Львів – 34-річний юрист за фахом Артем Запотоцький із Луцька після поранення на Майдані опинився в інвалідному візку. Чоловік пройшов реабілітацію за кордоном, нині продовжує курс у Трускавці, що на Львівщині. Артем уже самостійно сидить. Він вірить, що стане на власні ноги.
На Майдан Артем Запотоцький їздив часто, а у самому Луцьку постійно займався допомогою майданівцям – збирав продукти, одяг, медикаменти, гроші. 18 лютого, дізнавшись про події в Києві, про поранених і загиблих, він і ще 9 його друзів поїхали у Київ. Повернулися восьмеро. Серед них – і Артем, але в інвалідному візку.
Ми розуміли, чим це може закінчитись, що там мало людей, що це наша остання надіяАртем Запотоцький
«Ми розуміли, чим це може закінчитись, що там мало людей, що це наша остання надія, – згадує він. – Ще 30 листопада, коли побили і розігнали студентів, кожен зробив вибір – я за європейське майбутнє чи ні, я хочу, щоб били моїх дітей чи ні».
Поранили Артема Запотоцького з вогнепальної зброї зранку 20 лютого на Інститутській. Він був на межі життя і смерті. Куля увійшла у праву лопатку, пошкодила хребет, і досі – у тілі чоловіка. «Частково повертаються відчуття, ногами рухати не можу, я паралізований від грудей, де було ураження. Мене доставили у лікарню швидкої допомоги, ще сказав, звідки я і вже після того прийшов до свідомості в реанімації. Думаю, що мене було поранено з автомата Калашникова», – розповідає Артем.
Віра тримає
Артем Запотоцький і ще 8 важкопоранених майданівців пройшли реабілітацію в ізраїльському шпиталі завдяки старанням благодійників. За кордон його привезли у лежачому стані, там пробув кілька місяців і повернувся вже сидячи в інвалідному візку.
Двоє його друзів стали на ноги. Це дало чоловіку велику надію, що і він ходитиме. «Не стільки дорога операція, скільки реабілітація», – каже Артем.
Благодійники допомогли йому з лікуванням у Трускавці. «Кожен день з 9-ї години ранку починаю з басейну, далі – вправи. Якби хоча б частково прокинулися м’язи тазу і ніг, тоді вже зможу ходити, – розповідає він. – Я маю два роки з моменту операції, у мене немає варіантів, я максимально працюватиму, бо далі може бути погіршення. Вдома вже переробляю кімнату для занять і далі працюю і працюю. Думаю, що взимку ходитиму на милицях».
Смерть змінила майданівця
Нині чоловікові вже легко говорити про пережите, він по-філософськи розмірковує над життям, викинув з голови запитання, чому саме з ним трапилась біда. Однак не навчився жити з думкою про інвалідний візок.
Ми не маємо права повернутись до такого життя, яке було до Майдану. І вірю, що все зміниться на кращеАртем Запотоцький
«Два роки я битимусь, все, що візьму, буде моє, – каже Артем Запотоцький. – Паралельно опаную автомобіль, бо я непоганий водій. Доведеться опановувати візок, але інший, більш активний, щоб пересуватись вулицями. Я не хочу замкнутися у собі, зачинитися в будинку і сидіти. Я завжди був активним».
Поранений майданівець говорить про те, що Майдан його змінив, особливо те, що він однією ногою побував у вічному світі, побачив смерть. «У будь-якому випадку ми не маємо права повернутись до такого життя, яке було до Майдану. І вірю, що все зміниться на краще. Я спробую займатись громадською роботою, допомагати людям, я юрист».
Зараз мені і родині буде важко, але я думаю, що знайду що сказати своїм онукамАртем Запотоцький
Якби мав можливість стати на ноги, каже Артем Запотоцький, то б уже був на сході і захищав свою країну і свій народ. Він часто до Майдану думав про те, що зможе відповісти онукам, коли у країні нічого не зміниться і люди будуть рабами, а він навіть нічого не спробував змінити. «Зараз мені і родині буде важко, але я думаю, що знайду що сказати своїм онукам», – додає майданівець.
Разом із дружиною Тетяною чоловік виховує двох діток. Держава визначила Артемові пенсію згідно з інвалідністю – 1200 гривень. Ніякого статусу учасників бойових дій поранені майданівці не мають. Хоча серед них є такі, які ледь животіють за визначену державну допомогу. Саме за таких людей і найбільше хвилюється Артем Запотоцький. А сам не нарікає, бо на нього чекають друзі – наприклад, вже перенесли його робоче місце з третього на перший поверх. Нині для Артема важливо знайти можливість для проходження наступного курсу реабілітації, бо це наблизить його до дня, коли стане на власні ноги.
