Львів – Активісти донецького Євромайдану – Анна і Федір, а також організатор виборів на Донеччині Дмитро, тиждень перебували у полоні у бойовиків. Про жахіття пережитого молоді люди розповіли у Львові, куди їх на кілька днів запросили відпочити львів’яни.
27 травня у помешкання до Федора (інженера за фахом) і Анни (архітектора) подзвонили і наказали відчинити. У квартиру увірвались люди у балаклавах,які представились «ополченцями» «Донецької народної республіки» (ДНР). Під час обшуку нападники знайшли українську символіку, листівки з Євромайдану і кілька невеликих бронежилетів, які активісти використовували на проукраїнських мітингах. Український прапор сепаратисти розірвали, наголосивши, що тримати українську символіку на Донбасі заборонено. Це і стало причиною, що молодих людей, із зав’язаними очима, повезли у приміщення міліції, захоплене «ДНРівцями». Утримували і допитували Анну й Федора окремо.
«Спершу я сидів із зав’язаними очима, але руками міг прикривати голову і всі важливі життєві органи, але закритись цілком було неможливо, бо били палицями, ногами і руками. Потім прийшов чоловік, зняв пов’язку і сказав, що вона мені не допоможе. Він почав мене різати ножем. У мене було багато ран. Вони старались мене зламати психологічно, їхні запитання були безглузді, на кшталт, де проживаю, я вже у цей момент попрощався із життям», – пригадує Федір.
Про жахіття, пережиті Анною, нагадує її вщент порізаний палець. Дівчині його розрізали до кістки.
«Мені наказали цим пальцем написати кров’ю на стіні «Люблю Донбас».
Сепаратистів цікавило, чи дівчина вважає Донбас українським.
«Перебувала у приміщенні, де було двоє молодих людей без балаклав. Потім прийшов старший чоловік, який запитував про те, чи була в Одесі, Маріуполі. Вона закривалась ногами і руками від побоїв, у мене порізані руки»,– говорить Анна.
«У КАМАЗі тіл не було, лише багато крові, рештки мозку»
Майданівців ополченці підозрювали у належності до «Правого сектора». Найбільшу психологічну травму Федір отримав не від порізів і ударів, а коли довелось мити від крові і людських останків КАМАЗ, що під час атаки на Донецьке летовище був розстріляний. У цій машині сепаратисти везли тіла товаришів із батальйону «Схід».
«Там, у КАМАЗі, тіл не було, лише багато крові, рештки мозку, це просто жах, і ми це мили».
Шість днів у полоні для молодих людей сьогодні як страшний сон, у який важко повірити навіть їм, гуляючи львівськими вулицями. За їхніми розповідями, серед «ДНРівців», які їх утримували, не було найманців із Росії, а лише місцеві мешканці Донбасу, які отримують гуманітарну допомогу з Росії.
Дмитра утримували майже тиждень у захоплених підвалах СБУ і всі дні його били
Третього втікача з Донбасу Дмитра схопили бойовики воєнізованого сепаратистського формування «Абвер», коли він повертався з виборчої дільниці, що була розташована за межами Донецька. За машиною, в якій був Дмитро і ще двоє працівників дільниці, стежили працівники ДАІ, і саме вони викликали наряд ДНР. У машині знайшли український прапор і виборчі списки. Потім приїхали вже професійні російські бійці.
Дмитра утримували майже тиждень у підвалах СБУ і всі дні його били, з нього знущались, звинувачуючи за участь у «Правому секторі» в Одесі, Києві та Донецьку. Чоловік навіть вчиняв спробу самогубства, оскільки бойовики пригрозили вирізати усю його родину.
«Частина терористів були люди з Криму, але більша частина, ті, які проводили допит і били, це росіяни. Бо відчувалась спецпідготовка. Нас змушували працювати, а при цьому нас ще били, я втрачав кілька разів свідомість і це без допитів», – розповідає Дмитро.
Дмитро не знає достеменно, хто саме його звільнив. Після полону його привезли у райвідділ і міліціонери сказали, що саме вони йому допомогли. Опісля чоловік поїхав додому, зібрав речі і виїхав з міста. А Федора та Анну сепаратисти обміняли на своїх «ДНРівців» у Дніпропетровську.
«Я вдячний за те, що нас обміняла держава, але не довела до кінця. Нас привезли на вокзал, без грошей, телефонів, які у нас сепаратисти забрали, і одягу ми не мали. Працівники СБУ з людяності дали нам гроші, щоб ми поїли, і телефон», – каже Федір.
Однак держава не дбає про полонених. Їх обмінюють і про них забувають, кажуть донеччани. За інформацією Федора, таких як вони, звільнених з полону, понад 200 людей, які втратили гроші, а багато хто і нерухомість. І це ще не останні полонені, наголошує Дмитро, який порадив усім, хто опиниться у їхній ситуації дотримуватись трьох правил: «Не вір, не бійся, не проси» і житимеш.
