– У нинішній ситуації мене найбільше вражає двозначна позиція України, яка затиснута з одного боку Росією, яка тримає цю державу під напругою, навіть із її владою, яка мала проросійську репутацію, а з іншого її приваблюють євроатлантичні структури, особливо Євросоюз. Київ намагається практикувати щось на зразок еквілібристики, щоб мати пристойні стосунки з росіянами. Проте, щоб вирішити з ними низку складних питань, українська влада покладається на Євросоюз, із яким домовляється щодо асоціації та віддає перевагу саме їй, а не євразійським економічним спільнотам, Митному союзові та іншому. Суперечливість ситуації ще й у тому, що неможливо робити вигляд, ніби українська політика орієнтована на Росію, і водночас намагатися знайти опору в ЄС і при цьому нехтувати вдома деякими принципами та нормами демократії. Проблема ще й у тому, що із ЄС неможливо домовлятися таким же способом, як із російськими лідерами, тобто вести суто прагматичний і навіть цинічний діалог, орієнтований на бізнес. Для європейців ще важливими є політичні, юридичні норми, повага до свобод та правового суспільства.
– Деякі Ваші колеги стверджують, що у питанні України Європа розділилася на два табори: тих, хто, оглядаючись на Москву, хоче уповільнення європейсько-українського зближення, і, з іншого боку, тих, хто відстоює подальшу євроінтеграцію українців. У кого з них міцніші позиції?
Жан-Сільвестр Монґроньє
– Справа завжди полягає у судженні між інтересами та цінностями. Всі в Євросоюзі згодні щодо цінностей. Водночас, скажімо, поляки кажуть: дійсно, в Україні є викривлення у царині демократії та верховенства права. Але ці проблеми не вирішаться, якщо Європа відвернеться від України. Тому для них важливо з’єднати українців із Європою угодою про асоціацію. Інші кажуть: в Україні бракує демократії, тому слід на неї тиснути і підписувати асоціацію лише тоді, коли все налагодиться. На цьому тлі, скажімо, Франція ще й намагається домовитися з Росією, зокрема, у питанні Ірану, протиракетної оборони чи навіть ширшого геополітичного бізнесу. Тому й існують спроби менше зважати на «українське питання».
– Але, попри все це, у геостратегічних стосунках Заходу та Кремля жодних поліпшень не спостерігається…
– Якщо придивитися до відносин Росії та Заходу, то вся ця «дружня» дипломатія, привілейоване геополітичне партнерство, яке Франція хотіла б із ними мати, насправді не існує. Досить глянути на питання Лівії чи Сирії. І тому, гадаю, якщо дивитися на все це ширше, то ні в якому разі не слід зволікати з переговорами з Україною, навіть якщо показники її теперішньої влади нас не надто задовольняють. Попри це, є чимало політиків, особливо серед поляків, які кажуть: слід підписати угоду про асоціацію, а протягом часу, коли здійснюватиметься її ратифікація, слід буде чинити максимум тиску на український уряд.
– Саме в понеділок у комісії Європарламенту з закордонних справ розглядають питання асоціації України та ЄС. Якби Ви були членом цієї комісії, які рекомендації Ви б надіслали до Ради Євросоюзу та Єврокомісії?
– Я б наголосив на питанні поваги до демократичних норм, адже не можна нехтувати природою політичного режиму цієї країни. Коли є намагання суто прагматичного підходу, то дуже швидко відбувається перехід до голого цинізму, інтересів та бізнесу, за якими ми не хочемо бачити нічого іншого. Врешті-решт, нам самим за це доведеться поплатитися головою. Тож я переконаний, що не можна йти на поступки, треба послідовно відстоювати такі конкретні речі, як правове суспільство, верховенство права, розподіл влади і так далі.
– У Брюсселі нерідко заявляють, що першими мали б відчути все більшу відкритість Європи прості громадяни України…
– Так, Європа і загалом весь Захід мають проводити набагато відкритішу політику щодо Центральної та Східної Європи. Нинішня кон’юнктура дуже складна. Всі ці події на півдні Середземномор’я, у Північній Африці, на Близькому сході, в Афганістані… Європа залучена у багатьох географічних зонах. Але Україна належить до західноєвропейської цивілізації. У Західній Європі, зокрема, у Франції, Італії та інших країнах, цією істиною нехтують. Тому наші друзі-поляки мають рацію, коли привертають до цього увагу.
– Чимало західних політиків та експертів застерігають, що коли Брюссель дуже наблизить до себе Київ, то це нашкодить його стосункам із Москвою…
– Важко було зробити ці стосунки гіршими, ніж вони є наразі. Тому що партнерство між ЄС та Росією – це тільки слова, за якими нічого немає. Є купівля газу, але це бізнес, який діє незалежно. З того часу, як керівництво Росії задумало відновити сфери впливу на пострадянському просторі, все, що цьому суперечить, для них майже рівноцінне агресії. Лідери країн ЄС хотіли б запропонувати росіянам спільне сусідство, де можна було б вирішити, скажімо, проблеми заморожених конфліктів. Натомість Росія хоче відновити щось на зразок «пост-Радянського Союзу», де Організація Договору колективної безпеки та Євразійський економічний союз – два наріжні камені цього простору. Гра Кремля нині полягає у спробах втягнути туди деякі пострадянські держави. Для цього залучена ціла система позитивних та негативних санкцій.
– Деякі Ваші колеги стверджують, що у питанні України Європа розділилася на два табори: тих, хто, оглядаючись на Москву, хоче уповільнення європейсько-українського зближення, і, з іншого боку, тих, хто відстоює подальшу євроінтеграцію українців. У кого з них міцніші позиції?
– Але, попри все це, у геостратегічних стосунках Заходу та Кремля жодних поліпшень не спостерігається…
– Якщо придивитися до відносин Росії та Заходу, то вся ця «дружня» дипломатія, привілейоване геополітичне партнерство, яке Франція хотіла б із ними мати, насправді не існує. Досить глянути на питання Лівії чи Сирії. І тому, гадаю, якщо дивитися на все це ширше, то ні в якому разі не слід зволікати з переговорами з Україною, навіть якщо показники її теперішньої влади нас не надто задовольняють. Попри це, є чимало політиків, особливо серед поляків, які кажуть: слід підписати угоду про асоціацію, а протягом часу, коли здійснюватиметься її ратифікація, слід буде чинити максимум тиску на український уряд.
– Саме в понеділок у комісії Європарламенту з закордонних справ розглядають питання асоціації України та ЄС. Якби Ви були членом цієї комісії, які рекомендації Ви б надіслали до Ради Євросоюзу та Єврокомісії?
– Я б наголосив на питанні поваги до демократичних норм, адже не можна нехтувати природою політичного режиму цієї країни. Коли є намагання суто прагматичного підходу, то дуже швидко відбувається перехід до голого цинізму, інтересів та бізнесу, за якими ми не хочемо бачити нічого іншого. Врешті-решт, нам самим за це доведеться поплатитися головою. Тож я переконаний, що не можна йти на поступки, треба послідовно відстоювати такі конкретні речі, як правове суспільство, верховенство права, розподіл влади і так далі.
– У Брюсселі нерідко заявляють, що першими мали б відчути все більшу відкритість Європи прості громадяни України…
– Так, Європа і загалом весь Захід мають проводити набагато відкритішу політику щодо Центральної та Східної Європи. Нинішня кон’юнктура дуже складна. Всі ці події на півдні Середземномор’я, у Північній Африці, на Близькому сході, в Афганістані… Європа залучена у багатьох географічних зонах. Але Україна належить до західноєвропейської цивілізації. У Західній Європі, зокрема, у Франції, Італії та інших країнах, цією істиною нехтують. Тому наші друзі-поляки мають рацію, коли привертають до цього увагу.
– Чимало західних політиків та експертів застерігають, що коли Брюссель дуже наблизить до себе Київ, то це нашкодить його стосункам із Москвою…
– Важко було зробити ці стосунки гіршими, ніж вони є наразі. Тому що партнерство між ЄС та Росією – це тільки слова, за якими нічого немає. Є купівля газу, але це бізнес, який діє незалежно. З того часу, як керівництво Росії задумало відновити сфери впливу на пострадянському просторі, все, що цьому суперечить, для них майже рівноцінне агресії. Лідери країн ЄС хотіли б запропонувати росіянам спільне сусідство, де можна було б вирішити, скажімо, проблеми заморожених конфліктів. Натомість Росія хоче відновити щось на зразок «пост-Радянського Союзу», де Організація Договору колективної безпеки та Євразійський економічний союз – два наріжні камені цього простору. Гра Кремля нині полягає у спробах втягнути туди деякі пострадянські держави. Для цього залучена ціла система позитивних та негативних санкцій.
