Київ – Чи варто сучасним українським митцям мусувати у своїх роботах радянське минуле? Це питання було одним із головних на арт-дебатах, що відбулися у Києві з нагоди 55-го Венеційського бієнале, який триватиме в Італії до кінця листопада. Національний павільйон України цього разу представляють троє молодих художників – Жанна Кадирова з Києва та Микола Рідний і Гамлет Зіньковський із Харкова. Їхні роботи об’єднані темою «Пам’ятник пам’ятнику». Порівнюючи з павільйонами інших країн, деякі учасники дебатів назвали концепцію українського неоригінальною.
«Ми сидимо голодні посеред нашого золота» – робота Джеремі Деллера у британському павільйоні зображає англійського художника-соціаліста Вільяма Морріса, який топить у воді яхту… російського мільярдера Романа Абрамовича. Відвідувачі попереднього Венеційського бієнале можуть здогадатися, про що мова: саме яхта Абрамовича у 2011 році опинилася серед основних подразників на цьому мистецькому заході. Величезне судно загородило майже весь вид на затоку Сан-Марко, що викликало публічне обурення навіть мера Венеції.
«Топлячи» яхту Абрамовича, британський художник загострює увагу на зворотній стороні капіталізму. Значущість матеріального у нашому житті – один із лейтмотивів 55-го Венеційського бієнале.
Іншу тему – індивід і суспільство – бачимо і в медіаінсталяції Ватиканського павільйону (одного з учасників-новачків). Відвідувачі опиняються у темній кімнаті, на стіни якої проектуються люди, які рухаються. Доки ви не доторкнетеся до екрану, вас ніхто не помітить.
Хто для Вас справжній герой?
Український національний павільйон цього разу складається з робіт трьох молодих художників. Відеоробота одного з них – Миколи Рідного – демонструє, як у Харкові демонтували пам’ятник Героям революції, а на його місці встановлювали новий – монумент Незалежності. Інша робота – художниці Жанни Кадирової – відеоінсталяція, яка також зображає пам’ятник, щоправда, накритий білим полотном. За задумом митця, робота має наштовхнути людей на роздуми, хто для них є справжнім героєм.
Арт-критик Світлана Стоян вважає, що українські художники аж надміру полюбляють експлуатувати у своїх роботах тему минулого, а особливо – радянського минулого. Вона каже: якщо до 90-х років мистецтво в СРСР розповідало про те, як усе добре, то сучасні українські митці нерідко зосереджуються на тому, як усе було погано.
«Ніколи це минуле не втілюється в образи Бродського, «шістдесятників». Художники не бачать у цьому провокаційності, тому показують завжди лише одну сторону», – зазначає Стоян.
Водночас галерист Євген Карась, який свого часу був першим комісаром України на Венеційському бієнале, вважає тему радянського минулого у роботах українських митців логічною – з огляду на те, що, за його словами, більшість із цих художників таки мали це радянське минуле. Проблема постає в іншому, каже Євген Карась.
«Якщо мистецтво не настільки хороше, тоді у вас є відчуття, що ви вже це бачили, що це вже нецікаво. Тема тут ні до чого. Питання в авторі, в кураторі, в експозиції, в контексті. Питання лише в якості мистецтва», – вважає галерист.
Сучасне українське мистецтво на Венеційському бієнале цього разу представлене трьома павільйонами: національним, про який уже йшлося, павільйоном «ПінчукАртЦентру», а також проектом кураторської групи «Худсовет». В окремому проекті також представлена робота української художниці Оксани Мась.
«Ми сидимо голодні посеред нашого золота» – робота Джеремі Деллера у британському павільйоні зображає англійського художника-соціаліста Вільяма Морріса, який топить у воді яхту… російського мільярдера Романа Абрамовича. Відвідувачі попереднього Венеційського бієнале можуть здогадатися, про що мова: саме яхта Абрамовича у 2011 році опинилася серед основних подразників на цьому мистецькому заході. Величезне судно загородило майже весь вид на затоку Сан-Марко, що викликало публічне обурення навіть мера Венеції.
«Топлячи» яхту Абрамовича, британський художник загострює увагу на зворотній стороні капіталізму. Значущість матеріального у нашому житті – один із лейтмотивів 55-го Венеційського бієнале.
Іншу тему – індивід і суспільство – бачимо і в медіаінсталяції Ватиканського павільйону (одного з учасників-новачків). Відвідувачі опиняються у темній кімнаті, на стіни якої проектуються люди, які рухаються. Доки ви не доторкнетеся до екрану, вас ніхто не помітить.
Хто для Вас справжній герой?
Український національний павільйон цього разу складається з робіт трьох молодих художників. Відеоробота одного з них – Миколи Рідного – демонструє, як у Харкові демонтували пам’ятник Героям революції, а на його місці встановлювали новий – монумент Незалежності. Інша робота – художниці Жанни Кадирової – відеоінсталяція, яка також зображає пам’ятник, щоправда, накритий білим полотном. За задумом митця, робота має наштовхнути людей на роздуми, хто для них є справжнім героєм.
Арт-критик Світлана Стоян вважає, що українські художники аж надміру полюбляють експлуатувати у своїх роботах тему минулого, а особливо – радянського минулого. Вона каже: якщо до 90-х років мистецтво в СРСР розповідало про те, як усе добре, то сучасні українські митці нерідко зосереджуються на тому, як усе було погано.
«Ніколи це минуле не втілюється в образи Бродського, «шістдесятників». Художники не бачать у цьому провокаційності, тому показують завжди лише одну сторону», – зазначає Стоян.
Водночас галерист Євген Карась, який свого часу був першим комісаром України на Венеційському бієнале, вважає тему радянського минулого у роботах українських митців логічною – з огляду на те, що, за його словами, більшість із цих художників таки мали це радянське минуле. Проблема постає в іншому, каже Євген Карась.
«Якщо мистецтво не настільки хороше, тоді у вас є відчуття, що ви вже це бачили, що це вже нецікаво. Тема тут ні до чого. Питання в авторі, в кураторі, в експозиції, в контексті. Питання лише в якості мистецтва», – вважає галерист.
Сучасне українське мистецтво на Венеційському бієнале цього разу представлене трьома павільйонами: національним, про який уже йшлося, павільйоном «ПінчукАртЦентру», а також проектом кураторської групи «Худсовет». В окремому проекті також представлена робота української художниці Оксани Мась.
