Завдання суспільства – бути з бійцями, які повернулися з боїв – психолог

Львів – У Львові, у військовому госпіталі працює волонтерська сотня і психологічна служба, щоб полегшити перебування поранених на лікарняному ліжку. Помічники забезпечують постраждалих одягом, продуктами, телефонами, поповнюють рахунки для розмов. Втім найбільша потреба не стільки у побутових речах, як у людській увазі, а ще доброму і щирому слові.

11 липня для Богдана, який виховує з дружиною сина, – другий день його народження. Він дивом вижив під час обстрілу поблизу селища Зеленопілля, що на Луганщині. Чоловік отримав легкі поранення, нині після операції. Однак найважчими залишились спогади про трагедію, яка забрала життя 23-х його друзів, а сто були поранені.

«Це просто страшно…Хлопці спали у наметі і так вже й не прокинулись, розкидані ійпошматовані тіла. Це як страшний сон, розумію, що потрібен час, щоб впоратись з емоціями. Було таке, що не міг спати, бо там не спали, раніше світає і швидше темніє. Тут спокійно. Лише спалахи феєрверків насторожують», – каже поранений.

Інший військовослужбовець розповів, що йому приснились постріли і він миттєво вхопився за зброю, коли прокинувся – у руках був затиснутий тапок. З хлопцями працюють психологи, щоб допомогти їй подолати стрес, страх, депресію.

«Були психологи, проводили тренінги. Виговорюєшся, приносили карти психологічні з тими подіями. Краще, щоб не тримати в собі. Я психологічно трішки сильніший. Лише важко, коли пригадую, є відчуття…», – говорить поранений.

Найважче тим, хто втратив руку чи ногу

Найбільше Богдан переживає за товаришів, які воюють на сході, щоб вони були забезпечені захистом, водою і продуктами, а ще важливо, каже, щоб командири були досвідчені і віддавали правильні накази. Якби у Зеленопіллі була краща організована оборона, каже Богдан, то не були б такі великі втрати. Попри те, що серед військових присутній дух патріотизму, вони мають бути належно захищені.

У найбільш важкому емоційному стані поранені, які втратили кінцівки, з ураженням спинного мозку чи обпечені.

«Це найбільш складні пацієнти, у яких уражена нервова система, а враховуючи, що хлопці всі молоді, то це накладає психологічну травму. Є хворий, який пройшов протезування. Є багато психологічних проблем», – каже лікар-реабілітолог Ростислав Данилко.

Поранені потребують турботи

Із кожним пораненим, за його згодою, спілкуються психологи. Волонтер Ірина Демків говорить, що постраждалі, яких тільки-но привезли з поля бою, спершу не хочуть розмовляти, кажуть, що їм нічого не потрібно і просять допомогу у відправленні в зону АТО.

«Але вже на третій день вони йдуть на контакт. Їм потрібно психологічно адаптуватись після усього цього. Їм потрібна допомога, підтримка держави, щоб вони знали, що хлопці у зоні АТО є захищені. Коли їх у палаті кілька, то вони жартують, їм приємно, що ми дбаємо про них. Коли залишається один і він тебе знає, то вже більше говорить і розкривається», – наголосила Ірина Демків.

Нині поранені перебувають у посттравматичному стані, тобто після травми війни. А тому у них природнє бажання сховатись у мушлю, внутрішньо переживати пережите, пояснює стан бійців психолог Олег Березюк.

«Найважливіше задача суспільства, а це рідних, медиків, друзів, священиків, витягнути людину з мушлі, попросити її бути серед людей, говорити, в тому числі і про травматичні речі. Бо іноді і суспільство цього боїться. Запитати їх, як вони пережили все це, як було. Самому ділитись, як переживали на них. Іноді чоловіки природній страх заперечують сміхом, насмішкою чи в спосіб ізоляції. Наша задача – бути з цими людьми. З ними важко, вони цього не хочуть, не потрібно нав’язуватись. Основний удар психологічного наслідку після тяжкої комбатантської травми візьмуть на себе родини», – наголошує психолог.

У львівському госпіталі перебуває близько ста поранених. Двоє – у дуже тяжкому стані. Щотижня привозять нових людей.