(Рубрика «Точка зору»)
Борис Єгіазарян
Першого дня, коли почалися сутички на Грушевського, я назвав ці сутички провокацією, провокацією з боку влади, куди вільно-невільно були втягнуті і наші хлопці з Майдану. (Провокаторів різного роду і тоді, і сьогодні повно на Майдані, адже Майдан відкрита зона). У другий день сутичок, коли Майдан, будучи не в змозі бути байдужим до того, що відбувається на Грушевського, став долучатися і давати бій, стало зрозуміло, що хоча війна нам нав’язана, ми її вже не зможемо уникнути.І після того, як Майдан вимагав у лідерів опозиції відмовити владі у переговорах, стало зрозуміло, що Майдан, як виявлення вільної волі, як символ вільної України, відмовляється вірити будь-яким переговорам з владою. І вулиця Грушевського була оголошена територією Майдану, тобто битва на Грушевського була оголошена нашою битвою. І я це приймаю, тому що там загинули наші хлопці.
Після загибелі Сергія Нігояна, а він на Майдані став моїм другом, я отримував короткі повідомлення: «Загинув Сергій. Що будеш робити?». Я довго думав, яка ж відповідь? І зрозумів, що відповідь моя одна – я буду продовжувати робити те, що я робив і роблю все моє життя, починаючи з 1988 року. Я буду боротися з режимом.
Я не хотів казати слів – я помщуся. Я вірменин, я християнин. У мене немає закону помсти. Але у мене є християнський девіз: боротися, навіть якщо це буде довго і болісно, якщо це буде ціною життя, боротися, поки не досягну мети. Загинуло багато хлопців. Багато з них загинули в страшних муках. Незліченна кількість поранених і безліч людей були піддані страшним фізичним і моральним катуванням. Коли я побачив українця, красивого хлопця, козака, якого роздягли і піддали тортурам фізичним і моральним, я вже сам собі задав питання: що будеш робити? І відразу ж почув відповідь: цього я не прощу! Я бачу, Україна цього не прощає!
Я хворію і з нетерпінням чекаю, щоб одужати і вийти на Майдан (на жаль, мій вірменський ніс так за роки і не звик, не витримує українських морозів). Так от, маючи можливість стежити за подіями по телевізору, я почув, як на «5 каналі» розповідали про випадки в різних країнах світу засудження солдатів або поліцейських на рік, на півроку ув’язнення за подібні знущання, тортури і приниження людини.
Важко збагнути, як можна порівнювати поодинокі злочини жорстоких солдафонів зі злочинами системи, які зараз відбуваються в Україні. Таке порівняння лише нівелює ступінь жахливості злочину, вчиненого «Беркутом». Адже те, що відбулося в Україні, було зроблено не однією людиною, злочинцем, а було зроблено групою «беркутівців» з дозволу і заохочення системи влади. Це був злочин проти українського народу, це злочин проти людства. Адже відомо, що такі знущання і тортури здійснювали нацисти в самий розпал війни.
Зволікання закордонних дипломатів
Я не політик, я художник України, я художник світу. І я не хочу бути делікатним або дипломатичним. Я протестую і засуджую владу і уряд Америки та європейських держав, які продовжують висловлювати дипломатичні побажання, заявляючи, що вони з українським народом, і при цьому, нічого конкретного, дієвого не роблять, щоб вгамувати і зупинити цю озвірілу владу.
Я засуджую лідерів європейських країн, які, маючи конкретні важелі впливу, зволікають і дивляться, як в Україні розгортається громадянська війна і ллється кров. Я питаю: а де європейські цінності, права людини, свобода і життя? Адже ми вийшли на амбразуру, тому що у нас був європейський вибір. Я не засуджую європейські цінності, ми всі їх прагнемо. Я засуджую тих лідерів, від пасивності яких, як від мовчазної згоди, в нас відбуваються всі ці злочини.
Таке враження, що Майдан оточений «беркутами» і «тітушками», а Україна оточена європейськими державами, лідери яких вбралися в білі рукавички дипломатії і тихо шепочуть про примирення і мирне вирішення питання, в той час, коли тут ллється кров. Я питаю, скільки ще має пролитися крові, щоб вони захистили європейський народ у серці Європи?
Якби зараз у якій-небудь європейській країні була моя виставка, я б відкликав цю виставку назад.
Хочу висловити мою подяку і захоплення Польщею, яка в односторонньому порядку ухвалила рішення, незважаючи на інші країни ЄС, оголосити санкції для Януковича і його оточення. Хочу висловити мою особливу любов до Литви. Президент Литви Даля Ґрібаускайте заявила про те, що Литва готова приймати поранених і покалічених з України. Я думаю, треба наших хлопців-героїв і дівчат поранених дати Литві. Литва – це країна любові та гідності. Литва вилікує наших. Литовці оточать любов’ю і зміцнять дух і здоров’я наших хлопців. Торік, влітку, мені пощастило бути в Литві. Я про це напишу в окремій статті. Вона називатиметься «Любов по-литовськи».
Що сказати? Сумуємо за загиблими. Втішаємось Богом. І діємо!
Борис Єгіазарян – художник, один із постраждалих від побиття «Беркутом» у ніч на 30 листопада 2013 року
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
