Понад 4 мільйони італійців живуть нині за межами батьківщини. Приблизно стільки ж легальних іммігрантів стабілізувалися в Італії. Загалом громадян італійського походження із паспортами різних держав налічується майже 80 мільйонів. Про це йдеться у новому звіті організації Карітас/Міґрантес «Італійці у світі – 2010».
Сучасну італійську еміграцію називають європейсько-американською, оскільки понад 50 відсотків людей обирають європейські країни (Великобританію, Францію, Німеччину, Іспанію), і трохи менше число перебирається з валізами через Атлантику, до Північної Америки.
Фемінізація італійської еміграції
Дослідники феномену зауважують, що обличчя італійської еміграції кардинально змінилося.
«Ті, хто виїздить із країни сьогодні, дуже відрізняються від тих, які емігрували кілька десятків років тому. Італійці вже не потребують заробити за кордоном копійчину і якось вижити. Нинішні емігранти прагнуть кращої освіти, професійного самоствердження, реалізації підприємницьких планів», – зазначає директор фундації Міґрантес Джанкарло Переґо.
Серед італійців-резидентів інших країн переважно освічені люди віком до 40 років, більше ніж половина не одружені, і майже половина емігрантів – жіночої статі. Вони легко інтегруються в країнах проживання, вчаться у провідних вишах, стають власниками нерухомості і задоволені роботою та зарплатою.
Відтік мізків і бізнесменів
Із-поміж кваліфікованих емігрантів не бракує італійських науковців. Через мізерну державну підтримку і відсутність чесної конкуренції дослідникам складно, а часто й неможливо, реалізувати свої наукові проекти. Інститут з питань конкурентоспроможності підрахував, що через відтік мізків за останні 20 років Італія втратила 4 мільярди євро. Тисячі дослідників працюють у престижних університетах світу і в міжнародному рейтингу за своєю продуктивністю італійці поступаються лише британським та канадським колегам.
«Хтось може закинути, що якби ці дослідники залишилися на батьківщині, то вони б не змогли винайти нічого нового з огляду на внутрішні обставини в Італії. Однак, можна сказати, що якби ці голови залишилися і Італія їх підтримала, то цілком можливо, що здобутки науковців принесли б безпосередню користь рідній країні», – наголошує Лоренцо Пренчіпе, історик італійської еміграції.
Добру славу за кордоном мають і підприємці з Апеннін, які вважають, що через високі податки і бюрократію на батьківщині безперспективно займатися власним бізнесом. У Китаї вони попереду в індустрії моди і дизайну, в Німеччині процвітає бізнес із виробництва морозива, а в Ірландії італійці найкраще заробляють, готуючи в ресторанах типову страву англосаксів: смажену картоплю із рибним філе.
Італія, яка не подобається
У деяких випадках на еміграцію налаштовує природне бажання побачити інші краї і здобути інший досвід, що стосується в основному молодого покоління. Ще частіше італійці шукають на чужині ліпших можливостей для кар’єрного росту, бо вдома їм затісно. Але тенденція останніх років характерна ще й тим, що багато людей беруть квиток в один бік, бо рідна країна їм не подобається.
Як засвідчило опитування газети La Repubblica, в період економічної кризи італійські мігранти відрізняються, зокрема, від іспанських, бо покидають батьківщину не стільки через відсутність гідної роботи, як через несприйняття системи італійського суспільства, де панує кумівство і відсутня меритократія.
Сучасну італійську еміграцію називають європейсько-американською, оскільки понад 50 відсотків людей обирають європейські країни (Великобританію, Францію, Німеччину, Іспанію), і трохи менше число перебирається з валізами через Атлантику, до Північної Америки.
Фемінізація італійської еміграції
Дослідники феномену зауважують, що обличчя італійської еміграції кардинально змінилося.
«Ті, хто виїздить із країни сьогодні, дуже відрізняються від тих, які емігрували кілька десятків років тому. Італійці вже не потребують заробити за кордоном копійчину і якось вижити. Нинішні емігранти прагнуть кращої освіти, професійного самоствердження, реалізації підприємницьких планів», – зазначає директор фундації Міґрантес Джанкарло Переґо.
Серед італійців-резидентів інших країн переважно освічені люди віком до 40 років, більше ніж половина не одружені, і майже половина емігрантів – жіночої статі. Вони легко інтегруються в країнах проживання, вчаться у провідних вишах, стають власниками нерухомості і задоволені роботою та зарплатою.
Відтік мізків і бізнесменів
Із-поміж кваліфікованих емігрантів не бракує італійських науковців. Через мізерну державну підтримку і відсутність чесної конкуренції дослідникам складно, а часто й неможливо, реалізувати свої наукові проекти. Інститут з питань конкурентоспроможності підрахував, що через відтік мізків за останні 20 років Італія втратила 4 мільярди євро. Тисячі дослідників працюють у престижних університетах світу і в міжнародному рейтингу за своєю продуктивністю італійці поступаються лише британським та канадським колегам.
«Хтось може закинути, що якби ці дослідники залишилися на батьківщині, то вони б не змогли винайти нічого нового з огляду на внутрішні обставини в Італії. Однак, можна сказати, що якби ці голови залишилися і Італія їх підтримала, то цілком можливо, що здобутки науковців принесли б безпосередню користь рідній країні», – наголошує Лоренцо Пренчіпе, історик італійської еміграції.
Добру славу за кордоном мають і підприємці з Апеннін, які вважають, що через високі податки і бюрократію на батьківщині безперспективно займатися власним бізнесом. У Китаї вони попереду в індустрії моди і дизайну, в Німеччині процвітає бізнес із виробництва морозива, а в Ірландії італійці найкраще заробляють, готуючи в ресторанах типову страву англосаксів: смажену картоплю із рибним філе.
Італія, яка не подобається
У деяких випадках на еміграцію налаштовує природне бажання побачити інші краї і здобути інший досвід, що стосується в основному молодого покоління. Ще частіше італійці шукають на чужині ліпших можливостей для кар’єрного росту, бо вдома їм затісно. Але тенденція останніх років характерна ще й тим, що багато людей беруть квиток в один бік, бо рідна країна їм не подобається.
Як засвідчило опитування газети La Repubblica, в період економічної кризи італійські мігранти відрізняються, зокрема, від іспанських, бо покидають батьківщину не стільки через відсутність гідної роботи, як через несприйняття системи італійського суспільства, де панує кумівство і відсутня меритократія.
