За універсальність таланту його ще називають «волинським Франком». Уродженець поліського Городця під Сарнами, випускник Варшавського університету й інституту театрального мистецтва, Авенір Коломиєць був театральним режисером, журналістом, поетом і прозаїком, укладачем підручників із мови та літератури, редактором і видавцем.
Його поетична кар’єра розпочалася з «Літературно-наукового вісника» журналу Дмитра Донцова. Він був серед українських письменників, котрі 1929 року у Варшаві об'єдналися навколо Євгена Маланюка та Юрія Липи, створивши нову літературну громаду під назвою «Танк». Коломиєць чудово малював і займався виготовленням бандур, у волинському Дубні створив музичний інститут імені Леонтовича.
Але про Авеніра Коломийця досі не знає переважна більшість наших співвітчизників. Так само, як донедавна про автора «Марії» і «Волині» – Уласа Самчука. Нині ж у Рівному діє літературний музей Уласа Самчука. Повертаються з небуття і твори його друзів – Олени Теліги, Олексія Cацюка, Авеніра Коломийця.
У 23-і роковини від дня смерті класика в музейній світлиці її директор та укладачка Інна Нагорна презентувала дванадцяту книгу із серії Бібліотечки Самчукового музею. Це книга Авеніра Коломийця «Жити так, щоб не згасала жадоба краси». Книга видана коштами Володимирецького району та канадійського українця, професора Ярса Балана.
«Микола Ворон надіслав із бібліотеки архіву святого Володимира в Канаді твори Авеніра Коломийця, які друкувалися за океаном, але у нас в Україні друкуються вперше у презентованому сьогодні виданні», – розповіла Інна Нагорна.
«Любіть Україну!» – Коломиєць
1 жовтня 1941 року Авенір Коломієць написав вірш «Кохай рідну хату», надрукований у журналі «Школярик»:
Село своє рідне ти щиро кохай,
Люби його пісню і мову;
Те зілля пахуче, що вкрило ввесь гай,
Ту річку, і ліс, і діброву.
Кохай рідну хату, той рідний поріг,
Маленьку свою батьківщину, –
Щоб потім, дорослим, любити ти міг
Народ свій, свою Україну!
Правда ж, нагадує пізніший вірш іншого класика? Історія написання співзвучних поезій Коломійцем і Сосюрою заслуговує окремого дослідження, яке, до речі, й зробили упорядник книги про Сосюру Василь Гришко (уродженець Дубна, котрий нині мешкає в Нью-Йорку) та дубенський письменник Микола Пшеничний.
За часів Речі Посполитої Авенір Коломиєць активно друкувався у львівських виданнях. Напередодні Другої світової вийшла друком його п'єса для дітей «Казка темного бору». Тоді ж були написані драма «Єретик» і повість «Погоринська рапсодія», або «Тіні над прикренями». У 1933 році Коломієць написав польською мовою п'єсу «Іменем» і отримав першу нагороду на конкурсі драматургів у Варшаві. Згодом пройнявся комуністичними ідеями, однак незабаром зрозумів суть тоталітарного режиму. Так з’явилися його твори «Повернувши від виборчої урни», «Мої помилки», «Черга і мегафон» із циклу «З років покути і прозріння».
Під час Другої світової Авенір Коломієць був причетний до створення газети «Волинь», протестував проти насильницького вивезення волинян до рейху, за що його двічі заарештовувало гестапо. Письменник дивом уникнув смертної кари, емігрувавши до Австрії.
Коломиєць помер у вигнанні восени 1946 року в австрійському Зальцбурзі.
Плоди городецького цвіту
Презентація книги Авеніра Коломийця у музеї Уласа СамчукаАле рівняни не забули талановитого земляка. Дослідження розпочали уродженці Городця – нині покійний Григорій Дем’янчук та Віктор Мазаний. У роки Незалежності у Дубні з’явилась літературна премія імені Авеніра Коломийця. А в рідному селі відкрили музей «Літературне Полісся».
«Городець – таке село, в якому в різні історичні часи поставлені такі відмітки... І сьогодні прийшов час, коли ми між цими відмітками почали шукати зв’язок і почали їх поєднувати, – говорить дослідник Віктор Мазаний. – Сьогодні у Городці є Поліський літературний музей, і всі знають, що там довгий час працювали класик польської літератури Юзеф Крашевський, поетеса Галина Гордасевич, що там був настоятелем церкви Артем Селепина, який потім очолював Українську греко-католицьку церкву в Америці».
Нинішній посол України у Сполучених Штатах Олександр Моцик також родом із рівненського Городця. Городчани переконані, що їхнє село особливе. Свого часу у Городецькому палаці Урбенських була розміщена рідкісна 20-тисячна бібліотека і колекція оригінальних полотен пензля Леонардо да Вінчі, Рубенса, Рафаеля, Роланта Савері.
Мало кому сьогодні відомо, що Городець був княжим містом, котре стояло на шляху з Києва до тогочасної Європи. У радянські часи влада намагалася стерти пам’ять про видатних земляків і знесла з лиця землі Городецький палац. Нині ж городчани повертають рідному селу славу культурного центру.
У 2005 році з нагоди 100-річчя Авеніра Коломийця майже чотирикілометрову центральну вулицю Городця перейменували – із Жовтневої на вулицю Авеніра Коломийця. Тут встановили його меморіальну дошку, започаткували Алею письменників, щороку проводять літературне свято «Городецький автограф».
Тим часом Віктор Мазаний знайшов в Австралії двох синів Авеніра Коломийця. Один із них адвокат, інший – священик. Сини кажуть, що мріють приїхати в Городець і пройтися вулицею імені свого батька.
Його поетична кар’єра розпочалася з «Літературно-наукового вісника» журналу Дмитра Донцова. Він був серед українських письменників, котрі 1929 року у Варшаві об'єдналися навколо Євгена Маланюка та Юрія Липи, створивши нову літературну громаду під назвою «Танк». Коломиєць чудово малював і займався виготовленням бандур, у волинському Дубні створив музичний інститут імені Леонтовича.
Але про Авеніра Коломийця досі не знає переважна більшість наших співвітчизників. Так само, як донедавна про автора «Марії» і «Волині» – Уласа Самчука. Нині ж у Рівному діє літературний музей Уласа Самчука. Повертаються з небуття і твори його друзів – Олени Теліги, Олексія Cацюка, Авеніра Коломийця.
У 23-і роковини від дня смерті класика в музейній світлиці її директор та укладачка Інна Нагорна презентувала дванадцяту книгу із серії Бібліотечки Самчукового музею. Це книга Авеніра Коломийця «Жити так, щоб не згасала жадоба краси». Книга видана коштами Володимирецького району та канадійського українця, професора Ярса Балана.
«Микола Ворон надіслав із бібліотеки архіву святого Володимира в Канаді твори Авеніра Коломийця, які друкувалися за океаном, але у нас в Україні друкуються вперше у презентованому сьогодні виданні», – розповіла Інна Нагорна.
«Любіть Україну!» – Коломиєць
1 жовтня 1941 року Авенір Коломієць написав вірш «Кохай рідну хату», надрукований у журналі «Школярик»:
Село своє рідне ти щиро кохай,
Люби його пісню і мову;
Те зілля пахуче, що вкрило ввесь гай,
Ту річку, і ліс, і діброву.
Кохай рідну хату, той рідний поріг,
Маленьку свою батьківщину, –
Щоб потім, дорослим, любити ти міг
Народ свій, свою Україну!
Правда ж, нагадує пізніший вірш іншого класика? Історія написання співзвучних поезій Коломійцем і Сосюрою заслуговує окремого дослідження, яке, до речі, й зробили упорядник книги про Сосюру Василь Гришко (уродженець Дубна, котрий нині мешкає в Нью-Йорку) та дубенський письменник Микола Пшеничний.
За часів Речі Посполитої Авенір Коломиєць активно друкувався у львівських виданнях. Напередодні Другої світової вийшла друком його п'єса для дітей «Казка темного бору». Тоді ж були написані драма «Єретик» і повість «Погоринська рапсодія», або «Тіні над прикренями». У 1933 році Коломієць написав польською мовою п'єсу «Іменем» і отримав першу нагороду на конкурсі драматургів у Варшаві. Згодом пройнявся комуністичними ідеями, однак незабаром зрозумів суть тоталітарного режиму. Так з’явилися його твори «Повернувши від виборчої урни», «Мої помилки», «Черга і мегафон» із циклу «З років покути і прозріння».
Під час Другої світової Авенір Коломієць був причетний до створення газети «Волинь», протестував проти насильницького вивезення волинян до рейху, за що його двічі заарештовувало гестапо. Письменник дивом уникнув смертної кари, емігрувавши до Австрії.
Коломиєць помер у вигнанні восени 1946 року в австрійському Зальцбурзі.
Плоди городецького цвіту
«Городець – таке село, в якому в різні історичні часи поставлені такі відмітки... І сьогодні прийшов час, коли ми між цими відмітками почали шукати зв’язок і почали їх поєднувати, – говорить дослідник Віктор Мазаний. – Сьогодні у Городці є Поліський літературний музей, і всі знають, що там довгий час працювали класик польської літератури Юзеф Крашевський, поетеса Галина Гордасевич, що там був настоятелем церкви Артем Селепина, який потім очолював Українську греко-католицьку церкву в Америці».
Нинішній посол України у Сполучених Штатах Олександр Моцик також родом із рівненського Городця. Городчани переконані, що їхнє село особливе. Свого часу у Городецькому палаці Урбенських була розміщена рідкісна 20-тисячна бібліотека і колекція оригінальних полотен пензля Леонардо да Вінчі, Рубенса, Рафаеля, Роланта Савері.
Мало кому сьогодні відомо, що Городець був княжим містом, котре стояло на шляху з Києва до тогочасної Європи. У радянські часи влада намагалася стерти пам’ять про видатних земляків і знесла з лиця землі Городецький палац. Нині ж городчани повертають рідному селу славу культурного центру.
У 2005 році з нагоди 100-річчя Авеніра Коломийця майже чотирикілометрову центральну вулицю Городця перейменували – із Жовтневої на вулицю Авеніра Коломийця. Тут встановили його меморіальну дошку, започаткували Алею письменників, щороку проводять літературне свято «Городецький автограф».
Тим часом Віктор Мазаний знайшов в Австралії двох синів Авеніра Коломийця. Один із них адвокат, інший – священик. Сини кажуть, що мріють приїхати в Городець і пройтися вулицею імені свого батька.
