– Виглядає на те, що Президент Янукович базує зовнішню політику України на українських інтересах, і особливо, на інтересах свого найближчого оточення. Йдеться про політичних соратників та пов’язані з ними бізнес-кола. Контекст цієї політики – у намаганнях «відреставрувати» відносини з Росією, що дуже потерпіли у часи Ющенка. Водночас Янукович здійснює спроби стримати надто напосідливий вплив з боку цієї східної сусідки. З іншого боку, є деяке зближення із Євросоюзом, ведеться підготовка угод. Однак слід підкреслити, що команда Януковича сліпо не сприймає рекомендацій Європи, захищаючи те, що вона вважає інтересами українців та свого оточення.
– Справа Тимошенко та деякі інші «недемократичні епізоди» діяльності нинішньої влади у Європі часом називають чинниками можливого погіршення у процесі зближення з Києвом. З іншого боку – спротив російським намаганням контролювати стратегічні галузі української економіки… Чи не може це все разом призвести до політичної ізоляції України, на кшталт Білорусі?
– Ми ще не дійшли до ситуації, коли Україну можна було б прирівняти до Білорусі, де репресії та політичні переслідування не припиняються вже десятки років. Проте Євросоюз реагує чимраз гостріше на справу Тимошенко й обмеження прав опозиції та свободи маніфестацій. Політична конкуренція в Україні скорочується, і не лише відносно опозиції, а й щодо політичних формувань, які перебувають біля Партії регіонів. Свідчення цьому – злиття із регіоналами партії віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка. Влада Партії регіонів дедалі зростає, що обмежує політичну гаму й політичні дискусії у державі. Європу також непокоїть перетворення процесу над Юлією Тимошенко на фарс. Міжнародна спільнота все бачить, тож це негативно відображається на сприйнятті української держави.
– Політики різного спрямування – і європейські, і, власне, українські – нерідко зауважують, що «справа Тимошенко» та інші суди над опозиціонерами можуть негативно вплинути на підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Що з цього приводу думаєте Ви?
– Наразі я не бачу перешкод для підписання цих угод. Європейський Союз чітко підкреслив, що переговори з Україною не припинятимуться, тож угоди, вочевидь, будуть підписані. Але далі постане питання їхньої ратифікації кожною із країн-членів ЄС. От тоді ця справа стане дуже чутливою. Два роки тому подібна ратифікація пройшла б без жодних перешкод і була б лише формальністю. Нині, на тлі непрозорості та всіх правових проблем, виявлених протягом справи Тимошенко, Європарламент не зможе ухвалити угоди з Україною без протистояння та дебатів. Головна причина у тому, що у європейській співдружності з’явилися щодо України великі розбіжності.
– У чому саме не збігаються думки європейських чільників щодо нинішньої України?
– Розбіжності в ЄС, зокрема, стосуються такого аспекту, як різниця в інтересах населення України та інтересах її політичної еліти. У цьому сенсі можливі кроки Європи назустріч громадянам, тобто у бік полегшення візового режиму для населення України, щоб заохотити обміни між людьми по обидва боки кордонів. І водночас ЄС може розпочати сповільнення економічної інтеграції України, щоб таким чином визначати, що є насправді корисним для простих українців у довготривалій перспективі й у чому, власне, зацікавлена українська політична еліта.
– Представники української влади, прагнучи змінити «газові угоди», погрожують міжнародним арбітражним судом. Які шанси України виграти у такому позові проти Росії?
– Після відключень газу у 2009-му та 2006 роках Росія значно втратила репутацію постачальника. Проте, гадаю, росіяни вже тепер шукають вагомі причини на випадок можливих нових відключень. Про несправедливість та неправомірність чинних газових угод Україна заявляє вже давно. В основі «справи Тимошенко» також лежить ідея незаконності українсько-російських газових контрактів 2009 року. Для цих заперечень в України є добрі аргументи: достатньо порівняти її ціни на російський газ і такі ж ціни, але для Італії чи Болгарії. Ці та інші країни спромоглися внести зміни до контрактів із Росією. Тим часом арбітражний суд аналізуватиме доволі непрозорі українсько-російські контракти, і все залежатиме від аргументів, які висунуть українці. Цікаво, що після рекомендацій міжнародних організацій Україна щойно оголосила про розформування «Нафтогазу» і створення нових підприємств, які будуть працювати на цьому ринку. Залишаються питання, як саме все це відбуватиметься та якою буде частка Росії і «Газпрому» у цих нових структурах.
– Справа Тимошенко та деякі інші «недемократичні епізоди» діяльності нинішньої влади у Європі часом називають чинниками можливого погіршення у процесі зближення з Києвом. З іншого боку – спротив російським намаганням контролювати стратегічні галузі української економіки… Чи не може це все разом призвести до політичної ізоляції України, на кшталт Білорусі?
– Ми ще не дійшли до ситуації, коли Україну можна було б прирівняти до Білорусі, де репресії та політичні переслідування не припиняються вже десятки років. Проте Євросоюз реагує чимраз гостріше на справу Тимошенко й обмеження прав опозиції та свободи маніфестацій. Політична конкуренція в Україні скорочується, і не лише відносно опозиції, а й щодо політичних формувань, які перебувають біля Партії регіонів. Свідчення цьому – злиття із регіоналами партії віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка. Влада Партії регіонів дедалі зростає, що обмежує політичну гаму й політичні дискусії у державі. Європу також непокоїть перетворення процесу над Юлією Тимошенко на фарс. Міжнародна спільнота все бачить, тож це негативно відображається на сприйнятті української держави.
– Політики різного спрямування – і європейські, і, власне, українські – нерідко зауважують, що «справа Тимошенко» та інші суди над опозиціонерами можуть негативно вплинути на підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Що з цього приводу думаєте Ви?
– Наразі я не бачу перешкод для підписання цих угод. Європейський Союз чітко підкреслив, що переговори з Україною не припинятимуться, тож угоди, вочевидь, будуть підписані. Але далі постане питання їхньої ратифікації кожною із країн-членів ЄС. От тоді ця справа стане дуже чутливою. Два роки тому подібна ратифікація пройшла б без жодних перешкод і була б лише формальністю. Нині, на тлі непрозорості та всіх правових проблем, виявлених протягом справи Тимошенко, Європарламент не зможе ухвалити угоди з Україною без протистояння та дебатів. Головна причина у тому, що у європейській співдружності з’явилися щодо України великі розбіжності.
– У чому саме не збігаються думки європейських чільників щодо нинішньої України?
– Розбіжності в ЄС, зокрема, стосуються такого аспекту, як різниця в інтересах населення України та інтересах її політичної еліти. У цьому сенсі можливі кроки Європи назустріч громадянам, тобто у бік полегшення візового режиму для населення України, щоб заохотити обміни між людьми по обидва боки кордонів. І водночас ЄС може розпочати сповільнення економічної інтеграції України, щоб таким чином визначати, що є насправді корисним для простих українців у довготривалій перспективі й у чому, власне, зацікавлена українська політична еліта.
– Представники української влади, прагнучи змінити «газові угоди», погрожують міжнародним арбітражним судом. Які шанси України виграти у такому позові проти Росії?
– Після відключень газу у 2009-му та 2006 роках Росія значно втратила репутацію постачальника. Проте, гадаю, росіяни вже тепер шукають вагомі причини на випадок можливих нових відключень. Про несправедливість та неправомірність чинних газових угод Україна заявляє вже давно. В основі «справи Тимошенко» також лежить ідея незаконності українсько-російських газових контрактів 2009 року. Для цих заперечень в України є добрі аргументи: достатньо порівняти її ціни на російський газ і такі ж ціни, але для Італії чи Болгарії. Ці та інші країни спромоглися внести зміни до контрактів із Росією. Тим часом арбітражний суд аналізуватиме доволі непрозорі українсько-російські контракти, і все залежатиме від аргументів, які висунуть українці. Цікаво, що після рекомендацій міжнародних організацій Україна щойно оголосила про розформування «Нафтогазу» і створення нових підприємств, які будуть працювати на цьому ринку. Залишаються питання, як саме все це відбуватиметься та якою буде частка Росії і «Газпрому» у цих нових структурах.
