(Рубрика «Точка зору»)
21-го травня – 95-а річниця з дня народження Андрія Сахарова, одного з найяскравіших громадських діячів і політиків Росії, людини, що випередила свій час на десятиліття. Я міг би написати, що в Росії майбутнього з’являться вулиці академіка Сахарова. Але парадокс ситуації в тому, що такі вулиці вже є. Навіть в Москві, в центрі міста – проспект Сахарова. Але одночасно – проспект Андропова, голови КДБ, який був організатором репресій проти великого вченого і правозахисника. Путін, звичайно ж, спадкоємець Андропова, а не Сахарова. Тому точніше потрібно написати так: у Росії майбутнього, Росії без Путіна, не буде проспекту Андропова. А проспект Сахарова залишиться.
Ця вулиця в Москві – те, що є надією. На зміни в Росії, крах її потворного політичного режиму, одужання агресивного суспільства. На закінчення окупації українських, грузинських, молдавських земель. На знаходження нормальної моделі розвитку для народів Росії, які за нинішньої шовіністичної державності перебувають на межі знищення.
Академік Сахаров думав про все це – і багато про що іншого. Він був справжнім мислителем, здатним зрозуміти не тільки складності сучасного світу, а й складності майбутнього. Ця унікальна інтуїція дозволяла йому підтримувати, здавалося б, абсолютно безнадійні заходи. Він їздив на процеси дисидентів, хоча не міг вплинути на вироки – але робив цих сміливих людей всесвітньо відомими. Він захищав право євреїв на виїзд до своєї держави тоді, коли кордони СРСР були зачинені для всіх – сьогодні про це нагадують сади Сахарова у вдячному Єрусалимі. Він виступав на захист права українців на власну державу тоді, коли більшість жителів УРСР ні про що подібне навіть і не думало. І він дочекався б незалежної України – якби його не зацькувала та сама «агресивно-слухняна більшість», яка і сьогодні становить опору путінського режиму.
Але, як не дивно, вражала в ньому не інтуїція, не глибина мислення, а якась абсолютно унікальна, майже дитяча чесність і наївність. Він вірив, що люди не можуть не прислухатися до розумного слова. У цьому пориві було щось від біблійних пророків. Просто, як і в далекому минулому, справжній пророк викликав відторгнення у більшості сучасників. Сахарова ця доля теж не обійшла. Але кожен, хто розумів масштаб цієї особистості, був вдячний долі за кожну хвилину спілкування з унікальною людиною.
Я теж думаю, що мені дуже пощастило. Я спостерігав за Сахаровим з моменту його повернення із заслання в Нижньому Новгороді і до останнього дня його роботи на депутатському з’їзді. «Завтра буде бій», – сказав він мені, залишаючи Кремль. Але завтра була тільки скорбота. І розуміння, що цей зовні незграбний чоловік був готовий до останньої хвилини боротися за те, що він вважав правильним. Це вміння не здаватися і не зупинятися – головне, що залишив мені і кожному з нас Андрій Сахаров.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
