Цілком можливо, що протягом наступного року екстремістське угруповання «Ісламська держава» може бути переважно подолане, і через рік його майже не будуть згадувати у світовій пресі – та якщо виникне побоювання нового спалаху, увага до нього панічно повернеться до попереднього рівня відразу ж. І така увага може призвести до поблажливості у ставленні до, ймовірно, ще більшої небезпеки: дедалі ширшої ісламістської мережі «Аль-Каїда», яка дуже добре скористалася з подій кількох останніх років.
Угруповання «Ісламська держава» не тільки назвою претендує на те, щоб бути «справжньою державою»: на захопленій і наразі підконтрольній йому території воно намагається створювати якісь квазідержавні структури: місцеву владу, сторожу «ісламського порядку», збирання податків, розгалужену розвідку і, звичайно ж, військо. І зараз ця «держава», як виглядає, приходить у стан повного занепаду.
На східному фронті, в Іраку, підтримувана США коаліція іракських урядових сил, проурядових шиїтських ополчень, збройних формувань автономного Іракського Курдистану «пешмерґа», міжнародних військово-повітряних сил і спецпризначенців США досить успішно долає «Ісламську державу». Вона вже визволила міста Рамаді й Фаллуджу і зараз визволяє Мосул. Після втрати цього міста «Ісламська держава» залишиться без своєї, по суті, «іракської столиці».
У самому серці територій, захоплених угрупованням, у Сирії, інша підтримувана США коаліція, «Сирійські демократичні сили» сирійських повстанців, за останні два роки відбила в «Ісламської держави» значні території з півночі на південь, до міста Ар-Ракка, яке угруповання вважає своєю «столицею», а також зі сходу на захід, уздовж кордону з Туреччиною. В цій коаліції провідну роль відіграють «Загони народної оборони» сирійських курдів.
А на західному фронті в боротьбу проти угруповання втрутилася Туреччина. Щоб не допустити визволення всіх прикордонних із Туреччиною частин Сирії від «Ісламської держави» сирійськими курдами, яких Анкара вважає «терористами», і переходу цих земель під їхній контроль, турецькі війська за підтримки інших місцевих сирійських повстанських сил самі відбили в угруповання чималі території – які інакше визволили б «Сирійські демократичні сили».
Але, незважаючи на твердження у пресі про неминучу загибель «Ісламської держави», чимало фахівців вважають, що й визволення всіх захоплених цим угрупованням територій Іраку й Сирії не означатиме його кінця. Причина дуже проста: досвід історії. «Ісламська держава» по суті вже була раз розбита – під іншою назвою – і повернулася ще хижішою.
Як усе починалося
Дослідники Майкл Вайс і Хасан Хасан у книжці «Ісламська держава: всередині армії терору» відстежують початки цього угруповання до Абу Мусаба аз-Заркаві, йорданського палестинця, що став мимовільним союзником ватажка мережі «Аль-Каїда» Осами бін Ладена після терактів 11 вересня 2001 року і подальшого вторгнення США до Афганістану. Уже тоді між ними були ідеологічні розбіжності.
Хоча обидва змальовували себе як тих, хто веде священну боротьбу на захист ісламу від ворогів, бін Ладен у першу чергу боровся з «далеким ворогом», іноземними «окупантами», несповідниками ісламу. Натомість аз-Заркаві взяв собі за ціль і «близьких ворогів» – до них належать і інші мусульмани, що, на його думку, підривають іслам, як-то мусульманські уряди, що співпрацювали зі США. Серед тих, хто, на думку аз-Заркаві, сповідував «нечистий іслам», опинилися й усі несуніти – що було неприйнятно для бін Ладена.
Для бін Ладена метою було своїми терактами дати іноземним силам, у першу чергу США, сигнал забратися геть із Близького Сходу; смерть невинних людей була для нього не метою, а лише методом досягнення свого. Для аз-Заркаві ж саме вбивство «невірних» і «нечистих мусульман» було метою, а тероризм – одним із засобів досягнення цієї мети, щоб негайно створити ідеологічно очищений під його погляди «халіфат» – і як фізичну державу, і як «державу духовну».
Тож 2002 року аз-Заркаві вирушив до Іраку, де понад половину населення становлять шиїти, та ще від часів Першої світової війни керували країною незмінно суніти. Він і його організація, з 2004 року відома як «Аль-Каїда в Іраку», успішно розпалювали міжконфесійну ворожнечу, здійснювали теракти, щоб іще більше розбурхати цю ворожнечу і врешті захопити значні частини країни й там протистояти і іноземним військам, і новій, уже шиїтській, владі Іраку, що постала після скинення Саддама Хусейна.
До 2006 року «Аль-Каїда в Іраку» – уже під назвою «Ісламська держава в Іраку» – дійсно захопила значні частини країни: ось уже й нібито халіфат. Та тоді не вийшло: до 2008 року США, посиливши свої війська в цій країні і піднявши місцевих сунітів на боротьбу з радикалами, як здавалося, знищило це угруповання. Принаймні це випливало з усіх даних розвідки, з усіх допитів затриманих, із усієї інформації з місць, розповідав свого часу на американському радіо NPR полковник у відставці Пітер Мансур. Абу Мусаб аз-Заркаві був убитий іще 2006 року.
Нове зростання екстремістів
Та «Аль-Каїда в Іраку», як виявилося, не була подолана. У 2011-2013 роках вона почала поставати знову, вже маючи нову назву «Ісламська держава в Іраку» і нових, але не менш радикальних провідників. 2013-го вона вступила у війну в Сирії, перейменувавшись в «Ісламську державу в Іраку і Великій Сирії» – і натякаючи, що претендує не тільки на нинішню територію сучасної Сирії, але й на ширший історичний регіон Аш-Шам, що охоплює й частини сусідніх країн. Іще пізніше угруповання перейменувалося знову – просто в «Ісламську державу», щоб уже ніяк «не обмежувати» своїх територіальних претензій.
І в Сирії, де так само, як раніше в Іраку, палахкотіли міжконфесійні тертя – влада президента Башара аль-Асада, переважно представники шиїтської течії алавітів, нищила своїх супротивників-сунітів, – ідеологія «Ісламської держави» знайшла собі новий ґрунт. І навіть якщо – чи коли – нинішні структури цього угруповання розгромлять, ці настрої нікуди не зникнуть.
Уже згаданий дослідник Хасан Хасан, який сам родом із сирійського міста Аль-Букамаль, через яке угруповання «Ісламська держава» ввійшло до Сирії з Іраку, звертає увагу на те, що це угруповання може перейти в підпілля, а не відступити чи зникнути. Як приклад він називає недавні події в Пальмірі, яку це угруповання через кілька місяців після звільнення міста захопило знову.
А тим часом як усі сили кинуті на боротьбу з «Ісламською державою», інша ісламістська сила – мережа «Аль-Каїда» – залишається проблемою, на яку нині не дають відповіді. Ця мережа не викликала такої міжнародної реакції, як «Ісламська держава», і тому уникає долі цього угруповання.
Поки «Ісламська держава» в заголовках, «Аль-Каїда» розширюється
Екстремальний радикалізм «Ісламської держави» зробив майже «нормальним» і «прийнятним» ненабагато менший насправді радикалізм «Аль-Каїди», чим фактично посилив позиції цієї мережі. І ідеологія «Аль-Каїди» розповсюдилася на широкі суспільні кола в тій же Сирії.
Пов’язані з «Аль-Каїдою» угруповання, такі, як «Джабгат Фатах аш-Шам», відоме також за його колишньою назвою «Джабгат ан-Нусра», вступають у тісні союзи з нерадикальними групами сирійського суспільства і сирійських повстанських кіл. Саме ці угруповання є нині по суті найбільш боєздатними і стійкими серед сил супротивників режиму аль-Асада, саме вони вчинили найтвердіший спротив владі Сирії й військам Росії, коли ті пішли в наступ на східну частину міста Алеппо.
І хоча ці пов’язані з «Аль-Каїдою» угруповання врешті не встояли в Алеппо під спільним ударом Дамаска й Москви, для багатьох сирійців-супротивників режиму вони все одно отримали ореол рятівників. І Захід дозволив цьому статися, наголосив в інтерв’ю Радіо Свобода дослідник ісламського радикалізму й активіст боротьби проти нього Насер Веддаді.
За його словами, «Аль-Каїда» не вдавалася до таких жорстокостей, як «Ісламська держава», і тому не повернула сирійців проти себе. Як каже фахівець, «Аль-Каїда» не обдурить сирійців, але вона відіграє роль «пожежника, що приходить рятувати твій дім від пожежі, і не будеш же його проганяти, навіть якщо не погоджуєшся з ним чи й ненавидиш його». Таким чином, вважає він, світ своєю бездіяльністю у протистоянні Дамаскові й Москві підніс «Аль-Каїді» справжній «дарунок на срібному блюдці» – дарунок статусу «справжнього захисника народу в час нагальної потреби».
І тепер, на думку оглядачів, «Ісламська держава» наближається до програшу – але інша ісламістська сила, ненабагато менш радикальна «Аль-Каїда», якщо не зростає, то принаймні й не відступає.
Над матеріалом працювали: James Miller, Сергій Драчук
