Що являє собою сучасний Донецьк і особливо – його околиці? Покинуті шахти, терикони, старі напівзруйновані підприємства, «здичавіла промзона» – картина трагічна і вражаюча.
Небайдужі до індустріального минулого Донецька виступили з ініціативою перетворити один із подібних майданчиків на арт-центр. Кошти виділила меценат Любов Михайлова. А її батько – Іван Михайлов, незмінний директор Донецького заводу ізоляційних матеріалів, надав для культурних студій донецької молоді один із 12 цехів заводу. Життя на цьому підприємстві ледве жевріє, отже, щоб зберегти індустріальний гігант, благодійники вирішили перетворити його на музей. Від назви заводу ініціатива здобула своє ім’я – «Ізоляція».
Для Донецька з його бідним мистецьким життям, культурною ізоляцією – це проект унікальний, стверджує його арт-директор Анастасія Буцко.
«Те, що сучасне мистецтво, і якась некомерційна форма осмислення світу має прийти у Донецьк – це беззаперечна очевидність. Донецьк – великою мірою біла пляма, і великою мірою тут просто не задіяні механізми, які потрібні людині, щоб розуміти світ навколо неї. Постає питання, хто це зробить першим, – каже Анастасія Буцко. – У місті лише одна картинна галерея, яка називається обласний музей. Там дві картини Айвазовського, ще Кустодієв один і грецькі вази. Музей дуже погано відвідують, бо там сплячі нянечки. У місті немає жодної галереї сучасного мистецтва, у місті немає практично нічого».
Подібні проекти в основному належать бізнесу
Проект «Ізоляція» використовує досвід подібних ініціатив із Європи. Аналогічні проблеми, що й у Донецьку, мали колись такі міста як Париж, Люксембург, Берлін. Тепер на місці колишніх промислових зон там збудовані нові житлові квартали. Це не лише культурні проекти, а й соціальні. Так, непрацюючі заводи в Європі активно перебудовують на дешеве житло. «Ізоляція» поки що обмежується створенням музею – залізобетонний цех заводу повністю перетворюють, будують нові стіни, підлогу і дах. Залишається лише форма: радянський мінімалізм нагадуватиме відвідувачам про індустріальне минуле Донецька.
«Ізолянти» відкриті до будь-яких пропозицій донецьких митців. Проект обіцяє бути некомерційним, незважаючи на те, що в його основі – приватний капітал. Арт-критики помітили, що як на європейських теренах, так і в Україні, подібні ініціативи – перетворення індустріального минулого на культурне сучасне – належать бізнесу.
«Люди великого бізнесу останні двадцять років змогли не просто пережити, а вижити. Для них культура – це питання не просто інвестицій, а дещо інше, це питання виживання. Тому що вони не хочуть далі їздити на Лексусах по смітнику. Вони розуміють, якщо далі ці люди будуть так само жити, то їм тут нічого не залишиться. І грошей їм ніхто приносити не буде. Тут просто як слід працювати ніхто не зможе», – каже художник Павло Маков.
Щоб уникнути соціальної депресії, про яку каже пан Маков, треба наповнити навколишню постіндустріальну дійсність смислом.
Отже, для створення культурного майданчика проект залучає найкращих митців і архітекторів світу. Для донеччан перша експозиція сучасного мистецтва відкриється наступного року за адресою: вулиця Світлого Шляху, 3.
Вона ілюструватиме поєднання вуличного мистецтва та «індастріелу».
Небайдужі до індустріального минулого Донецька виступили з ініціативою перетворити один із подібних майданчиків на арт-центр. Кошти виділила меценат Любов Михайлова. А її батько – Іван Михайлов, незмінний директор Донецького заводу ізоляційних матеріалів, надав для культурних студій донецької молоді один із 12 цехів заводу. Життя на цьому підприємстві ледве жевріє, отже, щоб зберегти індустріальний гігант, благодійники вирішили перетворити його на музей. Від назви заводу ініціатива здобула своє ім’я – «Ізоляція».
Для Донецька з його бідним мистецьким життям, культурною ізоляцією – це проект унікальний, стверджує його арт-директор Анастасія Буцко.
«Те, що сучасне мистецтво, і якась некомерційна форма осмислення світу має прийти у Донецьк – це беззаперечна очевидність. Донецьк – великою мірою біла пляма, і великою мірою тут просто не задіяні механізми, які потрібні людині, щоб розуміти світ навколо неї. Постає питання, хто це зробить першим, – каже Анастасія Буцко. – У місті лише одна картинна галерея, яка називається обласний музей. Там дві картини Айвазовського, ще Кустодієв один і грецькі вази. Музей дуже погано відвідують, бо там сплячі нянечки. У місті немає жодної галереї сучасного мистецтва, у місті немає практично нічого».
Подібні проекти в основному належать бізнесу
Проект «Ізоляція» використовує досвід подібних ініціатив із Європи. Аналогічні проблеми, що й у Донецьку, мали колись такі міста як Париж, Люксембург, Берлін. Тепер на місці колишніх промислових зон там збудовані нові житлові квартали. Це не лише культурні проекти, а й соціальні. Так, непрацюючі заводи в Європі активно перебудовують на дешеве житло. «Ізоляція» поки що обмежується створенням музею – залізобетонний цех заводу повністю перетворюють, будують нові стіни, підлогу і дах. Залишається лише форма: радянський мінімалізм нагадуватиме відвідувачам про індустріальне минуле Донецька.
«Ізолянти» відкриті до будь-яких пропозицій донецьких митців. Проект обіцяє бути некомерційним, незважаючи на те, що в його основі – приватний капітал. Арт-критики помітили, що як на європейських теренах, так і в Україні, подібні ініціативи – перетворення індустріального минулого на культурне сучасне – належать бізнесу.
«Люди великого бізнесу останні двадцять років змогли не просто пережити, а вижити. Для них культура – це питання не просто інвестицій, а дещо інше, це питання виживання. Тому що вони не хочуть далі їздити на Лексусах по смітнику. Вони розуміють, якщо далі ці люди будуть так само жити, то їм тут нічого не залишиться. І грошей їм ніхто приносити не буде. Тут просто як слід працювати ніхто не зможе», – каже художник Павло Маков.
Щоб уникнути соціальної депресії, про яку каже пан Маков, треба наповнити навколишню постіндустріальну дійсність смислом.
Отже, для створення культурного майданчика проект залучає найкращих митців і архітекторів світу. Для донеччан перша експозиція сучасного мистецтва відкриється наступного року за адресою: вулиця Світлого Шляху, 3.
Вона ілюструватиме поєднання вуличного мистецтва та «індастріелу».
