(Рубрика «Точка зору»)
Київ – Головне завдання українського законодавства про мову було і залишається тим самим – стримувати русифікацію і дерусифіковувати українське суспільство. Два десятиліття цей процес тривав зі змінним успіхом, але хисткий баланс між обома мовами, який полягав у законсервуванні спадщини століть на момент здобуття Україною державної незалежності, зберігався. Все різко змінилося з приходом до влади Януковича та його оточення. Законодавствові про мову було завдано болючого удару, а статус державної української мови було підважено ухваленням Закону України «Про засади державної мовної політики».
Мовну політику в Україні визначає стаття 10 Конституції України, але вона залишається значною мірою декларативною, хоча у відомому мовному Рішенні Конституційного суду від 14.12.1999 року № 10-рп, а також у президентському Указі «Про Концепцію державної мовної політики» від 15.02.2010 року № 161/2010 розставлені всі крапки над «і».
Зокрема, у Рішенні визначено: положення про українську мову як державну міститься у розділі І «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні; поняття державної (офіційної) мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття «конституційний лад». Іншою його складовою є поняття державних символів.
У Концепції зазначено, що повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації, єдності України.
Закон Колесніченко-Ківалова і спроби його змінити
Автори закону «Про засади державної мовної політики» Колесніченко і Ківалов зробили спробу не лише нівелювати і без того слабкий статус державної мови, але й вирішили, назвавши закон засадами, прирівняти його до Конституції, що не відповідає юридичній техніці і нормам. У статті 92 сказано: виключно законами України визначається порядок застосування мов, а не засади державної мовної політики.
Ініціатори законопроекту «Про засади державної мовної політики» йшли до своєї мети прямою залізною ходою. Зокрема, Вадим Колесніченко взявся «нагинати» ректорів національних вишів України шляхом письмової пропозиції надати позитивний експертний висновок про згаданий законопроект, який підтримали київські ректори В. Андрущенко (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) і Р. Васько (Національний лінгвістичний університет), а також одеський Національний університет імені І. І. Мечникова.
Підписавши закон «Про засади державної мовної політики», Віктор Янукович вирішив хитрувати. Він доручив прем’єр-міністрові України Миколі Азарову утворити робочу групу з метою доопрацювання закону, а також забезпечити невідкладне затвердження Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. Доручення про зазначену Державну програму не виконано ні невідкладно, ні «відкладно».
У робочу групу під керівництвом віце-прем’єр-міністра-міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової не увійшли його автори, але ввійшли відомі фахівці, які радикально відредагували «засади державної мовної політики» – від зміни самої назви документа («Про порядок застосування мов в Україні») до пропозицій не надавати мовам нацменшин статусу регіональних, а лише запроваджувати заходи з їхнього захисту, якщо на певній території мешкає 30% носіїв такої мови (було 10%). Крім того, документ повертав 75-відстоткову квоту на мовлення українською мовою від загального добового ефіру радіо і телебачення.
Це була спроба повернути статус-кво української мови як державної, підважений Вадимом Колесніченком і Сергієм Ківаловим, яка теж закінчилася нічим – як і наступні спроби депутатів VII скликання. Маю на увазі законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» авторства В.Яворівського, М.Матіос та І.Фаріон; ухвалений, але не підписаний закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики»; конституційне подання 57 народних депутатів України щодо визнання цього закону неконституційним.
Отже, закон Колесніченка-Ківалова діє вже три роки. Януковича вже немає, «недобитки» Партії регіонів не мають визначального впливу на державну політику, але, парадоксально, русифікація, яка мала б закінчитися після Революції гідності, не закінчилася досі.
«Патріотична» русифікація від Порошенка-Турчинова-Яценюка
Чому? Відповідь проста: їй якщо й не сприяє, то не заважає нова влада. Нагадаю. 23 лютого 2014 року Верховна Рада ухвалила закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». Олександр Турчинов, обраний напередодні головою Верховної Ради, а 23 лютого наділений повноваженнями виконувача обов’язків президента України, незважаючи на коаліційні зобов’язання, не підписав цей закон, внаслідок чого він не набув чинності. Теперішній секретар Ради нацбезпеки та оборони України Олександр Турчинов, № 4 у списку ВО «Батьківщина» на виборах 2012 року, знехтував угоду про створення коаліції у майбутній Верховній Раді, свій підпис під нею і пункт 6 угоди, який звучав так: «Скасувати Закон «Про засади державної мовної політики» як антиконституційний, такий, що розколює суспільство, та ставить під загрозу державний статус і розвиток української мови».
Крім того, у квітні 2014 року голова Верховної Ради Олександр Турчинов і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк у спільній заяві вдалися до термінології, якої немає в українському законодавстві, а саме: «закріплення спеціального статусу для російської мови і захист цієї мови».
Ставши у травні минулого року президентом України, Петро Порошенко продовжив політику Турчинова. У червні 2014 року він вніс до Верховної Ради України проекту змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування), в якому російській мові також надається спеціальний статус.
До слова, під час мовних протестів, будучи міністром економіки в уряді Азарова, Порошенко заявив, що мовне питання не таке важливе для українців.
7 липня минає рік від дня звернення 57 народних депутатів України до Конституційного суду України. До високопосадових захисників закону Колесніченка-Ківалова додався голова Конституційного суду Юрій Баулін, який досі затягує розгляд цієї справи по суті, порушуючи визначені законом строки провадження.
Звернення низки громадських організацій до Бауліна з вимогою «припинити порушення Закону України «Про Конституційний суд України» та «Регламенту Конституційного суду України» і невідкладно включити питання про розгляд справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України до порядку денного найближчого пленарного засідання КСУ та призначити день розгляду справи по суті завершилися відпискою. Процитую дещо з відповіді керівника секретаріату КСУ Я. Василькевича, яка надійшла мені: «У листі за підписом Голови ВРУ Турчинова О.В… від 24 листопада 2014 року повідомлялося, що прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики» призвело до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій…» Крім того, у листі йдеться про створення Тимчасової спеціальної комісії з підготовки мовного законопроекту постановою парламенту від 4 березня 2014 року і спрямування напрацьованого законопроекту на розгляд Венеційської комісії. Проте нічого не сказано, чи була відповідь від цієї комісії. Незважаючи на це, КСУ вирішив продовжити підготовку матеріалів справи до розгляду на невизначений термін. Мабуть, усі чекають, коли настане 4 серпня – і кілька принципових суддів КСУ, відомих своїми окремими позиціями, не підуть у відставку.
Вперше від 1991 року Україна живе без Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. Остання програма закінчилася у 2010 році. А та робоча група, яку на доручення Януковича створив Азаров, прем’єр-міністр Яценюк ліквідував 4 березня 2015 року.
Якщо коаліційна угода депутатів VII скликання, про яку я згадував, містила чітку норму про скасування закону Колесніченка-Ківалова, то коаліційна угода депутатів VIII скликання кардинально інша. Ось що там сказано на цю тему: «Гарантування державою повної свободи використання будь-якої мови у приватному житті і міжлюдських взаєминах і водночас забезпечення неухильного використання української мови як єдиної державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Право українців на доступ до освіти, культури, отримання послуг українською мовою буде надійно захищено. Водночас буде посилено стимулювання й контроль вивчення іноземних мов, у першу чергу мов країн-членів ЄС».
Всі ми бачимо, як сьогодні надійно захищене право українців на отримання послуг українською мовою.
Насправді, існує реальна загроза, що на зміну голобельній і шовковій русифікації Російської імперії та Радянського Союзу може прийти патріотична русифікація імені багатьох нинішніх політиків, яка продовжуватиме абсолютно безкарно «унормовувати» мовне поле українського суспільства таким чином, щоб українська мова не дуже заважала російськомовним патріотам.
(В основі статті – виступ на Міжнародному «Форумі на підтримку української мови «Нас об’єднає мова» 01.07.2015 року у Києві)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
