Напрочуд спокійну, негаласливу атмосферу Ното час від часу порушують церковні дзвони. У будь-якому, хай віддаленому, куточку їх чути всюди. Адже у маленькому місті, де 24 тисячі мешканців, сконцентрована неймовірна кількість, принаймні три десятки релігійних храмів та будівель. Усі базиліки і шляхетні палаци ніби пофарбовані у ніжний рожево-золотавий колір. Хто б подумав, що розфарбовує ці будівлі сама природа.
«Будівельний матеріал – вапняковий білий камінь, який видобувають у кар’єрах біля Ното, – розповідає екскурсовод Барбара Луці. – Цей камінь дуже легко піддається обробці, але з часом під впливом сонця і дощу він змінює колір, темнішає. Так усі історичні монументи з роками після реставрації стають темнішого кольору, набирають жовтувато-рожевого відтінку».
Відбудоване Ното
Палац Дучезіо, сучасне приміщення мерії Ното
Чотири століття тому стародавнє місто було вщент зруйноване землетрусом. Довгі десятиліття його відбудовували три покоління місцевих архітекторів та ремісників-будівельників. Із суворим дотриманням канонів бароко, гармонійним поєднанням елементів Ренесансу і класицизму, у XVIII столітті постало нове Ното.
Фасад увігнутої форми базиліки Святого Карла Боромеуса«Місто було засноване саме для захисту від завойовників на горі Альверія за 15 кілометрів звідси. Адже наше античне Ното розкинулося саме там, у горах. Після землетрусу 1693 року мешканці переселилися у долину. Щоб відновити політичне та економічне життя, тут вже розбудували нове місто, нинішнє Ното», – розповідає краєзнавець пані Карола.
На центральній площі П’яцца дель Mунічіпіо домінує величний кафедральний собор Святого Миколая. До нього ведуть тріумфальні сходи із трьох прольотів. Зразковий пам’ятник архітектури бароко, перенісши не одну реконструкцію, відчинив свої бронзові двері три роки тому.
Широкий фасад храму із двома дзвіницями дивиться на графський палац Дучеціо, де розмістилася мерія міста. Із трьох боків будівля оточена класичними портиками округленої форми із колонами. Респектабельна споруда у стилі неокласицизму колись була резиденцією вельмож і кардиналів, тут приймали поважних іноземних гостей. Тому всередині є красива представницька «зала дзеркал», оздоблена дзеркалами, золотом і ліпленням. Нині тут проводять шлюбні церемонії.
Знамениті барокові балкончики
Барокове оздоблення балконів палацу НіколачіПо сусідству – фешенебельний район, котрий вінчає інший не менш престижний палац Ніколачі та однойменна вулиця. Палац архітектора Вінченцо Сінатри приковує увагу оригінальними портиками із фігурами кентаврів та сирен, які підтримують балкончики із чавунними ґратами. На вулиці Ніколачі щороку у травні художники влаштовують фестиваль квітів. Вулиця перетворюється на довжелезний килим-клумбу, де квіти зображають релігійних та міфологічних істот.
Далеко на південному сході Сицилії місто Ното не є місцем масового туризму. А в таку спекотну пору навіть його мешканці втікають із бруківки на свої вілли ближче до моря. Тож подалі від центральних вулиць у житлових кварталах ні душі, де-не-де припарковане авто. Ось так крокуєш безлюдним містом, змочивши чоло у ближчому водограї, і шукаєш перепочинку в затінку під церквою. За деяку мить той же церковний передзвін піднімає тебе на ноги – і вперед: ще побачити вишукане оздоблення у церкві Карміне, мармурові статуї базиліки Святого Розп’яття, бароковий фасад увігнутої форми церкви Святого Карла Боромеуса...
«Будівельний матеріал – вапняковий білий камінь, який видобувають у кар’єрах біля Ното, – розповідає екскурсовод Барбара Луці. – Цей камінь дуже легко піддається обробці, але з часом під впливом сонця і дощу він змінює колір, темнішає. Так усі історичні монументи з роками після реставрації стають темнішого кольору, набирають жовтувато-рожевого відтінку».
Відбудоване Ното
Чотири століття тому стародавнє місто було вщент зруйноване землетрусом. Довгі десятиліття його відбудовували три покоління місцевих архітекторів та ремісників-будівельників. Із суворим дотриманням канонів бароко, гармонійним поєднанням елементів Ренесансу і класицизму, у XVIII столітті постало нове Ното.
На центральній площі П’яцца дель Mунічіпіо домінує величний кафедральний собор Святого Миколая. До нього ведуть тріумфальні сходи із трьох прольотів. Зразковий пам’ятник архітектури бароко, перенісши не одну реконструкцію, відчинив свої бронзові двері три роки тому.
Широкий фасад храму із двома дзвіницями дивиться на графський палац Дучеціо, де розмістилася мерія міста. Із трьох боків будівля оточена класичними портиками округленої форми із колонами. Респектабельна споруда у стилі неокласицизму колись була резиденцією вельмож і кардиналів, тут приймали поважних іноземних гостей. Тому всередині є красива представницька «зала дзеркал», оздоблена дзеркалами, золотом і ліпленням. Нині тут проводять шлюбні церемонії.
Знамениті барокові балкончики
Далеко на південному сході Сицилії місто Ното не є місцем масового туризму. А в таку спекотну пору навіть його мешканці втікають із бруківки на свої вілли ближче до моря. Тож подалі від центральних вулиць у житлових кварталах ні душі, де-не-де припарковане авто. Ось так крокуєш безлюдним містом, змочивши чоло у ближчому водограї, і шукаєш перепочинку в затінку під церквою. За деяку мить той же церковний передзвін піднімає тебе на ноги – і вперед: ще побачити вишукане оздоблення у церкві Карміне, мармурові статуї базиліки Святого Розп’яття, бароковий фасад увігнутої форми церкви Святого Карла Боромеуса...
