Зі свідком Голодомору в Україні прощаються у Празі

Прага – У Празі поховали Нонну Ауску – письменницю, лікарку за фахом, одну з тих, яким доля судила пережити Голодомор. До кінця своїх днів Нонна Ауска згадувала страхіття побаченого, та в пам’яті своїх близьких запам’яталась насамперед як людина, яка завжди була готова прийти на допомогу. Нонна Ауска написала кілька книжок, та особливе місце в її літературній спадщині займає оповідання «Голодоморня» – зворушливий спомин про страхіття голоду в Україні.

Нонна Ауска родом із Харкова, недавно відзначила своє 90-ліття. Вона походила з родини відомого вченого, професора Харківського університету Олександра Федоровського. Людей, які відмовлялись крокувати в ногу зі владою, радянська система знищувала. Щоб уникнути арештів, родина вибрала еміграцію. Так після війни Нонна Ауска опинилась спочатку в Німеччині, а згодом осіла в Чехословаччині. Тут у відомому Карловому університеті в 1952 році вона здобула диплом лікаря і розпочала свою трудову дорогу.

Не знала тоді, що перед нею лежить ще одна еміграція. Небажання змиритись з окупацією Чехословаччини в серпні 1968 року змусило Нонну Ауску виїхати з країни, цього разу вона знайшла притулок у США. Тільки сильна воля і прагнення правди дали їй сили все розпочати спочатку. В Америці вона вивчила англійську мову і здала всі потрібні іспити, щоб отримати змогу працювати лікарем.

І весь цей час, від першого кроку на еміграції й до останнього подиху, вона уважно стежила за життям в Україні, переживала за долю земляків, прагнула дізнатись якомога більше про долі своїх рідних і близьких. Особливо після повернення до Праги в 1989 році, відразу після перемоги демократичної Оксамитної революції Нонна Ауска намагалась допомагати землякам, розповіла Радіо Свобода Ольга Мандова, голова Союзу українців і приятелів України в Чехії.

«Хочу сказати, що я цю жінку дуже поважаю. До останньої миті це була людина, яка, незважаючи на свою хворобу, вміла порадити. Як лікарка була бездоганною. Мала вона також письменницький дар. Але насамперед я ціную її за те, з яким терпінням вона вміла приймати удари долі. Адже вона пережила Голодомор, втратила своїх найближчих. Потім була змушена тікати, вона пережила страхіття радянського сталінського режиму, але зуміла це все пережити, зуміла з посмішкою і гумором приймати життя. І ще одне: вона вміла допомагати людям, допомагала українській діаспорі, помагала всім тим, хто потребував її допомоги», – зазначила Ольга Мандова.
​
Після повернення до Праги Нонна Ауска почала писати про пережите. Серед перших у 1993 році побачило світ її оповідання «Голодоморня» – хвилююча розповідь свідка страхіть голоду в Україні. Також у розмові з Радіо Свобода, записаній у листопаді 2008 року, тоді 85-літня Нонна Ауска згадувала про пережите на Харківщині.

«Село, як ми поїхали в дальшім році, страшно виглядало, воно було напівпусте. А там, де вже не було людей, так я не знаю чому, його спалили. Так що там стояли тільки комини і розбите все навкруг. А те, що я знала колись від своїх знайомих, вони жили під нами, так у них залишилась живою тільки Маня, а Василиса померла, родичі померли, а Маня була в дитбудинку», – розповіла Нонна Ауска.

Оповіданням «Голодоморня» вона вписала свою сторінку до історії найбільшої трагедії в Україні. Але не тільки цим, також своїм щирим, зацікавленим, небайдужим ставленням до людей – своїх земляків, шляхетною пам’яттю про рідну землю залишиться в пам’яті сучасників Нонна Ауска.