Київ – Юрій Сухарєв, інженер-проектувальник за фахом, з початком бойових дій на сході України допомагав родинам переселенців і військовим, а пізніше пішов служити в українське військо. На його думку, армії потрібна реформа для забезпечення нормального функціонування підрозділів на всіх рівнях, але досі тилове забезпечення часто покладене на плечі волонтерів. Про волонтерські акції та про службу у Збройних силах України Сухарєв розповів Радіо Свобода.
– Я і моя родина не займалися конкретно якимось одним з волонтерських напрямів. Наші фінансові можливості були досить обмежені, тому ми долучались до різних проектів потроху, власне, як і мільйони наших співвітчизників. Так, з літа 2014 року ми допомагали вимушеним переселенцям зі сходу, пізніше взаємодіяли з громадською ініціативою «Наш батальйон» і рухом «Захист кордону». Мої брати, Максим та Євген, допомагають різним підрозділам ЗСУ з початку війни.
– Як волонтер Ви їздили у зону бойових дій?
Пізніше менш цінні речі ми вже передавали перевізником, ганяти машину не було сенсу
– Було таке: восени позаминулого року ми з Анжелікою Макогон, яка представляє волонтерську групу «Захист кордону», декілька разів їздили на Луганщину до прикордонників. Відвозили необхідне спорядження, оптику, автозапчастини, пічки-буржуйки і медикаменти. Пізніше менш цінні речі ми вже передавали перевізником, ганяти машину не було сенсу.
– Чому Ви, маючи роботу, займаючись волонтерськими справами, все-таки вирішили стати на оборону країни?
Коли виникла думка піти в армію, я спершу вирішив пройти декілька курсів підготовки. Цим займається група «Народний резервіст»
– Рішення йти до війська, якщо чесно казати, прийшло не одразу. «Строкову» я не служив і з військовою справою був не знайомий взагалі. Цивільна професія у мене – інженер-проектувальник. Тому, коли виникла думка піти в армію, я спершу вирішив пройти декілька курсів підготовки. Цим займається група «Народний резервіст», я до них звернувся і пройшов «курс молодого бійця». Потім пішов до військкомату по місцю прописки і залишив там свої контакти, але в таких кадрах, як я (без військової спеціальності), у нашому військкоматі не були зацікавлені. Тому через деякий час я виписався з районного військкомату і став на облік в обласний. Звідти на початку лютого 2015 року і пішов в армію, після навчальної частини був направлений до 14-ї окремої механізованої бригади.
– Ким служили?
Я і мій колега поновлюємо роботи з проектування, при цьому ми вирішили 20 відсотків нашого прибутку передавати перевіреним волонтерським організаціям
– З липня 2015 року до березня 2016 року, сказати б, я був «писарчуком у штабі», перебував у селищі Гнутове і місті Мар’янці на Донеччині. У березні цього року потрапив до шпиталю, тим часом у квітні 2016 року наш батальйон був виведений на ротацію. Нині за станом здоров’я я проходжу процедуру звільнення з армії (це так звана «комісія»), активно займатися волонтерськими справами поки що не можу через стан здоров’я. Тому я і мій колега поновлюємо роботи з проектування (нагадаю, як інженер-проектувальник), при цьому ми вирішили 20 відсотків нашого прибутку передавати перевіреним волонтерським організаціям.
– Що запам’яталось під час військового вишколу?
Спершу всі «учні» приїхали у табір «Народного резервіста», як на пікнічок. Аж тут інструктори такий вишкіл влаштували, що сил ні на що потім не лишилось
– У мене так склались обставини, що військовий вишкіл для мене обмежився заняттями у вихідні дні – одна субота й одна неділя. Але ще чотири повні дні я займався у волонтерській організації «Народний резервіст», де були добре підготовлені й досвідчені інструктори, серед них і військовослужбовці-«афганці». Вони навчили нас основним військовим навичкам, методам самооборони, обмеженням небезпеки тощо. До речі, спершу всі «учні» приїхали у табір «Народного резервіста», як на пікнічок, ну, там, побігати, пострілюючи, а потім поїсти і трохи відпочити. Аж тут інструктори такий вишкіл влаштували, що сил ні на що потім не лишилось! Тобто хто хотів навчитись – той навчився, і мені особисто результат цих навчань знадобився на передовій.
– Що найбільше запам’ятали зі свого перебування на передовій?
– Обстріли. Втрати братів по зброї, справжніх чоловіків і воїнів, – це те, що мені запам’яталося назавжди. Все інше – ніщо…
– А запам’ятали перші бойові дії та обстріли за Вашою участю?
– На передовій перший обстріл по наших позиціях був з мінометів, «прилітали» міни з автоматичного міномету, який бійці назвали ніжно «васильок». А перший бій відбувся у Мар’їнці, це так виглядало: стрілянина з усіх сторін, мені тоді було незрозуміло, хто саме і звідки саме стріляє. Пізніше вже боєць починає орієнтуватись, навчається у бойових умовах себе рятувати і відповідати на ворожі обстріли за потреби. Як-то кажуть, досвід здобуваєш у боях.
– За Вашими словами, досвід Ви здобули у боях. А чи можливо здобути досвід внаслідок подолання страху?
Страх присутній фактично у кожного, хто потрапляє під обстріл або йде у перший у своєму житті бій. Іноді людину так трусить, лихоманить, що вона не контролює себе
– Так, страх присутній фактично у кожного, хто потрапляє під обстріл або йде у перший у своєму житті бій. Іноді людину так трусить, лихоманить, що вона не контролює себе і заважає іншим, тим, хто з нею поруч, а отже – створює реальну загрозу для оточуючих. Ми у таких солдатів забирали зброю, намагались вгамувати словом, відтягнути або відправити подалі від місця обстрілу і так далі. Мене «афганці» на тренуваннях і пізніше побратими на передовій вчили своєму досвіду, як себе убезпечити і не нашкодити тим, хто є поруч.
– Яку роль зіграли під час перебування на передовій Ваші безпосередні командири?
На передовій роль безпосереднього командира – вкрай важлива, тому що від нього залежить і його власне життя й безпека, і життя та функціонування його військового підрозділу
– На передовій роль безпосереднього командира – вкрай важлива, тому що від нього залежить і його власне життя й безпека, і життя та функціонування його військового підрозділу (роти, взводу, бригади). Якщо командир є професіоналом, якщо командир вміє тримати у тонусі своїх солдатів і молодших командирів, то його підлеглі не зловживають алкоголем, у них в порядку амуніція і більш-менш облаштований побут. Коли ми говоримо про реформу армії, то її треба проводити на всіх рівнях. Включно з молодшими командирами. Тим більше, що тепер маємо справді бойових, досвідчених командирів – вихідців не з радянського ще військового середовища, а з боїв на сході України.
– З Вашого досвіду (волонтерського і військового), якою має стати сучасна українська армія?
Для створення нової сучасної армії спочатку потрібно зламати «корінь зла» – комуністичну систему рад в керівництві країни, яка чудово пристосована покривати корупцію та бюрократію
– Для створення нової сучасної армії спочатку потрібно зламати «корінь зла» – комуністичну систему рад в керівництві країни, яка чудово пристосована покривати корупцію та бюрократію, і тільки після цього можна ефективно впроваджувати зміни в економіці та армії за допомогою іноземних спеціалістів. А за модель сучасної армії в умовах постійних бойових дій я запропонував би, як приклад, армію держави Ізраїль. До того ж, потрібні військовий вишкіл та психологічна підготовка для тих, хто іде на передову.
