Німецькі урядовці вже звикли до відеоконференцій та постійних відряджень між Бонном і Берліном. Адже шість міністерств далі працюють на берегах Рейну, хоча більша частина уряду й увесь парламент ось уже два десятиліття веде свої справи з Берліна.
І все ж таки після двадцяти років такого сидіння на двох стільцях починають гучніше лунати голоси тих, хто вимагає повного переїзду.
До таких прихильників остаточного прощання з Бонном належить і заступник голови німецького парламенту, соціал-демократ Вольфґанґ Тірзе. «На тривалу перспективу це нерозумно. Частини уряду розділені між собою відстанню в 500 кілометрів. Такого нема більше ніде в світі. Урядувати – це означає дуже інтенсивно й зосереджено спілкуватися одне з одним», – каже Тірзе.
Витрати – 10 мільйонів щорічно
Якщо говорити мовою цифр, то статистика вражає: 8 тисяч 300 чиновників усе ще працюють у Бонні, доводиться здійснювати щорічно понад 20 тисяч відряджень. І таке задоволення обходиться платникам податків у 10 мільйонів євро кожного року. Недаремно прихильників повного переїзду до Берліна можна знайти в лавах майже всіх фракцій.
У червні 1991 року ситуація була дещо інакшою. Попри ейфорію, викликану об’єднанням Німеччини, переїзд до нової столиці тоді підтримала лише мінімальна більшість.
«За рішення про завершення об’єднання Німеччини, а саме – за переїзд до Берліна – проголосувало 337 депутатів», – оголосила тодішній голова німецького парламенту Ріта Зюссмут. У протоколі засідання зазначено: «Оплески, радість, сльози».
«На рідкість правильне рішення»
Рішенню передували вкрай палкі дебати, що тривали 12 годин. За цей час виступило понад сто промовців. Депутати до останнього не могли визначитися, як же бути – переїздити до Берліна чи залишатися в Бонні.
Врешті-решт вони ухвалили рішення, яке справді можна вважати історичним і без якого, як сьогодні зауважують оглядачі, об’єднання Німеччини не можна було б вважати завершеним.
«Це один із тих щасливих випадків, коли дуже суперечливе рішення, яке набрало лише мінімальну підтримку, врешті-решт виявилося правильним, і сьогодні з ним погоджуються всі», – каже нині федеральний міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле. В 1991 році він очолював у Бундестазі фракцію християнських партій і ще тоді належав до затятих прихильників переїзду.
Сьогодні лише ліберали й надалі безкомпромісно наполягають на збереженні двох урядових штаб-квартир. Вони висловлюють сумнів з приводу того, що у протилежному разі справді вдасться заощадити великі кошти.
А в Бонні все в порядку
Що стосується Бонна, то це місто знайшло себе й без парламенту та дипломатичних представництв. По-перше, колишня столиця Західної Німеччини отримала компенсацію обсягом в півтора мільярда євро. По-друге, сюди перевели низку інших федеральних установ на кшталт Рахункової палати й Антимонопольного відомства. По-третє, тут розмістився комісаріат ООН з питань клімату.
Але й це ще не все. В Бонні спорудили свої штаб-квартири кілька великих концернів, як, наприклад, Deutsche Post або Deutsche Telekom.
Про те, що Бонн є привабливим місцем для життя й роботи, свідчить і зростання цін за оренду житла.
І все ж таки після двадцяти років такого сидіння на двох стільцях починають гучніше лунати голоси тих, хто вимагає повного переїзду.
До таких прихильників остаточного прощання з Бонном належить і заступник голови німецького парламенту, соціал-демократ Вольфґанґ Тірзе. «На тривалу перспективу це нерозумно. Частини уряду розділені між собою відстанню в 500 кілометрів. Такого нема більше ніде в світі. Урядувати – це означає дуже інтенсивно й зосереджено спілкуватися одне з одним», – каже Тірзе.
Витрати – 10 мільйонів щорічно
Якщо говорити мовою цифр, то статистика вражає: 8 тисяч 300 чиновників усе ще працюють у Бонні, доводиться здійснювати щорічно понад 20 тисяч відряджень. І таке задоволення обходиться платникам податків у 10 мільйонів євро кожного року. Недаремно прихильників повного переїзду до Берліна можна знайти в лавах майже всіх фракцій.
У червні 1991 року ситуація була дещо інакшою. Попри ейфорію, викликану об’єднанням Німеччини, переїзд до нової столиці тоді підтримала лише мінімальна більшість.
«За рішення про завершення об’єднання Німеччини, а саме – за переїзд до Берліна – проголосувало 337 депутатів», – оголосила тодішній голова німецького парламенту Ріта Зюссмут. У протоколі засідання зазначено: «Оплески, радість, сльози».
«На рідкість правильне рішення»
Рішенню передували вкрай палкі дебати, що тривали 12 годин. За цей час виступило понад сто промовців. Депутати до останнього не могли визначитися, як же бути – переїздити до Берліна чи залишатися в Бонні.
Врешті-решт вони ухвалили рішення, яке справді можна вважати історичним і без якого, як сьогодні зауважують оглядачі, об’єднання Німеччини не можна було б вважати завершеним.
«Це один із тих щасливих випадків, коли дуже суперечливе рішення, яке набрало лише мінімальну підтримку, врешті-решт виявилося правильним, і сьогодні з ним погоджуються всі», – каже нині федеральний міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле. В 1991 році він очолював у Бундестазі фракцію християнських партій і ще тоді належав до затятих прихильників переїзду.
Сьогодні лише ліберали й надалі безкомпромісно наполягають на збереженні двох урядових штаб-квартир. Вони висловлюють сумнів з приводу того, що у протилежному разі справді вдасться заощадити великі кошти.
А в Бонні все в порядку
Що стосується Бонна, то це місто знайшло себе й без парламенту та дипломатичних представництв. По-перше, колишня столиця Західної Німеччини отримала компенсацію обсягом в півтора мільярда євро. По-друге, сюди перевели низку інших федеральних установ на кшталт Рахункової палати й Антимонопольного відомства. По-третє, тут розмістився комісаріат ООН з питань клімату.
Але й це ще не все. В Бонні спорудили свої штаб-квартири кілька великих концернів, як, наприклад, Deutsche Post або Deutsche Telekom.
Про те, що Бонн є привабливим місцем для життя й роботи, свідчить і зростання цін за оренду житла.
