Маючи бездоганну як для радянських часів біографію, що передбачала пролетарське походження, виховання в дусі комунізму, поетичний та літературний хист, фронтові нагороди та поранення, Микола Руденко все ж не став пристосуванцем і угодником режиму.
І хоча з часом у нього почастішали ідеологічні тертя з представниками влади, остаточно розвінчав його вірування в світле комуністичне майбуття лише ХХ з’їзд КПРС.
«Капітал» Маркса – хибна теорія
Раїса Руденко, вдова письменника, згадує, що після розвінчування Хрущовим культу особи Сталіна Микола Руденко глибше почав цікавитися теорією комуністичних ідей, надто ж працями головного архітектора комунізму Карла Маркса. Проаналізувавши його «Капітал», Микола Руденко пише листи до вищого партійного керівництва, наголошуючи, що країна рухається не в тому напрямку. Він доводить: абсолютна додаткова вартість виникає не з експлуатації людської праці, а із самої природи.
На початку 70-х Руденко включився в правозахисну діяльність. Після консультацій з генералом Петром Григоренком, Левком Лук’яненком, Олесем Бердником, Оксаною Мешко та іншими правозахисниками Микола Руденко у листопаді 1976-го на московській квартирі Андрія Сахарова на прес-конференції для іноземних журналістів оголошує про створення Української Гельсінської Групи.
Левко Лук’яненко згадує, що коли перед цим Микола Руденко прийшов до нього з пропозицією створити цю правозахисну організацію, перше, що він запитав, – чи не боїться Руденко потрапити за ґрати. На що він відповів, що «якщо арештують, будемо сидіти». «Відповідь мене втішила. Я зрозумів, що Микола Руденко вже зрілий політичний борець, а не просто поет чи письменник», – згадує Лук’яненко.
«За антирадянську агітацію» у Мордовію
А вже наступного року Микола Руденко засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за так звану антирадянську агітацію і пропаганду. Відбував покарання у Мордовії та Пермській області. Його твори кваліфікували як наклеп на радянську владу і вилучили з книгарень та бібліотек.
Під кінець вісімдесятих, після закінчення терміну покарання, поет разом з дружиною, яка за підтримку ідей чоловіка теж перебувала у тюрмах, змушений був емігрувати спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода» та «Голос Америки».
В Україну повернувся у 1990 році. І вже через вісім років вийшли головні праці життя Миколи Руденка «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії». А ще через 6 років – у квітні 2006 – Миколи Руденка не стало.
І хоча з часом у нього почастішали ідеологічні тертя з представниками влади, остаточно розвінчав його вірування в світле комуністичне майбуття лише ХХ з’їзд КПРС.
«Капітал» Маркса – хибна теорія
Раїса Руденко, вдова письменника, згадує, що після розвінчування Хрущовим культу особи Сталіна Микола Руденко глибше почав цікавитися теорією комуністичних ідей, надто ж працями головного архітектора комунізму Карла Маркса. Проаналізувавши його «Капітал», Микола Руденко пише листи до вищого партійного керівництва, наголошуючи, що країна рухається не в тому напрямку. Він доводить: абсолютна додаткова вартість виникає не з експлуатації людської праці, а із самої природи.
На початку 70-х Руденко включився в правозахисну діяльність. Після консультацій з генералом Петром Григоренком, Левком Лук’яненком, Олесем Бердником, Оксаною Мешко та іншими правозахисниками Микола Руденко у листопаді 1976-го на московській квартирі Андрія Сахарова на прес-конференції для іноземних журналістів оголошує про створення Української Гельсінської Групи.
Левко Лук’яненко згадує, що коли перед цим Микола Руденко прийшов до нього з пропозицією створити цю правозахисну організацію, перше, що він запитав, – чи не боїться Руденко потрапити за ґрати. На що він відповів, що «якщо арештують, будемо сидіти». «Відповідь мене втішила. Я зрозумів, що Микола Руденко вже зрілий політичний борець, а не просто поет чи письменник», – згадує Лук’яненко.
«За антирадянську агітацію» у Мордовію
А вже наступного року Микола Руденко засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за так звану антирадянську агітацію і пропаганду. Відбував покарання у Мордовії та Пермській області. Його твори кваліфікували як наклеп на радянську владу і вилучили з книгарень та бібліотек.
Під кінець вісімдесятих, після закінчення терміну покарання, поет разом з дружиною, яка за підтримку ідей чоловіка теж перебувала у тюрмах, змушений був емігрувати спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода» та «Голос Америки».
В Україну повернувся у 1990 році. І вже через вісім років вийшли головні праці життя Миколи Руденка «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії». А ще через 6 років – у квітні 2006 – Миколи Руденка не стало.
