Інформаційні запити перетворюють людей у борців – Сергій Андрушко

Київ – Про Межигір’я; про «афганця», котрий понад 20 років стоїть у черзі на житло; про сільську школу, яку закриває місцева влада; про майже зруйнований будинок у центрі Києва та про село, мешканці якого позбавлені транспорту, щоб дістатися до міста. Такі п’ять історій презентували у документальному альманасі «Відкритий доступ» на кінофестивалі про права людини «Docudays UA», що проходить у Києві. Події у стрічці розгортаються після набуття чинності законом «Про доступ до публічної інформації», за ухвалення якого тривалий час боролися громадські активісти, журналісти та експерти. Ці п’ять історій об’єднує одне: всі герої намагаються домогтися вирішення своєї проблеми через інформаційний запит. Автор ідеї «Відкритого доступу» та режисер однієї з його частин – фільму «Школа» – журналіст Сергій Андрушко переконує: така документалістика здатна багато чого змінити в житті багатьох українців.



– В Україні 2011 року ухвалили новий Закон «Про доступ до публічної інформації». Він дозволяє запитувати у державних органів інформацію, яка раніше була недоступною або взагалі закритою для звичайного громадянина. Чи було метою альманаху «Відкритий доступ» показати українцям на прикладі п’яти історій простих людей, що закон діє і може їм допомогти?

– Мій герой, Олександр Горшак, став таким борцем, тому що закривали школу, в яку ходив його син. А в ту школу, в яку йому пропонували ходити місцеві чиновники, треба було йти через залізницю. При тому там колій 20 чи 30 було. Це дуже небезпечно. Небезпека того, що діти мають ходити через ці колії, штовхало їх до того, що треба щось робити. Інформаційні запити він ніколи в житті не надсилав. Вони навіть не мали інформації, закрили цю школу чи ні. Завдяки інформаційному запитові вони дізналися, що школу закрили, і почали боротися за неї.

– Чи стали намагання героїв результативними? Чи відповідала влада на їхні запити?

– Коли ми знімали цей фільм, виявилось, що там вісім шкіл в одному районі закривали. Одна із шкіл розміщувалась за десять кілометрів. Влада не надавала дітям автобуса. Сказала: в нас грошей нема. Батьки вирішили написати інформаційний запит. Вони його написали і отримали відповідь: грошей у нас нема. І автобуса для дітей нема. Хай їздять громадським транспортом. А це з одного села в інше, і там взагалі дуже жахлива дорога. Потім батьки віддали відповідь на цей інформаційний запит журналістам. Він був оприлюднений, і наступного дня влада надала новенький автобус. Це величезний успіх.

– Усі п’ять фільмів альманаху знято у форматі «home video». Можна було помітити тремтіння камери, нечіткі зображення, а подекуди навіть поганий звук. Яку мету ставили собі режисери, знімаючи ці стрічки?

– Документалістика затребувана в Україні. Часто документальні фільми, що виходять на головних каналах країни, про життя зірок, а це про життя звичайних людей, які живуть поруч з нами. Ці люди були змушені від не дуже солодкого життя стати активістами, організувати людей. Ось що ключове і найважливіше для режисера. Хтось домігся успіху, а хтось ні. Для них це був шалений досвід і для нас теж. Я рік знімав цей фільм («Школа» – ред.), і кожен місяць був новий поворот в історії. Один місяць знімаєш, здається, позитивне вирішення питання, наступного місяця приїжджаємо до героя, кардинально все міняється. Для мене, звичайно, було непросто, оскільки я завжди був журналістом-новинкарем, перевтілитись у режисера. Але я вирішив просто спостерігати за героєм, куди він піде, що зробить.

– Проте Ви та інші режисери не лише спостерігали, але й допомагали своїм героям: ходили з ними у суди, писали інформаційні запити, спілкувалися з чиновниками. Наскільки Ви перейнялися історіями людей, про яких знімали ці фільми, і чи будете стежити за ними зараз, адже декілька з показаних історій ще матимуть продовження?

­– Ти довгий час спілкуєшся з людиною. Вона стає тобі як рідна. Звичайно, він мені періодично телефонує. Мені телефонують люди з їхнього району, користуючись з того, що я журналіст. Одним словом, мені зараз телефонує весь Миргородський район, а може, і Полтавська область. Щось у них трапляється, одразу Сергій Андрушко, номер, добрий день, у нас така проблема, можете допомогти.

Фільм-альманах «Відкритий доступ » складається з 5 новел: «Межигір’я» (автор – Володимир Тихий), «Афганець» (автор – Дмитро Коновалов), «Школа» (автор – Сергій Андрушко), «Дім із химерами» (автор – Жанна Довгіч), «У кутку» (автор – Дмитро Тяжлов).