Київ – Коли третього березня українську військову частину в Новофедорівці тримали в облозі, тамтешні авіатори підняли у повітря і евакуювали із Криму всю техніку, що мала дозвіл на польоти. Таким чином вони уникнули захоплення літаків окупантами. Пізніше військову частину взяли штурмом, а під час переведення військових на материк, застрелили українського офіцера. Що насправді відбувалося у Новофедорівці і як живуть переведені із Криму вояки, розповів Радіо Свобода один із офіцерів морської авіаційної бригади, капітан третього рангу Ігор Швець.
– Коли нас почали блокувати, а потім – і штурмувати, зв’язку із командуванням не було: його відрізали, щоб ми ні з ким не могли спілкуватися, ніхто не міг дати нам жодного наказу, ми не могли спитати поради. Командир ухвалив рішення, що льотчики і механіки готують всю авіаційну техніку до перельоту. Поки невідомо куди і невідомо для чого. І коли ситуація стала загострюватися, коли російські війська знайшли спосіб пробратися на аеродром, техніку підняли в повітря за чотири з половиною хвилини, пілоти відійшли подалі від берега і рухалися низько, щоб їх не запеленгували. І врешті, маневруючи між російськими кораблями, десь за годину-півтори вони дістались Миколаєва.
– І ви так врятували усі літаки, які були на аеродромі, чи щось залишилось?
– Таким чином вдалося евакуювати всю техніку, в якої були дозволи на польоти.
– Пізніше частину знову штурмували, і врешті захопили. Чому? Тільки через відсутній зв'язок?
– Ні, успішним штурм був тільки тому, що на нас нападали цивільні люди, а військові йшли за їхніми спинами. Нам не можна було використовувати зброю, оскільки не було оголошено ані надзвичайного стану, ані війни. У мирний час ми не маємо право застосовувати зброю. Вартових у нас не було. Оборонялись, як могли тільки, грубо кажучи, фізично. Коли ми були в облозі, частину оточили бронетехнікою, зокрема, БТР-80, а на багатоповерхівках і на будівельних майданчиках перебували снайпери.
– Коли вас перекидали на материк, один український офіцер загинув, і ще одного тримали під вартою. Ви щось можете про це розказати?
– Їх було двоє. Це люди непитущі й адекватні. Що там було, я не знаю, але фактом є те, що їх доганяли, і я б навіть не назвав це убивством, це просто розстріл був.
– Куди зараз вас перевели?
– Зараз ми живемо у Миколаєві: військові – у казармах, їхні дружини – у санаторії. Чекаємо на директиву, якщо директива надійде, то що там написано, те і будемо виконувати.
– Увесь особовий склад перейшов на материк?
– Ні, перейшла третина, а офіцерського складу – більше половини.
– Зараз усі порівнюють Крим і Схід України. Чи є тут щось спільне, на Вашу думку, чи можна порівнювати ці ситуації?
– Можна, майже однаковий сценарій. Тільки тоді ми ще не знали, що це, а тепер все відомо. Якби нам дали у Криму команду стріляти і захоплювати цих «зелених чоловічків», Крим був би досі нашим. Він наче і так наш, але поки що не ми там господарі. Тому потрібно захоплювати цих сепаратистів, цих «зелених чоловічків», брати в оточення, стискати коло. Це не люди нападають, це військові. Поки що все – в руках влади.
– Коли нас почали блокувати, а потім – і штурмувати, зв’язку із командуванням не було: його відрізали, щоб ми ні з ким не могли спілкуватися, ніхто не міг дати нам жодного наказу, ми не могли спитати поради. Командир ухвалив рішення, що льотчики і механіки готують всю авіаційну техніку до перельоту. Поки невідомо куди і невідомо для чого. І коли ситуація стала загострюватися, коли російські війська знайшли спосіб пробратися на аеродром, техніку підняли в повітря за чотири з половиною хвилини, пілоти відійшли подалі від берега і рухалися низько, щоб їх не запеленгували. І врешті, маневруючи між російськими кораблями, десь за годину-півтори вони дістались Миколаєва.
– І ви так врятували усі літаки, які були на аеродромі, чи щось залишилось?
– Таким чином вдалося евакуювати всю техніку, в якої були дозволи на польоти.
Техніку підняли в повітря за чотири з половиною хвилини, пілоти відійшли подалі від берега і рухалися низько, щоб їх не запеленгувалиІгор Швець
– Пізніше частину знову штурмували, і врешті захопили. Чому? Тільки через відсутній зв'язок?
– Ні, успішним штурм був тільки тому, що на нас нападали цивільні люди, а військові йшли за їхніми спинами. Нам не можна було використовувати зброю, оскільки не було оголошено ані надзвичайного стану, ані війни. У мирний час ми не маємо право застосовувати зброю. Вартових у нас не було. Оборонялись, як могли тільки, грубо кажучи, фізично. Коли ми були в облозі, частину оточили бронетехнікою, зокрема, БТР-80, а на багатоповерхівках і на будівельних майданчиках перебували снайпери.
– Коли вас перекидали на материк, один український офіцер загинув, і ще одного тримали під вартою. Ви щось можете про це розказати?
– Їх було двоє. Це люди непитущі й адекватні. Що там було, я не знаю, але фактом є те, що їх доганяли, і я б навіть не назвав це убивством, це просто розстріл був.
– Куди зараз вас перевели?
– Зараз ми живемо у Миколаєві: військові – у казармах, їхні дружини – у санаторії. Чекаємо на директиву, якщо директива надійде, то що там написано, те і будемо виконувати.
Живемо у Миколаєві: військові – у казармах, їхні дружини – у санаторіїІгор Швець
– Увесь особовий склад перейшов на материк?
– Ні, перейшла третина, а офіцерського складу – більше половини.
Потрібно захоплювати цих сепаратистів, цих «зелених чоловічків», це не люди нападають, це військовіІгор Швець
– Зараз усі порівнюють Крим і Схід України. Чи є тут щось спільне, на Вашу думку, чи можна порівнювати ці ситуації?
– Можна, майже однаковий сценарій. Тільки тоді ми ще не знали, що це, а тепер все відомо. Якби нам дали у Криму команду стріляти і захоплювати цих «зелених чоловічків», Крим був би досі нашим. Він наче і так наш, але поки що не ми там господарі. Тому потрібно захоплювати цих сепаратистів, цих «зелених чоловічків», брати в оточення, стискати коло. Це не люди нападають, це військові. Поки що все – в руках влади.
