Особисті дані критиків влади незаконно збирають, щоб їх дискредитувати – експерт

Київ – Світ сколихнула новина про те, що існують докази можливого прослуховування Агентством національної безпеки США телефонів німецького канцлера Анґели Меркель. Навіть вища посадова особа однієї із найуспішніших країн ЄС невбезпечена від незаконного збирання її особистих даних. Наскільки в такому разі захищеними є пересічні громадяни, а надто в такій країні як Україна? Адже ще кілька років тому вона навіть не мала належного законодавства про захист персональних даних. Місяць тому спалахнув скандал навколо зламу електронної пошти відомих українських журналістів та громадських активістів. Хто й чиї інтереси захищає, збираючи особисті дані українських громадян? І що говорить про це закон?

Дев’ятого жовтня виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк подала заяву про злочин до міліції на підставі факту зламу й оприлюднення вмісту її комп’ютера й електронної пошти.

Оксана Романюк розповідає про те, що від початку вересня цього року в Україні фактично розпочалася кампанія з дискредитації незалежних журналістів і громадських активістів, які критикують владу, викривають корупцію. Злам електронної пошти журналістів, на її думку, – це елемент цієї кампанії, яка так разюче контрастує з деклараціями влади про рух до Європи.

«Ключовим фактором є інтерпретація цих персональних даних. Тобто, самі по собі вони не містять нічого такого, що могло б дискредитувати цих людей, але ці дані інтерпретуються таким чином, щоб виставити їх як хабарників, як тих, хто працює на замовлення Америки. І метою цієї дискредитації є, очевидно, залякування незалежних журналістів, громадських активістів. Друга мета – якимось чином посварити це середовище між собою. І третя мета – це дискредитація незалежної інформації в очах суспільства», – переконана експерт.

Буде заява про злочин від потерпілого – буде реакція – МВС

Радіо Свобода зверталося за коментарем із приводу зламу пошти журналістів та захисту особистих даних до речника МВС Сергія Бурлакова. Він відмовився коментувати припущення потерпілих, що до кібератак причетні правоохоронні органи, наголосивши, що правоохоронці розслідують такі випадки, але лише після заяви про злочин.

«Реагування міліції починається від моменту звернення до міліції, якщо людина звернулася із заявою, що хтось втрутився в її електронну, поштову скриньку або акаунт у соціальних мережах. Якщо є кримінальне правопорушення, розпочинається кримінальне провадження й розслідування. МВС виступало ініціатором проведення семінару для журналістів, і наші фахівці розповідали, як захиститися від таких неприємних речей», – заявив речник МВС.

Прослуховувати можна лише за рішенням суду

Адвокат однієї з юридичних фірм Києва Володимир Єніч наголошує на тому, що рішення про прослуховування людини може бути ухвалене лише в певному порядку, який прописаний у законі. Якщо спецслужби та інші структури його не дотримуються, то їхні дії протизаконні, тобто є звичайним самоуправством.

«Це поширюється лише на ті випадки, коли така інформація збирається в тому порядку, який передбачений законом. Тобто, у слідчого є заява про те, що такий-то журналіст займається незаконною діяльністю. Він на підставі цієї заяви відкриває справу. Згідно з цією справою, робить відповідне подання до суду. Суд розглядає це питання і вирішує, чи давати дозвіл на прослуховування особи», – пояснює юрист.

Екс-заступник голови СБУ України, екс-керівник Головного управління розвідки Міноборони України Олександр Скіпальський також наголосив у коментарі Радіо Свобода, що підслуховувати приватні розмови чи втручатися в переписку СБУ має право лише в чітко визначених випадках, насамперед, коли йдеться про терористичну діяльність чи інші ворожі дії проти держави. При цьому він наголошує, що в сьогоднішній Україні розплодилися численні приватні структури, оснащені часом краще від державної служби безпеки.

«Співробітникам по закону категорично забороняється використовувати дані, які не стосуються ворожої або терористичної діяльності, в будь-яких інформаційних повідомленнях, мережах тощо. Я, навпаки, хочу, щоб українські спецслужби були значно технічно потужніші й максимально виконували свої завдання. Сьогодні дуже багато приватних структур, так звані структури безпеки підприємств, олігархів, які мають технічне оснащення не гірше, ніж те, яке мають у розпорядженні державні спецслужби, а то й краще, тому має місце така масова прослушка», – вважає Олександр Скіпальський.

Дані збирають, щоб дискредитувати критиків влади – експерт

Координатор громадянського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк говорить про те, що, за його даними, кількість людей, яких підслуховують, є занадто великою, щоб припустити, що в усіх випадках ініціатори «прослушки» закону дотрималися.

«Кількість людей, яких підслуховують, є надто велика, – каже він. – Тому є два варіанти: або є підробка судових рішень, або ми мусимо визнати, що мобільні оператори допускають спецслужби до прослуховування без належно оформлених документів».

Олександр Данилюк заявляє про тотальне прослуховування своїх активістів.

«Якщо в 2004-му такі випадки можна було принаймні перелічити, вони були резонансними, то на сьогоднішній день тотальне стеження й прослуховування телефонів вийшло за межі будь-якого здорового глузду», – зазначає активіст.

За його словами, як мінімум раз на тиждень робляться спроби зламати його електронну пошту в той чи інший спосіб.

Ніхто на 100% не знає, де закінчується приватність – юрист

Порівняно з 90-ми роками Україна спромоглася суттєво поліпшити своє законодавство про захист персональних даних, стверджує юрист Володимир Єніч. Так, напрацьована вже певна судова практика, посилена відповідальність за незаконне прослуховування, але сама природа приватності є такою, що її важко визначити, а отже, і захистити.

«Цього певного розподілу – тут сто відсотків приватність, і ці дані щодо особи збирати не можна, а ось ці можна й відповідальності ніякої не буде, – поки що, відповідно до закону про захист персональних даних, ще немає. Щодо зняття інформації й використання підслуховуючих пристроїв і подібних речей, виникла інша проблема. Під категорію підслуховуючих пристроїв потрапило й те, що може бути використано з цілком нормальною метою», – зауважує адвокат. Так, за українським законом, під заборону потрапляє навіть пристрій «радіоняня».

Завдання демократії – захист приватності

Політолог Олексій Гарань наголошує на тому, що ставлення держави до приватності своїх громадян – це показник її демократичності.

«Зрозуміло, що в демократичній країні захист приватності – це одна з головних вимог забезпечення прав і свобод людини. Інша річ, що зараз у нинішній ситуації боротьби з міжнародним тероризмом і злочинністю ми стикаємося з тим, що іноді виникає потреба в спецслужб проконтролювати переписку певних громадян, певних організацій», – зауважує експерт.

Політолог також визнає, що в українській політиці особисті дані можуть використовувати у протистоянні з опонентами, більш того, прості громадяни не захищенні від їх витоку.

«На жаль, якщо ми говоримо про Україну, то тут проблема полягає не лише в тому, що наші особисті дані часто використовуються державними службами з політичною метою, з метою тиску на опонентів, з метою наїздів на бізнес, а й тому, що наші особисті дані не захищені. На ринку можна придбати контакт-диск з телефонами, з адресами», – продовжує Олексій Гарань.

В Україні незаконне збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації про особу карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 286 з половиною тисяч гривень до 573 з половиною тисяч гривень), або виправними роботами, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Свого часу знаковим стало рішення Конституційного суду України від 20 січня 2012 року, згідно з яким інформація про особисте та сімейне життя людини є конфіденційною. Відповідно, збирання й використання такої інформації є втручанням в особисте життя. Єдині винятки, коли це стає можливо, – це потреба захистити інтереси національної безпеки, економічного добробуту й прав людини.