Слідом за Ригою, яка перша, на знак солідарності з Україною заборонила в’їзд на свою територію російським співакам, що підтримали анексію Криму, це питання нині розглядає і Київ. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, який зазначив: Україна готує «список щодо заборони в’їзду в Україну близько 500 російських діячів, які схвалили анексію Криму і розділ України». Чи будуть розірвані назавжди культурні зв’язки між Україною і Росією? Який досвід можуть запропонувати в цьому зв’язку країни Балтії? Про це говоримо з вільнюським журналістом, керівником українсько-литовського медіа-проекту Віктором Чернишуком.
– У 1991 році в Литві було створено телебачення (я його очолював) саме для національних меншин Литви. Була величезна загроза – інформаційна, в першу чергу, з боку Росії. 1991 рік, січень – це танки і таке інше, і люди не знали, на який бік їм ставати. Не литовці, не литовськомовні люди, а російськомовні: росіяни, українці, білоруси. Але це і поляки, які є другою нацією після литовців. Їх збила ця російська пропаганда, бо ми ж не мали свого телебачення.
Ми стояли перед порогом громадянської війни. І телебачення на той час зробило дуже велику справу. Ми почали розмовляти через телебачення з національними меншинами, це було окреме «Телебачення східної Литви» – так воно називалося. Це були передачі, розважальні передачі, навіть унікальні передачі для молоді і для дітей окремо. І це замінило саме російські пропагандистські канали. Це дуже велика справа була, це була перемога Литви. Литва не шкодувала грошей на існування цього каналу. Але це дало дуже добрий результат. Результатом було те, що настав спокій. Настало основне – порозуміння суспільства.
– Як на Вашу думку – такий канал мають створювати окремі ті країни, в яких живуть ці російські національні меншини, чи можливий якийсь загально-європейський канал, на якому були би і новини про кожну окрему із цих країн, і разом би знімали серіали? Тому що це потребує великих додаткових фінансових затрат?
Так звана Балтійсько-Чорноморська вісь, це всі країни Балтії, Білорусь, яка під пресом російської пропаганди, це Молдова, Україна, Грузія
– Безумовно, це великі фінансові затрати і безумовно потрібно розраховувати, як мінімум, на дві аудиторії. Це так звана Балтійсько-Чорноморська вісь, тобто це всі країни Балтії, не забуваємо Білорусь, яка під пресом російської пропаганди, це Молдова, Україна, Грузія. Оце одна група людей.
Інша група – це ті люди, які живуть на інших теренах східної Європи. Це: Польща, Словаччина, Чехія й інші країни. І ще одна аудиторія – яка живе в Німеччині і деяких інших країнах Західної Європи. Там зовсім інша аудиторія.
Я не знаю, що це може бути, але я остаточно знаю, що на ось цю Балтійсько-Чорноморську вісь треба робити окремий канал. Але це має бути якісний телеканал.
– Після анексії Криму Росією президент Володимир Путін нагородив російських журналістів, цих «бійців невидимого фронту», за правильне висвітлення цих подій. Але агентами імперського російського впливу можуть виявитися не лише російські журналісти, але і відомі диригенти, як, наприклад, Гергієв, чи співаки, актори. Як бути у цій ситуації? Чи повинні ці країни окремо ставити заборону на в’їзд, так як це зробила Латвія для російських співаків? Чи виробляти якусь спеціальну політику щодо ставлення до тих окремих людей, окремих представників російської культури, які підтримують агресивну політику Кремля?
– Я не можу погодитися з тими, хто каже : «Яке право держава має регулювати моє ставлення до того чи того і моє бажання йти на той чи інший концерт?» Я не погоджуюся з цим. Бо знаєте, коли приїздив Газманов до Литви і співав пісню (це до подій в Україні) про СРСР, в якому народилася Литва, Латвія, Естонія – це є пропагандою. Якщо якась співачка чи співак, чи художник відображає в своїй творчості пропаганду, яка скерована, звичайно, проти людства, проти інших національностей, проти цінностей Європейського союзу. Я б не хотів бачити в Литві, чи в сусідній Латвії таких людей. Естетики від таких співів немає і це не є мистецтвом, і ця пропаганда має бути обмежена.
– Як тоді мати контакти з російською культурою, з представниками російської культури, щоби не відмовитися від неї повністю?
– В Росії не все так погано. Не всі вони поділяють точку зору Путіна. З тими людьми можна працювати, можна вести діалог.
«Ганебний акт знищення літака. Після тої трагедії – мародерство, бандит Хмурий тримав у руці плюшевого ведмедика, розстріляного – ось це їхній світ»
Є лінія, яку не можна перейти. Цю лінію зробив той ганебний акт знищення літака. Ту лінію я назвав «Грабівська лінія», бо під селом Грабове це відбулося, ота «Грабівська лінія» поділила наш світ – світ цінностей, світ поваги до людини, до життя і, навіть, пошани до смерті. І ось це все відбулося після тої трагедії – це мародерство, отой бандит Хмурий, який тримав у руці плюшевого ведмедика, розстріляного – ось це їхній світ. Ось з цим світом ми не можемо спілкуватися, не можемо допускати до нашої душі, до наших сцен і до нашої землі. А є люди, які теж не можуть сприймати цих розстріляних ведмедиків. І з цими людьми нам по дорозі.
