(Рубрика «Точка зору»)
У першого посткомуністичного президента Чехії, драматурга й дисидента, людини-епохи Вацлава Гавела є п’єса «Протест». Її фабула проста й лінійна: у ній ми спостерігаємо за зустріччю Станека і Ванека. Ванек – дисидент, він вийшов щойно з в’язниці, він – совість суспільства, людина, яка практично все втратила, крім власного сумління. Станек, як і Ванек, нібито бачить істинну ціну чеського комунізму на службі в Москви, але він не дисидент, а кар’єрист, успішна людина зі зв’язками й грошима.
І ось зятя Станека, молодого талановитого бунтівного співака арештовують. Станек просить Ванека підготувати лист протесту, а сам дуже довго розмірковує, чи варто йому самому його підписувати. Підпишеш – втратиш «блат», імовірно, кар’єру, гроші й інші блага, але здобудеш свободу й повагу таких людей, як Ванек. Не підпишеш – збережеш усе, що маєш, залишившись вірним Системі, яку ненавидиш. Дорогі кон’яки у шухляді, особисті номери телефонів головних прокурорів і поліціантів у записнику, гонорари від виданих книжок, відомча квартира без черги – Станек не готовий від цього відмовитися. Зрештою, він листа не підписує, а зятя відпускають і без того протесту, як можна здогадатися, завдяки його зв’язкам. Його переможні аргументи – раціональні, аналітично виважені, продумані й логічно структуровані.
Ванек більшу частину часу мовчить або висловлюється дуже лаконічно й просто. От і вся історія. Ванек – це прообраз самого Вацлава Гавела. В реальній, а не драматургічній історії Центрально-Східної Європи на зламі епох комунізму й демократії та європеїзації переміг Ванек. Станек, домігшись своїх тактичних успіхів, програв. На щастя, перемога Ванека була безкровною і мирною, за винятком Румунії, де диктатора Ніколае Чаушеску стратили, а в протестах загинули люди.
Станек і Ванек вибирають між прагматизмом та матеріально-фінансовими інтересами, з одного боку, і чистим ідеалізмом та цінностями, які нічого не гарантують, принаймні «тут і зараз», з іншого. Специфіка їхньої ситуації в тім, що кожен із них усвідомлює існування цього вибору й потребу його робити. Вони навіть зумисно заганяють себе в ситуації, в яких його потрібно робити.
Як би парадоксально це не видавалося, в Європі знову оживає такий формат вибору між позиціями Станека та Ванека. Тільки проблема цього разу в тім, що мало хто це усвідомлює. Є самотні «Ванеки», як-от президент Литви Даля Ґрібаускайте чи лідер «зелених» у Європейському парламенті Ребекка Гармс, є непоодинокі «Станеки», як-от угорський прем’єр Віктор Орбан чи чеський президент Мілош Земан, які прямолінійно повторюють і просувають «генеральну лінію російської пропаганди» в Європі й розповідають про неспроможність і штучність української держави, про «нацизм» в Україні. Між ними – мейнстрім, поміркований, стриманий, гедоністичний, приспаний комфортом і все ще сповнений ілюзій щодо Росії, для якого будь-які її нові агресивні випади будуть знову практично несподіваними.
Під боком не лише в України, а в усієї Європи вибуяв і утвердився «звичайнісінький тоталітаризм», путінізм, який тримається на людиноненависній пропаганді. Але немає такого імпресаріо, який вийде на велику сцену перед мільйонною українською аудиторією, чи перед багатомільйонною всеєвропейською і оголосить: друзі, нам знову треба визначитися – ми обираємо прагматично чи ми обираємо ідеалістично й ціннісно, ми обираємо «Газпром» з його «Південним потоком» і різними «компаніями-доцями» по всій Європі, чи ми обираємо єдиний енергетичний ринок ЄС із його вимогами до російських монополій, ми зафрендимо друзів з КДБ та їхні пости брехні чи друзів з України та їхні пости з проханнями про допомогу й підтримку. Якщо суто фізично «Гради», які літають над Україною, далі на Захід не видно, це не значить, що вони не літають над Європою.
Українці опинилися на такій передовій лінії вогню, що кого б вони не вибирали на своїх виборах, чергових і позачергових, нині, у цьому теж закладений той самий вибір Станека й Ванека. Майдан – це був перший такий вибір, але не останній. Ну, а хто має перемогти? Вацлав Гавел і своєю п’єсою, і своїм життям дав власний варіант відповіді. В українського вибору з’явився цей гацлавський, драматургічний вибір.
Жанна Безп’ятчук – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
