Герман Обухов
(Рубрика «Точка зору»)
Україна – не Росія, а Донбас – не Чечня. Все набагато сумніше. 25 грудня 1979 року радянські війська вторглися до Афганістану, щоб «підтримати революцію братнього афганського народу». Почалася війна з моджахедами, яка тривала 10 років і забрала життя більше ніж 15 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Понад 53 тисячі військовослужбовців отримали поранення, контузії або травми. Майже півмільйона людей захворіли різними захворюваннями на чужій території у важких умовах війни і антисанітарії.
Ця війна коштувала СРСР не менше 6 мільярдів доларів щорічно і остаточно розорила економіку, яка і без того не процвітала. У 1980 році Захід бойкотував московську Олімпіаду, однак це слабо подіяло на розум «кремлівських мрійників». Дещо пізніше керівниками провідних країн Заходу було вирішено покарати Радянський Союз економічно за настільки зухвалий військовий демарш, і вони, як вважають багато істориків та політичних експертів, обвалили ціни на нафту. У середині 1985 року один барель нафти коштував 8 доларів замість 35 і Радянський Союз втратив надійний валютний дохід. 8 березня 1983 року президент США Рональд Рейган назвав СРСР «імперією зла», наполягаючи на принциповій аморальності радянського тоталітарного режиму. Через 8 років Радянський Союз в результаті введених санкцій Заходу і війни в Афганістані припинив своє існування.
Але «імперія зла» не вмерла, вона повернулася до нас в іншому вигляді. Війна на сході України – це «другий Афганістан». Скільки вона буде коштувати Росії, поки важко оцінити, однак очевидно, що ціна ця буде величезною, а результат буде схожий з результатом афганської авантюри. «Тільки дурні вчаться на своїх помилках», – говорив Отто фон Бісмарк. Нинішнє кремлівське керівництво не хоче вчитися навіть на помилках інших. Перемогти Україну можна лише на папері і в комп’ютерній грі, але не на полях битв чи на ринку. Починати війну без жодних перспектив її виграти можуть тільки не дуже розумні люди, які втратили зв’язок із реальністю.
Уже через рік, за моїми оцінками, в Росії станеться катастрофічний обвал економіки, який викличе масові протести. Ті пенсіонери, які сьогодні з піною у рота захищають «Кримнаш», будуть з тією ж люттю лаяти Кремль і вимагати віддати Крим Україні, не маючи можливості купити на свою пенсію навіть шматка ковбаси. Це підкотить швидко і несподівано. Пригадуються слова з байки Крилова: «Ах, Моська, знать она сильна, коль лает на слона...». Сьогодні цим «слоном» виявився весь світ, з яким вирішило помірятись силою кремлівське керівництво і особисто президент Путін. Чим вони думали, кидаючи виклик усьому людству, залишається загадкою.
Мешканці Кремля живуть сьогоднішнім днем. Що буде завтра з країною, їх мало хвилює, їхня головна турбота – ціна на нафту, гарант виживання. Путін опинився на роздоріжжі: вперед підеш – голову складеш, направо підеш – живим не повернешся, наліво підеш – загинеш, назад підеш – смерть свою знайдеш. Нічого не залишається, як вказати перстом на Сполучені Штати і мовити: «Це все вони, супостати!». Це «вони» організували Майдан, щоб зруйнувати Україну і нашкодити Росії, це «вони» нацьковують два братніх народи один на одного і це «вони» посилають російські війська воювати з Україною!
Цивілізація вже пішла з епохи канонерок, коли все вирішувалося тим, у кого більше фрегатів і гармат. У Росії сьогодні є ядерна зброя, якою браві чекісти почали шантажувати весь світ. Не допоможе. Однак чекісти вміють блефувати і вміють показувати чотири тузи, яких у них немає. Питається – навіщо? Навіщо йти на конфронтацію з тим світом, де все їхні діти, дружини, коханки, капітали, нерухомість, все їх гламурне життя? Втратити все разом – заради чого? Чим закінчиться чергова авантюра Кремля, не знає ніхто. Тільки закінчиться вона, швидше за все, погано – і не тільки для керівництва Росії. Коли б і як не прийшов мир на Донбас, людей, убитих заради чиїхось амбіцій, не повернути. Вічне прокляття висітиме над кожним, хто натискав на спусковий гачок або віддавав наказ на знищення.
Світ став іншим – відновити братерські відносини між Росією та Україною зможе той, хто знайде в собі мужність сказати правду про всі злочини, вчинені представниками російської влади. Той, хто скаже українцям: ми помилялися, вибачте нас.
Герман Обухов – радянський політв’язень, письменник і сценарист, співголова Товариства російських політв’язнів
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
