В ЄС вирішили розширити другу фазу санкцій проти Росії, а Єврокомісія – за дорученням глав держав та урядів країн ЄС – розробляє третю стадію санкцій, яка може передбачати і обмежувальні заходи в галузі енергетики. Наскільки Європа залежна від російського газу і чи справді готова відмовитись від енергоносіїв з Росії? Про енергетичні аспекти відносин Європи та Росії і про український аспект цих відносин Радіо Свобода розмовляло з британським експертом, старшим науковим співробітником Оксфордського інституту енергетичних досліджень Саймоном Пірані.
– Наскільки справді в ЄС може дійти до створення Енергетичного союзу, а цю ідею висуває глава польського уряду Дональд Туск?
– Найважливішою частиною ідеї, що її висунув польський прем’єр Дональд Туск, а він говорив про речі, з якими багато хто погодився б – про механізм солідарності, наприклад. Але найважливішою практичною пропозицією була ідея про спільну участь у переговорах країн ЄС з Росією, коли визначається ціна на газ і ведуться переговори щодо контактів. Це означало би дуже серйозну зміну у співпраці європейських країн. Незрозуміло, чи інші країни готові були би пристати на цю ідею. Також бачимо, що ЄС вже намагався створити щось на зразок спільного консорціуму – власне, ніби дослухаючись до пізнішої пропозиції Дональда Туска – щодо імпорту газу з Туркменистану. Ідеться про відкриття так званого Південного коридору для отримання газу з каспійського регіону. Цей проект розроблений Єврокомісією, але він зіштовхнувся з опором деяких великих енергетичних компаній Європи. Консорціум розпався і туркменський газ пішов до Китаю, а не до Європи. Проблема ідеї Туска про Енергетичний союз в тому, що ЄС хоче з’єднати багатьох гравців одразу на багатьох напрямках і не має єдиною політики. Але нові члени ЄС на сході континенту хочуть мати спільну енергетичну політику ЄС проти Росії.
– Ви згадали потужні європейські енергетичні компанії, в яких може бути своя гра. Наскільки впливове енергетичне лобі у Європі, яке співпрацює з Росією?
– Є люди, які вважають, що ці великі компанії є занадто впливовими. Але з іншого боку, саме ці компанії інвестують гроші в європейську енергетичну систему, саме вони разом із Росією збудували газопроводи, якими постачається російський газ до Європи. Вони вклали у все це гроші.
– Чи Європа нині більш об’єднана в енергетичному плані на тлі української кризи?
Вони не хочуть додати реальної сили до своїх словесних заяв коли йдеться про санкції проти Росії за її дії в Україні
– Я не думаю так, ні! Українська криза збурила стурбованість щодо російської політики, стурбованість російським залученням в події у Східній Україні. Стурбовані США та європейські уряди. Але як дійшло до санкцій, то було цікаво помітити, що не лише великі європейські компанії, але й уряди кількох європейських держав не хочуть навіть серйозно обговорювати будь-які економічні санкції, які зашкодять російському газовому експорту до Європи. Вони не хочуть робити нічого, що могло б перервати поставки газу, а також електрики до споживачів у Європі, до домівок на континенті, людям, які голосували за цих політиків, які нині правлять в урядах. Тобто вони не хочуть додати реальної сили до своїх словесних заяв коли йдеться про санкції проти Росії за її дії в Україні.
– Чи енергоносії і залежність від Росії по газу є своєрідним тягарем, який залізним ланцюгом прикутий до ніг Євросоюзу і стримує його рухи у питанні тих же санкцій проти Москви? Чи російський газ обмежує свободу політичного маневру ЄС?
На Росію припадає десь третина енергоімпорту Європи. Щодо нафти, то це має менше значення, бо нафта може перевозитись танкерами
– Тут знову повертаємось до питання – в чому роль Європи і до якої міри в Європи є своя зовнішня політика. Для людей, які вважають, що зовнішня політика є важливою складовою ЄС, залежність Європи від російських енергоносіїв є тим, що стримує ефективну реалізацію європейської зовнішньої політики. Нам, експертам, це бачиться так: Росія має величезні енергетичні поклади, вона має один ринок на Заході, в Європі, вона має інший ринок на Сході, в Азії. Для Росії є логічним постачати енергоносії на ці два ринки, а для Європи і Азії логічним є купувати російські енергоносії. Газові відносини з Європою сягають ще радянських часів, а зараз для росіян відкривається Азія. Ці відносини є абсолютно логічними з економічної точки зору. Але питання тут в тому, чи сильна залежність від енергоекспорту йде на користь самої Росії? Багато хто вважає, що і Європі не йде на користь сильна залежність від російських енергоносіїв. Але якщо поглянути на офіційні промови, то може скластися враження, що Європа сильно залежить від Росії, але цифри цього не підтверджують. На Росію припадає десь третина енергоімпорту Європи. Щодо нафти, то це має менше значення, бо нафта може перевозитись танкерами. Хоча, звичайно, деякі країни Східної Європи дуже сильно залежать від російського газу – це спадок минулого, спадок часів існування Варшавського договору.
– У довшій перспективі чи енергетична залежність Європи від Росії зростатиме чи буде зменшуватись?
– Я думаю, що залежність залишатиметься приблизно на нинішньому рівні. Щодо газу, то важливо пам’ятати, що якщо ми візьмемо лише газ, який постачається згідно вже підписаних довготривалих контрактів між російським «Газпромом» та споживачами у Європі, термін дії цих контрактів – принаймні до середини наступного десятиліття, себто, ще 10 років. Навіть якщо європейські компанії будуть купувати газ по мінімуму, передбаченому контрактами, все одно цифра сягатиме понад ста мільярдів кубічних метрів російського газу на рік протягом наступного десятиліття. Це становить десь одну-п’яту загального споживання газу Європою. Але відносини Європи та Росії будуть існувати і після наступного десятиліття і причиною цього є те, що це логічно з економічної точки зору. Росія щойно відкрила велике нове родовище на Ямальському півострові, де сотні й сотні мільярдів кубометрів газу і його легко експортувати до Європи газовими магістралями, які вже збудовані.
– А які альтернативні російським газові джерела для Європи? Яка ситуація з ними?
Хтось говорить про сланцевий газ в Польщі або Британії. Цей потенціал є значним, але реальні запаси – наразі невідомі
– Коли говорити про альтернативні джерела постачання, які пропонуються, вони не такі вже й великі, не такі вже й дешеві, і до них нелегко дістатися. Люди говорять про альтернативні поставки газу з Північної Африки. Але якщо подивитись на Алжир, Лівію чи інші північно-африканські країни – той же Єгипет незабаром може стати імпортером газу, бо населення і внутрішнє споживання газу стрімко зростають. Алжир зіштовхнувся з труднощами в розвитку своєї енергетичної інфраструктури. Північна Африка просто не матиме величезних обсягів газу для експорту в Європу. Хтось говорить про сланцевий газ в Польщі або Британії. Цей потенціал є значним, але реальні запаси – наразі невідомі. Може так статися, що під землею мало сланцевого газу, або його взагалі в деяких місцях може не виявитися. Компанії, які працюють над сланцевим газом, ще не мають повної інформації і обережні у своїх прогнозах. Хтось говорить про імпорт Європою скрапленого газу і це, звичайно, можливо. Але скраплений газ дуже дорогий. І Європі доведеться конкурувати з азійськими покупцями скрапленого газу, які готові запропонувати ціну в півтора-два рази вищу, аніж європейці. Тобто тут легкого сценарію немає і не так легко не купувати російського газу. ЄС, щоправда, покладає великі надії на альтернативні джерела енергії, але ані компанії, ані навіть уряди країн ЄС не хочуть вкладати великі кошти в цей напрямок.
– Не можу не запитати про нинішню – вже третю за вісім років «газову війну» Росії з Україною. Враження таке, що цю війну зараз Європа якось не помічає…
Україна може постати перед газовою трагедією взимку – на додаток до тих страждань, крізь які Україна проходить на своєму сході через тамтешній конфлікт
– Я думаю, що Ви абсолютно маєте рацію. Цю війну переважно не помітили на Заході і це, звичайно, через те, що нині літній період, ситуація на газовому ринку Європи стабілізувалася – тобто немає великого попиту нині на газ. Ще один момент – дуже багато газу закачано в сховища у Європі. Тому в Європі немає стурбованості щодо впливу російсько-української суперечки, хоча Європейська комісія бере участь в переговорах із Києвом та Москвою, які запевняють, що газ буде й далі безперебійно йти до Європи. Але якщо суперечка не вирішиться, тоді Україна може постати перед газовою трагедією взимку – на додаток до тих страждань, крізь які Україна проходить на своєму сході через тамтешній конфлікт. Тобто, потрібна домовленість і на неї також сподіваються у Європі.
