«Білорусь – природний наш союзник» – Наливайченко

Олена Литвинова

Цього року 27 грудня виповнюється 25 років з моменту встановлення дипломатичних відносин між Білоруссю і Україною. Чи стала за цей час взаємодія країн ідеальною, особливо якщо враховувати, що Україна і Росія, з якою Білорусь має союзні відносини, перебувають фактично в стані війни?

За цей час у Білорусі змінилися вісім українських послів, а в Україні – троє білоруських: Валентина Величка, який представляв білоруські інтереси в Києві майже 16 років, до цих пір згадують з симпатією і вдячністю.

Валентин Наливайченко представляв інтереси України в Білорусі найменше часу, порівняно з іншими українськими дипломатами – всього півроку, але, напевно, в найбільш складний для двосторонніх відносин період – після Помаранчевої революції і напередодні президентських виборів у Білорусі, коли білоруська влада не приховувала свого негативного ставлення до «кольорових революцій».

До Білорусі Валентин Наливайченко працював у США й Фінляндії, заступником міністра закордонних справ і двічі – головою Служби безпеки України. Тепер він створив і очолив громадсько-політичний рух «Справедливість», який уже через півроку діяльності показав хороші результати на місцевих виборах у грудні.

Політик зізнається, що під час його каденції в Мінську Білоруська служба Радіо Свобода була головним джерелом інформації – як єдиний вільний інформаційний майданчик і помічник у вивченні білоруської мови.

«Коли в 2006 році були президентські вибори, українська молодь приїжджала на заходи в Білорусь – на мітинги, їх заарештовували, затримували, і через вас ми шукали інформацію про своїх громадян. Я пам'ятаю, як вночі і вдень доводилося виїжджати, шукати, виходити на керівництво силових органів Білорусі, щоб звільняти наших громадян. Такі спогади, і я з цього хотів би почати розмову», – зазначив Валентин Наливайченко на початку нашої зустрічі.

«Спочатку національні інтереси, а потім політичні оцінки»

– Як вам працювалося в Білорусі і з білоруською владою, адже починати довелося якраз після заяви президента Віктора Ющенка про те, що він бачить просування демократії головним завданням у співпраці з Білоруссю?

– Завдання посла, незалежно від умов у своїй країні, – розуміти і поважати те, що відбувається в житті сусідньої країни. Моя робота будувалася на підтримці неурядових організацій, особливо українських, на діалозі з білоруськими організаціями, з культурними, науковими, освітніми центрами, на підтримку всього, що пов'язує Україну і Білорусь. І саме на цьому базисі ми будували відносини і з президентом Лукашенком, і такий самий порядок денний формувався й подавався президенту Ющенкові. Відповідно готувалися і ініціювалися двосторонні зустрічі президентів.

Завершення моєї каденції, коли я вже переходив на роботу в сферу безпеки, відбувалося на тлі дружніх відносин між президентами Білорусі й України, навіть особистих. Тоді ж були відкриті і ринки – максимально від можливого – білоруський для українських підприємств, і український для білоруських. Одним словом, у двосторонніх відносинах – дипломатичних, економічних – важливо розуміти національні інтереси своєї країни і їх відстоювати, а не виставляти наперед політичні оцінки, які перешкоджають адекватному розумінню, а головне – просуванню нашої продукції.

Все, що допомагає, можна й потрібно робити. Такий світ. І актуалізація саме зараз двосторонніх відносин, саме під час російської агресії, має стати вищим пріоритетом. Дуже погано, що немає посла України в Білорусі, що немає порядку денного відносин. Перший і головний пункт порядку денного має бути мир і безпека на кордоні.

– ... з огляду на те, що Росія для України – агресор, а для Білорусі – союзник?

– Можна й потрібно відстоювати, щоб Білорусь займала позицію, вигідну самій Білорусі і її громадянам, а в підсумку – вигідну і нам, українцям, хоча б у питанні, що території Білорусі й України повинні бути вільними від зброї масового знищення, від агресора з будь-якої країни, від бойових дій. Україна, Білорусь, і, якщо хочете, навіть Польща та інші країни – це якраз ланцюг або пояс безпеки і вільного мирного життя, співіснування нехай навіть різних державних устроїв і поглядів. І в цьому збігаються національні інтереси і Білорусі, і України.

У 2014-2015 роках ми відновили й побудували за підтримки обох президентів – і президента Лукашенка, і президента України – прямі відносини в питаннях безпеки – кордони, взаємна верифікація військових об'єктів по обидва боки, переміщення людей і товарів через білорусько-український кордон. Прямі відносини й співробітництво. Тому в 2015 році був такий рівень довіри, який дозволяв тоді точно бути впевненим, що з білоруської сторони Україні нічого не загрожує.

«Помилка, що немає посла, і погано, що відносини припиняються»

– Але Білорусь має певні зобов'язання в рамках союзної з Росією держави. Чи враховується ця обставина? І чому так довго відсутній посол у Білорусі – немає фахівця чи таким чином Україна якраз і висловлює застереження щодо союзних відносин Білорусі і Росії?

– Це один із міфів і не моє завдання його спростовувати, але я переконаний, що Україна і Білорусь повинні продовжувати і домагатися не гірших відносин, ніж були, наприклад, в 2014-2015 роках або в 2005-2006 роках, коли я безпосередньо за них відповідав.

Відносини Білорусі з іншими країнами – це суверенне право самої Білорусі, але наше право як сусідньої країни стратегічно розуміти й переконувати, впливати на те, щоб білоруська сторона також мала дружню, передбачувану політику: і внутрішню, і зовнішню.

Я дуже негативно оцінюю відсутність посла України в Мінську. Білоруська сторона в день від'їзду Валентина Величка (колишнього посла Білорусі в Україні – ред.) приїхав новий посол. Він приїхав не для того, щоб в'їхати в посольську резиденцію, досить скромну в центрі Києва, а для того, щоб не перервалися відносини, щоб не перервалося просування білоруських національних інтересів на нашій території. А ми чого так не робимо? Вважаю неприпустимою і помилковою таку ситуацію, особливо в умовах нинішньої російської агресії.

– Але ж і контактів на вищому політичному рівні теж не відбувається ...

– Відбуваються. По телефону. Але цього недостатньо. Ну, обговорили щось президенти, а далі хто буде виконувати їхні домовленості або знімати розбіжності? Це неприпустимо. І я вважаю, що розвертання в повітрі пасажирського літака «Белавіа» – приклад неправильної поведінки України щодо Білорусі. Це абсолютний нонсенс не тільки в білорусько-українських відносинах, а й у світі. Тим більше, який результат таких дій? Громадянин Вірменії потім знову полетів до Мінська. Це неприємний, невеликий приклад того, що насправді зруйнувати відносини дуже просто, а вибудовувати серйозні, стратегічні відносини треба десятиліттями.

Помилка, що немає посла, погано, що відносини припиняються, ще гірше, коли професійні люди починають у цій ситуації висовуватися і звинувачувати у всіх гріхах Білорусь. А звідки відомо, це погано чи добре, якщо у нас там немає достатньої дипломатичної присутності, якщо немає візитів хоча б міністрів?

Союзник Росії і України

– У жовтні російська авіація відпрацьовувала в повітряному просторі Білорусі нанесення ракетних ударів по Україні, в листопаді російські ЗМІ повідомили, що Україна нібито готує «карателів» з білоруськими коріннями для відправки до Мінська з метою повалення чинної влади. На такі факти потрібно реагувати?

– Щодо «карателів» – це все міфи, які вони створюють і самі поширюють. Але якщо це поширюється в вакуумі двосторонніх відносин і довіри – це дійсно шкодить. У 2014 році після збитого «Боїнга» на Донбасі я особисто ініціював прямі контакти з білоруською владою, зустрілися біля кордону, виклали інформацію і про безпілотники, які нібито на нашому кордоні запускають, і про десантників, і про інше. Був прямий діалог і пряма співпраця, і до кінця 2014 року всі питання були зняті. Була налагоджена і діяла до літа 2015 року, поки я не пішов з СБУ, система довіри, обміну інформацією, яка закінчувалася на рівні президентів. Ось так ми повинні діяти.

І тепер, коли була інформація про відпрацювання ракетних ударів, повинен бути посол – його не було в цей час, а хто міг зайти до Міністерства закордонних справ Білорусі? Звідки візьметься довіра, звідки візьметься розуміння у білоруської сторони, що українців дійсно турбує така інформація? Нам, особливо зараз, потрібно постійно наполягати, що ми за мирний формат відносин з сусідньою країною. Як і з Білоруссю, так і з Польщею, і з усіма іншими, в тому числі і для того, щоб весь світ бачив, що агресор на нашій землі – Російська Федерація.

– Як Ви ставитеся до ініціатив Лукашенка провести вибори на Донбасі і направити туди миротворчу місію?

– Я особисто знаю Лукашенка і знаю, що у нього сильна позиція в питаннях відносин з Україною. Якби я зараз працював в дипломатії або в уряді, я б запропонував зустрітися з однією простою метою – я б привіз докази російської агресії і пояснив би, що вибори на тимчасово окупованих територіях можливі лише тоді, коли не буде в руках зброї і незаконних формувань, озброєних Росією.

Президент Білорусі точно знає, що десятки тисяч переселенців з Донецької та Луганської областей перебувають у Білорусі. Так от, усі ці десятки тисяч мають майно і право повернутися й проголосувати на цих виборах. Як ви думаєте, якби ми виклали ці факти і докази, він би довго думав, щоб сказати «згоден»? Я вас запевняю – недовго. Тільки треба пояснювати, говорити, тим більше, що зараз уже в Білорусі близько 200 тисяч переселенців з тимчасово окупованих територій. І це вже теж предмет українсько-білоруських відносин. Це люди, сім'ї, робота, пенсії... А якщо такого діалогу немає, то лунають побідні заяви.

«Переговорний майданчик щодо Донбасу має «переїхати» до України»

– А наскільки реальним є перенесення переговорного майданчика щодо Донбасу з Мінська?

– До речі, надання майданчика для переговорів – це свідчення того, що Лукашенко здатний на сильні вчинки щодо України. І за це можна подякувати. Але ефективність цього майданчика – це вже питання не білоруської сторони. Час показав, що насправді мінські домовленості не спрацювали. На мою думку, не спрацювали через ключовий і дуже важливий момент – відсутність розуміння важливості роботи саме з переселенцями і тими, хто залишився в тимчасовій окупації.

Що стосується переговорного майданчика, я переконаний, не просто потрібно перенести. Чітко заявити: агресія проти нас, значить – Київ. Якщо не Київ, давайте в Краматорську збирати, в тому числі й міжнародну коаліцію. Але треба мати національний план, як закінчити війну, чесно називаючи речі своїми іменами і чесно розуміючи, що повинна зробити Україна, включаючи припинення торгівлі з цими незаконними утвореннями. І переносити.

Мінську можна і потрібно дякувати, але точно треба брати ініціативу в свої руки і виходити зі своїм планом. Ось зараз, президент в Америці змінюється, у Франції – найближчим часом вибори президента, в Німеччині – в наступному році вибори канцлера. Це означає, що у всіх ключових країнах міжнародної коаліції змінюється в тому числі і зовнішньополітичне керівництво. Настав час і Україні, українському керівництву сказати: ми відповідаємо за свою територію.

«Україна – не загроза для Білорусі»

– Нещодавно білоруська армія озброїлася зенітними установками «Полонез», розробленими спільно з Китаєм, в радіус ураження яких потрапляє і Київ. Як Україна розглядає такий крок Білорусі?

– Це запитання до сьогоднішньої влади. У 2014-2015 роках я розумів стратегію безпекових відносин з Білоруссю і використовував увесь свій позитивний дипломатичний досвід, щоб зняти в той час усі застереження і встановити такі відносини, які б не потребували ні ракет, нічого іншого.

Є угоди між міністерствами оборони, і потрібно було провести консультації, щоб політичне і військове керівництво країни було впевнене, що Україна не становить загрози, а Україні гарантувати, що суверенне керівництво Республіки Білорусь ніколи не буде націлювати й використовувати проти України ніяких видів озброєнь.

Нам вистачає загроз – на нашому східному кордоні з російської території стоять і «Іскандери», й інші засоби ураження. У такій ситуації нам потрібно більше союзників. А Білорусь – природний наш союзник.

«Причин для переслідування білорусів-добровольців немає»

– Під час Вашої роботи в СБУ, коли вже було відомо, що білоруси воюють по обидві сторони конфлікту, Ви обмінювалися із білоруськими колегами інформацією, щоб захистити тих, хто воював на боці урядових сил, і притягнути до відповідальності тих, хто воював на боці угруповань «ДНР» і «ЛНР», які в Україні визнані терористичними? Останнім часом у Білорусі проти тих, хто воював у добровольчих батальйонах, порушують кримінальні справи.

– Якщо таке відбувається, то це дуже погано. Українській стороні й нашим офіційним особам потрібно діяти. Але почнемо з того, що було в 2015 році. Тоді ми відпрацювали не тільки пряму безпекову співпрацю з Білоруссю, але й чітко відстоювали позицію легальності добровольчих батальйонів.

Я сам виступав і виступаю, щоб вони мали законодавчий статус добровольчої або резервної армії України. Коли добровольчі батальйони були вже повністю в складі Міністерства оборони України, ми чітко нашим білоруським партнерам доводили, що ті громадяни Білорусі, які брали участь або входили до їхнього складу, а це не тисячі, а набагато менше насправді, вони мають цілком легальний статус на нашій території і, відповідно, питання самих цих громадян – змінювати громадянство, залишатися на військовій службі в Україні чи ні.

Я переконаний, що нема за що цих людей переслідувати. Тепер завдання вже Міністерства оборони і МЗС України – надати білоруській стороні, а якщо треба, і компетентним органам, усю інформацію, яка зніме всі підозри щодо цих громадян.

Що стосується тих, хто брав участь на боці незаконних збройних формувань в «ЛНР», «ДНР» – їх так само небагато, не тисячі, таких людей ми знали й інформували білоруську сторону. Була і друга частина співробітництва на початку 2015 року – ми просили білорусів з їхнього боку обмежити на території Білорусі діяльність російських вербувальних центрів, щоб не затягували громадян Білорусі в тенета «русского мира», і вони, як нас інформували, заважали вербуванню найманців для «ЛНР», «ДНР». Як зараз, не беруся коментувати. Треба віддати належне – перші кроки були позитивні з боку Білорусі.