Київ – Скористатися правом на доступ до інформації нині може не кожен українець, та й на запити громадян відповідають не всі держустанови. На цьому наголошують як самі громадяни, так і опозиційні депутати. Натомість представники держустанов запевняють, що намагаються почути кожного.
Чи реально достукатися українцям до чиновників? Законодавство говорить, що так. Принаймні, таку можливість передбачають два закони: «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».
Між тим реалізувати своє право на практиці нині вдається не завжди і не кожному. На цьому наголошує юрист Клим Братковський, який надіслав уже понад сотню інформаційних запитів до багатьох державних структур як місцевого, так і всеукраїнського рівнів. Зокрема і до Мінкульту, у представників якого цікавився інформацією про одну з київських споруд, яку зняли з реєстру пам’яток архітектури.
«Вони «з’їжджали на дурника», вимагали у мене додаткову інформацію, яка б дозволила відповісти на моє запитання. Я написав листа до Генпрокуратури, адже у Кодексі про адміністративні порушення є стаття, яка передбачає адміністративний штраф за ненадання інформації на запит. Між тим, прокуратура відповіла не так, як я хотів, і я вчетверте написав запит до Мінкульту. І що цікаво, лише після мого звернення до Генпрокуратури Мінкульт надав необхідну інформацію», – наголошує юрист.
Українці хочуть говорити з міліцією, президентом та київською владою
Тим часом офіційна статистика Адміністрація Президента України свідчить: у 2012 році до державних структур надійшло 43 тисячі інформаційних запитів, на 93 відсотки з яких відповідь була надана протягом 5 діб. При цьому громадяни найбільше турбували МВС (майже 11,5 тисяч запитів), Президента України (понад 3,5 тисяч запитів) та Київську держадміністрацію (трохи менше 3 тисяч запитів).
За словами речника МВС Володимира Поліщука, така кількість громадських звернень, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, є свідченням зростання довіри українців до цього відомства.
«Різні питання розглядаються у зверненнях. Це і розслідування різноманітних кримінальних проваджень, і житлово-побутові проблеми колишніх працівників міліції. Бувають питання і щодо неналежного виконання працівниками міліції своїх обов’язків. Якщо питання не стосується міліції, то відповідальна людина повідомляє, що треба звернутися до іншого органу. Також не розглядаються заяви, які написані анонімно. Вони можуть братися тільки до уваги», – розповідає Поліщук.
Водночас керівник управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації президента Денис Іванеско наголошує, що відповідь на інформаційні запити українців – одна з найкращих послуг, які держава нині може надати своїм громадянам. За його словами, цьому насамперед сприяють короткі терміни для відповіді та використання сучасних засобів зв’язку.
«Протягом 5 днів відповіді отримують 99 відсотків запитувачів інформації в Адміністрації Президента. Наприклад, у США термін обробки запитів у чотири рази довший, і там ви не зможете надіслати запит електронною поштою», – підсумовує він.
Якщо немає відповіді на запит, можна іти до суду – Княжицький
Водночас Денис Іванеско наголошує, що найактивнішими користувачами закону «Про доступ до публічної інформації» є не журналісти, а саме прості громадяни. Натомість опозиційний депутат та колишній журналіст Микола Княжицький у цьому сумнівається. На його думку, через брак просвітницької роботи у суспільстві не те що про цей закон, про свої права знають далеко не всі.
«Просвітницька робота, яку могли б робити і журналісти, і громадські організації, була б корисною для того, щоб люди просто знали про ці закони. Потрібно використовувати всі інструменти для захисту власних прав. Якщо чиновники дають відписки або відмовляються відповідати, надавати інформацію, то можна подавати до суду. Ми маємо такі приклади, тому про це потрібно говорити», – наголошує депутат.
Згідно з Законом «Про доступ до публічної інформації», запитувач має право звертатися до розпорядника інформації без пояснення причини подання запиту. Окрім того, запити можуть подаватися у довільній формі як усно, так і письмово чи у будь-який іншій спосіб (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою).
Обов’язковими елементами запиту є ім’я запитувача, його поштова або електронна адреса, номер засобу зв’язку; загальний опис інформації або вид, назва, реквізити документа, щодо якого робиться запит (якщо це відомо), а також підпис і дату, якщо запит письмовий.
Чи реально достукатися українцям до чиновників? Законодавство говорить, що так. Принаймні, таку можливість передбачають два закони: «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».
Між тим реалізувати своє право на практиці нині вдається не завжди і не кожному. На цьому наголошує юрист Клим Братковський, який надіслав уже понад сотню інформаційних запитів до багатьох державних структур як місцевого, так і всеукраїнського рівнів. Зокрема і до Мінкульту, у представників якого цікавився інформацією про одну з київських споруд, яку зняли з реєстру пам’яток архітектури.
Вони «з’їжджали на дурника», вимагали у мене додаткову інформацію, яка би дозволила відповісти на моє запитання. Я написав листа до Генпрокуратури...Клим Братковський
«Вони «з’їжджали на дурника», вимагали у мене додаткову інформацію, яка б дозволила відповісти на моє запитання. Я написав листа до Генпрокуратури, адже у Кодексі про адміністративні порушення є стаття, яка передбачає адміністративний штраф за ненадання інформації на запит. Між тим, прокуратура відповіла не так, як я хотів, і я вчетверте написав запит до Мінкульту. І що цікаво, лише після мого звернення до Генпрокуратури Мінкульт надав необхідну інформацію», – наголошує юрист.
Українці хочуть говорити з міліцією, президентом та київською владою
Тим часом офіційна статистика Адміністрація Президента України свідчить: у 2012 році до державних структур надійшло 43 тисячі інформаційних запитів, на 93 відсотки з яких відповідь була надана протягом 5 діб. При цьому громадяни найбільше турбували МВС (майже 11,5 тисяч запитів), Президента України (понад 3,5 тисяч запитів) та Київську держадміністрацію (трохи менше 3 тисяч запитів).
За словами речника МВС Володимира Поліщука, така кількість громадських звернень, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, є свідченням зростання довіри українців до цього відомства.
«Різні питання розглядаються у зверненнях. Це і розслідування різноманітних кримінальних проваджень, і житлово-побутові проблеми колишніх працівників міліції. Бувають питання і щодо неналежного виконання працівниками міліції своїх обов’язків. Якщо питання не стосується міліції, то відповідальна людина повідомляє, що треба звернутися до іншого органу. Також не розглядаються заяви, які написані анонімно. Вони можуть братися тільки до уваги», – розповідає Поліщук.
Водночас керівник управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації президента Денис Іванеско наголошує, що відповідь на інформаційні запити українців – одна з найкращих послуг, які держава нині може надати своїм громадянам. За його словами, цьому насамперед сприяють короткі терміни для відповіді та використання сучасних засобів зв’язку.
«Протягом 5 днів відповіді отримують 99 відсотків запитувачів інформації в Адміністрації Президента. Наприклад, у США термін обробки запитів у чотири рази довший, і там ви не зможете надіслати запит електронною поштою», – підсумовує він.
Якщо немає відповіді на запит, можна іти до суду – Княжицький
Водночас Денис Іванеско наголошує, що найактивнішими користувачами закону «Про доступ до публічної інформації» є не журналісти, а саме прості громадяни. Натомість опозиційний депутат та колишній журналіст Микола Княжицький у цьому сумнівається. На його думку, через брак просвітницької роботи у суспільстві не те що про цей закон, про свої права знають далеко не всі.
Якщо чиновники дають відписки або відмовляються відповідати, надавати інформацію, то можна подавати до суду. Ми маємо такі прикладиМикола Княжицький
«Просвітницька робота, яку могли б робити і журналісти, і громадські організації, була б корисною для того, щоб люди просто знали про ці закони. Потрібно використовувати всі інструменти для захисту власних прав. Якщо чиновники дають відписки або відмовляються відповідати, надавати інформацію, то можна подавати до суду. Ми маємо такі приклади, тому про це потрібно говорити», – наголошує депутат.
Згідно з Законом «Про доступ до публічної інформації», запитувач має право звертатися до розпорядника інформації без пояснення причини подання запиту. Окрім того, запити можуть подаватися у довільній формі як усно, так і письмово чи у будь-який іншій спосіб (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою).
Обов’язковими елементами запиту є ім’я запитувача, його поштова або електронна адреса, номер засобу зв’язку; загальний опис інформації або вид, назва, реквізити документа, щодо якого робиться запит (якщо це відомо), а також підпис і дату, якщо запит письмовий.
