Прага – У 10-мільйонній Чехії офіційно зареєстровано понад 300 музеїв та галерей, об’єднаних у Чеську національну асоціацію музеїв. Тільки у Празі є 53 музеї, які задовольняють смаки найвибагливіших відвідувачів, справа лише за вашим вибором. І саме тут розпочинається найголовніше: як сьогодні у час високих мобільних технологій виграти бій за відвідувача, що потрібно, щоб до музею стояла черга, якими дивами пригорнути новеньких, тих, які вперше у своєму житті відкриють музейні двері.
Недавно у відомому чеському Національному музеї в Празі відкрилась велика виставка під назвою Monarchie («Монархія»). Виставка розповідає про різні сторони життя в Австро-Угорській імперії, частиною якої до 1918 року була й Чехословаччина, нині – незалежні Чеська і Словацька Республіки.
Засоби масової інформації, а також у колах фахівців ще задовго до відкриття активно обговорювали одну важливу проблему: як чехи сприймуть виставку, адже для пересічного чеха в історії Австрія є уособленням багатовікового поневолення. Коротко нагадаю: у битві під Білою Горою, що поблизу Праги, 8 листопада 1620 року перестала існувати конфедерація Чеської Корони, терени нинішньої Чехії на довгі три століття увійшли до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом могутньої Австро-Угорщини. Перед сильним німецькомовним супротивником капітулювала чеська мова, традиції й культура. І досі на побутовому рівні часом чехи не приховують своїх не завжди теплих спогадів з історії свого західного сусіда.
Музей на передовій: не боятись новацій
Учені й музейники з Чехії та Австрії, які готували виставку, особливо хвилювались: яким чином і наскільки експозиція про Габсбурзьку імперію вплине на стереотипне ставлення чехів до своїх сусідів і чи вдасться зламати стереотип, чи чекати протестів. Однак реальність зламала всі очікування: вже місяць зали музею переповнені, на виставку з усієї країни і від прикордонних сусідів – з Австрії, Німеччини, Словаччини, Польщі невпинним потоком ідуть відвідувачі. Без політиків і високих урядовців музейникам вдалось зламати стереотипне мислення і сміливо запросити відвідувачів до діалогу.
Музеям зараз такі проекти під силу, зазначає один із авторів виставки, керівник Історичного музею Павел Доуша.
«Музей як громадська установа сьогодні змінився, – каже він. – Ми намагаємось у людей викликати запитання, спонукати їх до роздумів, а не вкладати їм якісь уже готові наукові факти. Ми хочемо, щоб відвідувач став співавтором виставки, адже не всім відвідувачам ця виставка видається однаковою. Наша мета – щоб кожний глядач виніс щось для себе, те, що його зацікавило найбільше. Це залежить від того, яке життя він живе і яким є рівень його знань. Але ми не хочемо догматично навчати. Ми є такою приємною альтернативою стосовно навчальних закладів, таких, як, наприклад, школи. Ми відвідувачів закликаємо зайняти свою позицію щодо побаченого, тобто виставка володіє певними інтерактивними елементами».
До музею на концерт
Чеські музейники не бояться новацій. Ось ще один приклад. Минулої осені в програмі празьких концертів PROMS, тобто концертів на променаді, так би мовити, без краватки, один із найкращих європейських оркестрів, Віденський симфонічний, відіграв свій концерт в інтер’єрі Національного технічного музею в Празі, серед літальних апаратів і локомотивів, а слухачі сиділи хто де влаштувався, також на сходах і на підлозі.
Гострота незвичних естетичних відчуттів задовольнила дві сторони – музикантів і відвідувачів. Відбувся рідкісний для таких ситуацій діалог, коли високе музичне мистецтво дісталось не тільки тим, у кого товстий гаманець, а всім, хто любить музику, адже вхід на концерт дорівнював вартості вхідного квитка до музею. Чеські музейники раділи: музей подав руку освітянам, безсумнівно й інше: серед відвідувачів були ті, хто завдяки концертові вперше перетнув музейний поріг.
На думку празького історика Павла Доуша, важливий і контакт з тими, хто з вами поруч.
«Це зовсім щось інакше, коли ви в музейній експозиції самі, аніж коли поруч з вами тисячі інших. Ви не тільки втягуєтесь до співдії з підготовленою для вас виставкою чи експонатами поруч з вами, вас до співдії закликають і відвідувачі. Ми раді, коли відвідувачів у музеї багато, коли вони між собою комунікують. Ми раді, коли до нас приходять родинами, і їхні члени між собою обговорюють побачене», – зазначає історик.
Як свідчить час, вдалі нові музейні експозиції чи виставки здатні посунути кордони стереотипного мислення, формувати нові погляди на історію і, що дуже важливо, – притягнути до своїх залів молоде покоління. Цікаво, що в останні роки особливо успішними є ті музеї, які звертаються до нематеріальної культури – історії музики, танців, народних обрядів.
Недавно у відомому чеському Національному музеї в Празі відкрилась велика виставка під назвою Monarchie («Монархія»). Виставка розповідає про різні сторони життя в Австро-Угорській імперії, частиною якої до 1918 року була й Чехословаччина, нині – незалежні Чеська і Словацька Республіки.
Засоби масової інформації, а також у колах фахівців ще задовго до відкриття активно обговорювали одну важливу проблему: як чехи сприймуть виставку, адже для пересічного чеха в історії Австрія є уособленням багатовікового поневолення. Коротко нагадаю: у битві під Білою Горою, що поблизу Праги, 8 листопада 1620 року перестала існувати конфедерація Чеської Корони, терени нинішньої Чехії на довгі три століття увійшли до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом могутньої Австро-Угорщини. Перед сильним німецькомовним супротивником капітулювала чеська мова, традиції й культура. І досі на побутовому рівні часом чехи не приховують своїх не завжди теплих спогадів з історії свого західного сусіда.
Музей на передовій: не боятись новацій
Учені й музейники з Чехії та Австрії, які готували виставку, особливо хвилювались: яким чином і наскільки експозиція про Габсбурзьку імперію вплине на стереотипне ставлення чехів до своїх сусідів і чи вдасться зламати стереотип, чи чекати протестів. Однак реальність зламала всі очікування: вже місяць зали музею переповнені, на виставку з усієї країни і від прикордонних сусідів – з Австрії, Німеччини, Словаччини, Польщі невпинним потоком ідуть відвідувачі. Без політиків і високих урядовців музейникам вдалось зламати стереотипне мислення і сміливо запросити відвідувачів до діалогу.
Музеям зараз такі проекти під силу, зазначає один із авторів виставки, керівник Історичного музею Павел Доуша.
Намагаємось у людей викликати запитання, спонукати їх до роздумів, а не вкладати їм якісь уже готові наукові фактПавел Доуша
«Музей як громадська установа сьогодні змінився, – каже він. – Ми намагаємось у людей викликати запитання, спонукати їх до роздумів, а не вкладати їм якісь уже готові наукові факти. Ми хочемо, щоб відвідувач став співавтором виставки, адже не всім відвідувачам ця виставка видається однаковою. Наша мета – щоб кожний глядач виніс щось для себе, те, що його зацікавило найбільше. Це залежить від того, яке життя він живе і яким є рівень його знань. Але ми не хочемо догматично навчати. Ми є такою приємною альтернативою стосовно навчальних закладів, таких, як, наприклад, школи. Ми відвідувачів закликаємо зайняти свою позицію щодо побаченого, тобто виставка володіє певними інтерактивними елементами».
До музею на концерт
Чеські музейники не бояться новацій. Ось ще один приклад. Минулої осені в програмі празьких концертів PROMS, тобто концертів на променаді, так би мовити, без краватки, один із найкращих європейських оркестрів, Віденський симфонічний, відіграв свій концерт в інтер’єрі Національного технічного музею в Празі, серед літальних апаратів і локомотивів, а слухачі сиділи хто де влаштувався, також на сходах і на підлозі.
Гострота незвичних естетичних відчуттів задовольнила дві сторони – музикантів і відвідувачів. Відбувся рідкісний для таких ситуацій діалог, коли високе музичне мистецтво дісталось не тільки тим, у кого товстий гаманець, а всім, хто любить музику, адже вхід на концерт дорівнював вартості вхідного квитка до музею. Чеські музейники раділи: музей подав руку освітянам, безсумнівно й інше: серед відвідувачів були ті, хто завдяки концертові вперше перетнув музейний поріг.
На думку празького історика Павла Доуша, важливий і контакт з тими, хто з вами поруч.
«Це зовсім щось інакше, коли ви в музейній експозиції самі, аніж коли поруч з вами тисячі інших. Ви не тільки втягуєтесь до співдії з підготовленою для вас виставкою чи експонатами поруч з вами, вас до співдії закликають і відвідувачі. Ми раді, коли відвідувачів у музеї багато, коли вони між собою комунікують. Ми раді, коли до нас приходять родинами, і їхні члени між собою обговорюють побачене», – зазначає історик.
Як свідчить час, вдалі нові музейні експозиції чи виставки здатні посунути кордони стереотипного мислення, формувати нові погляди на історію і, що дуже важливо, – притягнути до своїх залів молоде покоління. Цікаво, що в останні роки особливо успішними є ті музеї, які звертаються до нематеріальної культури – історії музики, танців, народних обрядів.
