Вшанування померлих є невід’ємною частиною християнських вірувань. В Італії починають згадувати мертвих 1 листопада у День усіх святих, який завжди є вихідним. Сьогодні ж день робочий, але багато крамниць і установ не працюють: люди відвідують могили своїх близьких, ідуть на богослужіння.
На відміну від римо-католиків у церквах східного обряду є три головні поминальні дні: субота м’ясопусна перед Великим постом, субота заупокійна перед П'ятидесятницею і Дмитрівська субота. Як зауважує священик УГКЦ Матей Михайло Гаврилів, поминальні богослужіння в українських церквах значно змістовніші і багатші, ніж у західній літургії.
«Але це не означає, що вони моляться краще, а ми гірше чи навпаки. Йдеться про спільність традицій, – наголосив у розмові з Радіо Свобода ієромонах Гаврилів. – Ми віримо у те, що померлі відійшли у кращий світ і, можливо, потребують нашої допомоги завдяки нашим молитвам. Наші молитви є найкращим дарунком для них, бо, окрім наших споминів та почуттів, ми нічого їм не можемо подарувати. А ось молитва – це щось надзвичайно конкретне і дуже корисне для них».
Поминальні обряди
Цвинтар в Італії у День мертвихЗахідні християни вважають, що покійники після смерті йдуть у чистилище, де мають очиститися від гріхів. Православні і греко-католики також вірять, що душі померлих поневіряються, проходять шлях очищення і прямують туди, «де немає ні болю, ні журби, ні зітхання», як мовиться у молитві.
Релігійні поминальні обряди у різних регіонах Апеннін супроводжувалися народними звичаями, і деякі з них збереглися донині. У північній Ломбардії в ніч із 1 на 2 листопада залишають на кухні кухлик із водою, бо померлі можуть завітати до хати і хотітимуть угамувати спрагу. У Римі в поминальний день, як у деяких українських селах, родичі можуть обідати біля могил, щоб таким чином розважити небіжчиків на спільній трапезі. Своєрідні поминання предків на півдні Італії, де покійних поминають із радістю та сміхом, адже день так і називається Свято мертвих.
«Для наших дітей це святковий день. Родичі дарують їм фрукти-ласощі із мигдалевого борошна, ховаючи ці солодощі або іграшки в дитячій кімнаті. Зранку 2 листопада діти шукають ці дарунки, але вони знають, що їх принесли вночі померлі родичі, це значить, що вони пам’ятають про малят», – розповіла Радіо Свобода жителька Сицилії.
Смерть – не кінець, а початок
Ласощі з мигдалевого борошна – обов’язковий елемент Свята мертвих на СициліїВзагалі у римо-католицькій церкві поняття смерті трактується не так сумно, як у східній традиції, зазначає український священик Матей Михайло Гаврилів. Католики, подібно до первісних християн, повертаються до тлумачення смерті, як до народження нового життя, тому має бути місце для радості. Зокрема, під час поминальних богослужінь чи похорону західні священики уникають жалобних чорних кольорів у ритуальному вбранні.
«Священики використовують ризи фіолетового кольору або інших світліших відтінків. Римо-католики вважають, що це є свято, а не день смутку, як в Україні часом драматично і трагічно наголошується у наших богослужіннях», – зауважує ієромонах УГКЦ Гаврилів.
На відміну від римо-католиків у церквах східного обряду є три головні поминальні дні: субота м’ясопусна перед Великим постом, субота заупокійна перед П'ятидесятницею і Дмитрівська субота. Як зауважує священик УГКЦ Матей Михайло Гаврилів, поминальні богослужіння в українських церквах значно змістовніші і багатші, ніж у західній літургії.
«Але це не означає, що вони моляться краще, а ми гірше чи навпаки. Йдеться про спільність традицій, – наголосив у розмові з Радіо Свобода ієромонах Гаврилів. – Ми віримо у те, що померлі відійшли у кращий світ і, можливо, потребують нашої допомоги завдяки нашим молитвам. Наші молитви є найкращим дарунком для них, бо, окрім наших споминів та почуттів, ми нічого їм не можемо подарувати. А ось молитва – це щось надзвичайно конкретне і дуже корисне для них».
Поминальні обряди
Релігійні поминальні обряди у різних регіонах Апеннін супроводжувалися народними звичаями, і деякі з них збереглися донині. У північній Ломбардії в ніч із 1 на 2 листопада залишають на кухні кухлик із водою, бо померлі можуть завітати до хати і хотітимуть угамувати спрагу. У Римі в поминальний день, як у деяких українських селах, родичі можуть обідати біля могил, щоб таким чином розважити небіжчиків на спільній трапезі. Своєрідні поминання предків на півдні Італії, де покійних поминають із радістю та сміхом, адже день так і називається Свято мертвих.
«Для наших дітей це святковий день. Родичі дарують їм фрукти-ласощі із мигдалевого борошна, ховаючи ці солодощі або іграшки в дитячій кімнаті. Зранку 2 листопада діти шукають ці дарунки, але вони знають, що їх принесли вночі померлі родичі, це значить, що вони пам’ятають про малят», – розповіла Радіо Свобода жителька Сицилії.
Смерть – не кінець, а початок
«Священики використовують ризи фіолетового кольору або інших світліших відтінків. Римо-католики вважають, що це є свято, а не день смутку, як в Україні часом драматично і трагічно наголошується у наших богослужіннях», – зауважує ієромонах УГКЦ Гаврилів.
