитися з цим чоловіком або з цим чоловіком, народжувати або не народжувати, як бути з дочкою... Тобто там просто жіноча історія.
– Кілька тижнів тому на Вашому місці сиділа теж відома українська і театральна, і кіноактриса Наталія Сумська. Я в неї поцікавився, як вона та її чоловік, Анатолій Хостікоєв, входять у ролі? Хостікоєв Воланда грав! Вона сказала, що насправді не треба перебільшувати тяжкість цього процесу. Тобто, звісно, до цього треба всерйоз ставитися. Але якщо той же Хостікоєв грає Воланда, то це не значить, що він поряд з нею на кухні стоїть і він – сатана. Звісно. Хоча Олег Янковський свого часу, нині покійний, відмовився від такої ролі.
А для Вас має значення вибір ролі? Чи просто зіграєте кого-завгодно?
З режисером і з командою можна зіграти все
– Я панночку грала, літала у труні – нічого. Бачите, сиджу перед Вами, не кусаюся, не кидаюся. Ні, можливо... Я завжди кажу про те, що з режисером і з командою можна зіграти все.
– Все?
– Все.
– Легше грати негативні ролі чи ні? Як стверджують деякі.
– Цікавіше грати не просто негативні, а живих людей. Може, вона може бути і позитивною, але не може бути людина абсолютно білою і чистою. У кожній людині є щось, з чим вона дійсно, можливо, і в собі навіть бореться. Може, ми не бачимо це зовні.
Мені якраз нецікаві такі чисті або білі, або зовсім чорні. На мій погляд, ми всі є різні. Тим і цікаво, коли персонаж живий, він змінюється, він під впливом якихось сюжетних ліній міняє свою поведінку.
– Наскільки впливає на Вас певний персонаж, яким Ви зараз зайняті чи то в театрі, чи то в кіно? Чи Ви зіграли і забули – все, і відгорнула?
– Ні-ні-ні. Я якраз нещодавно чоловіку кажу: слухай, а є якась така робота, щоб знайти, щоб приходити о п’ятій годині і все, і забувати. Ну, є ж такі професії. Людина собі працює. Я ладна навіть о шостій починати працювати, але щоб я прийшла о першій годині і забула. Бо перевтомлюєшся. І це ж ти працює цим апаратом душевним. І він теж не безкінечний.
– Є відбиток?
– Звичайно, є відбиток. Є стреси, є безсоння, є постійні коливання, постійні хвилювання перед виходом на сцену або на майданчик. Якщо я починаю працювати над якимось матеріалом, мені, по-перше, треба знати цей матеріал. Я не буду просто грати лікаря, не знаючи, як це робиться – як одягаються ці рукавички, як береться скальпель, для прикладу. Мені особисто треба (я така актриса) дуже і дуже все розуміти.
І навколо. Якщо я беру книгу, то якраз це книга з тієї теми, над якою я зараз працюю. Я, можливо, вмикаю телевізор і йде якийсь фільм, де та сама тема, так само...
– Пані Зюбіна, так що, виходить, Ви настільки готові перевтілитися, як, умовно кажучи, наприклад, Роберт Де Ніро, геніальний американський кіноактор, який грав «Серце янгола», то тільки заради цієї ролі набрав 30 кг? Навіть на такі жертви Ви готові піти як кіноактриса?
– Це ж не жертви.
– А потім схуднути.
– Це ж не жертви. Це професія. Я займаюся цією професією з 19 років. Я за великим рахунком нічим іншим не вмію займатися. Ну, є якісь справи, які я роблю, звичайно, так само у житті. Але я мріяла про цю професію. Я дуже хотіла займатися з дитинства цією професією. І тому я знаю, що я в якісь там напівтони, в якесь збереження себе. Я не знаю, що це за фраза така: «Бережи себе». Я не вмію себе берегти.
І що стосовно сцени і кіно, то ти повинен викладатися на сто відсотків, на двісті відсотків. Ти повинен максимально віддаватися.
– «Горлицю» знімали три роки. І три роки так в тонусі тримати – це ж неабияке випробування, виходить! І в театрі грати. Це ж ніхто не скасовував.
– Та нічого страшного. Я, дійсно, тут погоджуюся з Наталкою. Тому що так, можливо, коли ти комусь розкажеш, що ти на зйомки встаєш або в три години ранку, або о п’ятій ти приїжджаєш зі зйомок, або взимку хвора і стою в літній якісь сукенці, тому що ми знімаємо те, що влітку не дозняли, і пар з рота йде такий, що мені режисер каже: ти куриш? А я кажу: ні, не курю, бронхіт у загостренні. А він каже: треба взяти цигарку, тому що коли ти кажеш текст – пара йде.
Але є важчі професії. Є професія вчителя, яка, на мій погляд, важча. Мені здається. Є шахтар. Це теж важко. Знаєте, як казав Смоктуновський, я займаюся улюбленою справою, а мені за це ще й гроші платять. То тут я завжди згадую про те, що у мене була мрія в дитинстві. Вона здійснилася. Я стала актрисою. І про щось говорити, про якісь...
Після таланту йде терпіння, щоб очікувати час на майданчику, чекати роками своїх ролей
Я з таким скепсисом завжди читаю: от я приїхав на зйомки о п’ятій ранку, а вийшов у кадр тільки о шостій вечора! Я завжди пишу: панове, ніхто не силує, це професія. І якраз, якщо говорити про професію актора, то після таланту йде терпіння. І терпіння в усьому. Терпіння в тому, щоб очікувати на майданчику...
– Я ж казав напочатку, що Ви йшли до цього моменту слави не один рік.
– Терпіння до того, щоб чекати роками своїх ролей.
Приміром, от як ми «Горлицю» зняли? Ми в квітні 2014 року зняли два тижні, а потім ми чекали. Ми чекали, тому що у нас трагедія сталася – загинув Віталій Лінецький, який грав мого чоловіка. Переписувався сценарій, очікувалося фінансування, з євро і з гривнею робилося щось таке, що ми не могли зрозуміти...
– Час так званої «російської весни». Про це ми також поговоримо.
– Так. І я розуміла одне, що мені треба просто чекати. Іноді, дивлячись на те, що... І плюс до того, що я не могла вступати в якісь такі величезні проекти, тому що я повинна була бути... От мені дзвонить продюсер: є можливість – їдемо в Італію знімати. Я повинна все покинути і поїхати. У мене так у театрі було. Я вже в театрі кажу: «Горлиця» мовчить – призначаємо день прем’єри. Ми призначаємо день прем’єри, а на наступний день чи у той же ж день я отримую повідомлення від продюсера, що є можливість – ми їдемо в Італію. Тоді в театрі все відміняється...
– І, зрештою, глядачі мають змогу подивитися цей фільм і оцінити його.
От щодо саме українського кінематографу, який, незважаючи на всі труднощі, відроджується, ексклюзивний коментар Радіо Свобода дав голова Держагенства України з питань кіно Пилип Іллєнко. Як стверджує пан Іллєнко, син, до речі, Юрія Іллєнка, кінематограф зараз – це, можна сказати, своєрідний автомат Калашникова. От його аргументація.
Пилип Іллєнко: Кіно – це така ж зброя, як і автомат Калашникова, і ще насправді ефективніша, і що те, що сталося в нашій країні, то це результат того, що ми не мали власного кінематографу, не мали власного культурного дискурсу, не мали власних культурних символів, історичних міфів, які не роздирали б країну, а, навпаки, були б спільними, і цим ніхто не займався. Ми жили на окупованому інформаційному полі. Це інформаційний простір, який був повністю окупований Росією. Ми й досі жартуємо цитатами з радянського кіно.
От найголовніше патріотичне кіно (ми говорили про теми) буде залежати не від теми. Найбільше користі для формування української нації зробить фільм незалежно від теми і незалежно від жанру, а я прогнозую, що це буде насправді комедія, цитатами з якої почне розмовляти молодь у барах і на дискотеках. Отоді це буде дійсно прорив в українському кіно.
– Пані Зюбіна, що скажете?
В кожній країні обов’язково повинна бути ідеологічна політика
– Я погоджуюся. Тому що в кожній країні, незважаючи на те, в якому столітті ми живемо, все ж таки обов’язково повинна бути ідеологічна політика.
Не як у радянські часи – як написали у підручнику, так і думаємо. Але без розуміння того, хто ти у цьому світі, де твоя нація, що ти несеш завдяки тому корінню, неможливо існувати
Я не кажу про те, що ми маємо мислити, як це було в радянські часи – як написали нам у підручнику, так ми і думаємо, мислимо. Але без розуміння того, хто ти у цьому світі, де твоя нація, де ти в просторі цьому, що зробили твої пращури, який ти маєш стосунок до тієї історії, і що ти несеш завдяки тому корінню, неможливо існувати.
Весь наш простір був узурпованим. Дивилася, як росіяни перезнімають «А зорі тут тихі», не розуміла. Тепер розумію
Ми, дійсно, весь наш простір був, я не знаю, узурпованим. Можна навіть так сказати. І коли я дивилася на те, як росіяни перезнімають «А зорі тут тихі», ще щось, отакі військові, то я не розуміла. А тепер розумію.
– І в деяких таких фільмах грали і грають досі українські актори.
– Це їхній вибір.
– Це їхній вибір?
– Це їхній вибір.
– А Ви в російський серіалах – все, дорога закрита для Вас?
Я не знімаюся у російських серіалах
– Я не знімаюся у цих продуктах (російських серіалах – ред.). Я про це сказала відверто. Поки так.
– Ви – уродженка Ужгорода. Так?
– Так.
– Не знаю. Ми зараз тут не судді, не адвокати. Відома співачка Йолка. Вона ж Ваша землячка. Вона й досі продовжує виступати як співачка в Росії.
Як це оцінювати, на Ваш погляд? Якщо можна давати таку оцінку?
– Я не можу давати цієї оцінки. Я не можу.
– А, може, справді митець... над політикою, над усім?
– Ну, тоді ми просто ставимо запитання: хто є митець, а хто є просто артист? Тому що це різні речі, різні категорії. І я не знаю...
Знаю людей, які заробляють там, а потім половину грошей віддають, підтримуючи нашу армію
Розумієте, у кожного своя історія. Можливо, у когось хворі батьки, діти, ще щось і комусь треба заробляти. Я знаю людей, які заробляють там, а потім половину грошей віддають, підтримуючи нашу армію.
– Є такі митці?
– Є такі митці. І це в російському шоу-бізнесі. Тому тут усе таке...
Не кожного, хто носить жовто-блакитний прапор, можу назвати патріотом
І не кожного, хто носить жовто-блакитний прапор, я можу назвати патріотом. Тут такі поняття, які...
Я нікого не можу змінити. Кожному потім стояти там перед Богом
Знаєте, я завдяки ролі Дарини, я ще не навчилася, але мені так хочеться навчитися сприймати людей такими, якими вони є. Тому що я нікого не можу змінити. І ставитися... Тобто це їхній вибір. І кожному потім стояти там перед Богом чи перед ким там...
– Ваш колега в Росії Пореченков. Бачили вибір. Каска «Преса» і стріляє вживу, не в кіно, по українських...
– Але ми зараз про українських говоримо, про українських акторів, співаків. Ну, там інша зовсім ситуація. Там люди, якщо люди мають свою позицію, вони не мають права її висловлювати.
Є вибір завжди
Я завжди дивуюся. Тому що, на мій погляд, от такі запитання. Ну, що можуть люди зробити? Ну так, Путін поганий, а люди... От люди от усі хороші. Є вибір. Є вибір завжди.
– Ви таким людям запропонували зокрема написати...
– Напишіть хоча б. Так.
– ...листівку Олегу Сенцову, в’язню Росії.
– Так. Я написала це у «Фейсбук». Я в принципі багато речей, які думаю... Я зі здивуванням колись прочитала, що я входжу в якусь когорту блогерів. Тому що я – не блогер. Я – актриса. Дуже боюся писати вночі, тому що завжди всі подумають: о, оце вночі, значить, під впливом якихось банкетних напоїв пише.
– А Ви берете участь у корпоративах, якщо не таємниця?
– У якості кого?
– Чи тільки співаки беруть участь у таких...?
– Ні, я не беру участі. Я не веду корпоративи. Я не танцюю, не співаю. Ні. Ні.
Корпоративи, до них ставлюся дуже обережно. Там – Алеппо, тут – загострення на Донбасі, і знову з госпіталів читаю: немає одягу, їжі
Я навіть на корпоративи, на які я запрошена зі своїми колегами, зараз до них ставлюся дуже обережно. Тому що, на мій погляд, трішечки, особливо останній тиждень, коли там – Алеппо, тут – загострення на Донбасі, і знову з госпіталів читаю від своїх дівчат, знайомих, волонтерів, що немає одягу, немає їжі, немає того, немає того....
– Не до корпоративів, на Ваш погляд?
Взяти всю ту їжу з корпоративів і повезти хоча би у госпіталь, кожен депутат, приїжджаючи навіть у тризірковий готель, має мило, халат, капці. У хлопців немає футболок, капців, шампуню й мила – жахливо!
– Так. То я думаю, що якщо в принципі взяти всю ту їжу з корпоративів і повезти хоча б у госпіталь, то це було б дуже-дуже гуманно. На мій погляд, за три роки війни... Ви знаєте, кожен депутат, приїжджаючи навіть у тризірковий готель, має мило, має халат, капці. І зараз читати, що у хлопців немає футболок, капців, шампуню й мила – це жахливо! Ви знаєте, навіть в аеропортах, коли губляться твої речі, у будь-якій країні тобі дають таку косметичку.
Принизливо для країни – не мати навіть умов для людей, які захищають наш мир!
На мій погляд, це принизливо для країни – не мати навіть умов для людей, які захищають наш мир!
– От Ваші слова почули б деякі чиновники, зокрема з податкової... Як вона зараз? З фіскальної служби, які не обмежують себе у корпоративах.
Але, на жаль, нашу розмову маємо завершувати, незважаючи ні на що. Вітаю Вас, пані Зюбіна, з Новим роком!
– Дякую!
– Бажаю Вам успіхів у подальшому, у наступних фільмах!
– Дякую!
