П’ять років тому в Каннах вже відзначили призом стрічку українського митця Ігоря Стрембіцького «Подорожні». Але це був документальний фільм. Повнометражна ж художня картина від України на Золоту пальмову гілку (найвищу нагороду фестивалю) ще ніколи не претендувала.
Про фільм
Фільм «Щастя моє» є спільним проектом України, Німеччини та Нідерландів. Загалом у роботі над ним брали участь представники десяти країн Європи. Події у картині «Щастя моє» відбуваються як в наші дні, так і в роки Другої світової війни, розповідає Світлана Машовець, PR-директор кінокомпанії «SOTA Cinema Group», яка є виробником фільму «Щастя моє». «Фільм, за словами режисера, про «простір котловану» (це з прози Андрія Платонова); про те, яка дійсність нас оточує. Про сучасність».
У центрі уваги – водій-далекобійник, продовжує Світлана Машовець. «Це історія про молодого водія далекобійника Георгія, який збивається з траси і блукає в диких просторах провінції, зустрічає ветерана Другої світової війни, дівчинку-повію, лісових розбійників – місцевих жителів, яких навіть можна навіть назвати привидами».
Режисер «Щастя мого» – 46-річний Сергій Лозниця – народився у Білорусі, працював кібернетиком у Києві, навчався режисурі в Росії, мешкає у Німеччині, знімає зараз в Україні. Спочатку він працював над документальними картинами, потім взявся за ігрове кіно.
Картину фільмували цього року в Україні. Оператором був румун Олег Муту, який зняв стрічку «4 місяці, 3 тижні і 2 дні», відзначену три роки тому Золотою Пальмовою гілкою в Каннах. Головну роль у «Щасті моєму» зіграв молодий білоруський актор Віктор Нємец. Його партнери – росіянин Володимир Головін (відомий за роллю ватажка банди кримінальних злочинців, звільнених за амністією, у «Холодному літі 53-го») і молода російська актриса Ольга Шувалова (знімалася у «Всі помруть, а я залишуся»).
Фільм мав два знімальні періоди – літній та зимовий. Вже після літнього знімального періоду творці «Щастя мого» демонстрували змонтовані епізоди відбірникам міжнародних кінофорумів. Зацікавленість картиною виявили кілька фестивалів найвищої категорії «А», зокрема, і Канський. Для того, щоб встигнути до травня і потрапити до його конкурсної програми, зимові зйомки заплановані на лютий були перенесені на січень.
Державна підтримка національного кіно
Те, що вперше в історії найпрестижнішого кінофестивалю до основної конкурсної програми включили український фільм, не можна назвати закономірністю. Адже останні 10 років становище українського кіно є катастрофічним, наголошує голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль. За її словами, лише позаторік на кіно з держбюджету виділили 47 мільйонів гривень. Цих грошей вистачило, щоб випустити 40 фільмів – 10 повнометражних художніх картин, а решта - документальні, анімаційні та короткометражні. А торік українські кінематографісти отримали лише близько чотирьох мільйонів гривень. Вони «розійшлися» на завершення старих проектів і на виробництво лише тринадцяти стрічок. За такого куцого фінансування говорити про державну підтримку фільму-учасника Канського фестивалю не доводиться: «На завершення розпочатих в минулі роки кінопроектів нам треба більше 50 мільйонів. Тож ми навіть не зможемо нічого розпочати цього року».
Участь у Канському та інших престижних фестивалях згодом перестане бути сенсацією, сподівається Ганна Чміль. Наступного року набуде чинності закон, який надає українським кінематографістам податкові пільги до 2016 року. «Вперше в історії незалежної України підтверджується протекціонізм держави щодо національного фільму. На практиці це означає, що національний фільм не буде обкладатися податком на додану вартість від виробництва до кінопоказу. Той, хто вкладатиме кошти у кіновиробництво, у просування, в рекламу, показ національного фільму, теж буде мати преференції», – зазначила голова Державної служби кінематографії.
Те, що Закон на підтримку кіно ухвалили, є великим позитивом. Але це лише перший крок. Наприклад, невідомо, як влада виконає норму закону про звільнення кіностудій від орендної плати за землю (а це, за мінімальними підрахунками, сотні тисяч доларів на місяць, якщо взяти до уваги всі знімальними майданчики). Про це говорить головний редактор журналу «Кіно-Коло», телеведучий Володимир Войтенко. «Це поки лише заявка. Але, якщо не буде прийнято всі підзаконні акти і зміни в інші закони, не буде створено Фонд, то проблеми будуть продовжуватися. Але сподівання є. Інша справа, що рано говорити, що вже все зроблено. Наступних кроків поки немає», – стверджує кінокритик.
Потрапити до основної програми – вже успіх
Скільки б держава не виділяла грошей на кіно, якщо самі молоді кінематографісти займатимуться серіальною та рекламною «халтурою», рівень кіно не підніметься. Це зазначає кінорежисер, автор картини «Польоти уві сні та наяву» та інших відомих фільмів, знятих на кіностудії імені Довженка, Роман Балаян. І успіх режисера Сергія Лозниці у Каннах (а потрапити до основної програми такого фестивалю – це вже успіх), можливо, стимулюватиме кінематографістів: «Лозниця – відомий режисер на Заході. Єдиний, можливо, відомий режисер від України. Через те, певно, потрапив до конкурсної програми. А це вже добре, навіть якщо він нічого не отримає. Дай Бог, щоб він був не єдиний, щоб у нього були послідовники. Щоб молоді режисери мали можливість знімати свої дебюти, щоб запрацювала наша кіногалузь. А фільми з’являться!»
Журі основного конкурсу очолить американський режисер Тім Бертон (він зняв, зокрема, такі фільми, як «Ед Вуд» та «Аліса в країні чудес» – прем’єра останньої картини відбулася нинішнього року).
Крім Сергія Лозниці, за головний приз фестивалю боротимуться такі режисери, як японський митець Такесі Кітано (фільм «Гнів»), росіянин Микита Міхалков («Стомлені сонцем-2»), британець Майк Лі (картина «Ще один рік») та інші кінематографісти. Загалом в основній програмі – 18 номінантів. Про те, чи вдасться Сергіэвы Лозниці здобути найвищу нагороду в Каннах, стане відомо 23 травня – цього дня фестиваль завершиться.
Про фільм
Фільм «Щастя моє» є спільним проектом України, Німеччини та Нідерландів. Загалом у роботі над ним брали участь представники десяти країн Європи. Події у картині «Щастя моє» відбуваються як в наші дні, так і в роки Другої світової війни, розповідає Світлана Машовець, PR-директор кінокомпанії «SOTA Cinema Group», яка є виробником фільму «Щастя моє». «Фільм, за словами режисера, про «простір котловану» (це з прози Андрія Платонова); про те, яка дійсність нас оточує. Про сучасність».
У центрі уваги – водій-далекобійник, продовжує Світлана Машовець. «Це історія про молодого водія далекобійника Георгія, який збивається з траси і блукає в диких просторах провінції, зустрічає ветерана Другої світової війни, дівчинку-повію, лісових розбійників – місцевих жителів, яких навіть можна навіть назвати привидами».
Режисер «Щастя мого» – 46-річний Сергій Лозниця – народився у Білорусі, працював кібернетиком у Києві, навчався режисурі в Росії, мешкає у Німеччині, знімає зараз в Україні. Спочатку він працював над документальними картинами, потім взявся за ігрове кіно.
Картину фільмували цього року в Україні. Оператором був румун Олег Муту, який зняв стрічку «4 місяці, 3 тижні і 2 дні», відзначену три роки тому Золотою Пальмовою гілкою в Каннах. Головну роль у «Щасті моєму» зіграв молодий білоруський актор Віктор Нємец. Його партнери – росіянин Володимир Головін (відомий за роллю ватажка банди кримінальних злочинців, звільнених за амністією, у «Холодному літі 53-го») і молода російська актриса Ольга Шувалова (знімалася у «Всі помруть, а я залишуся»).
Фільм мав два знімальні періоди – літній та зимовий. Вже після літнього знімального періоду творці «Щастя мого» демонстрували змонтовані епізоди відбірникам міжнародних кінофорумів. Зацікавленість картиною виявили кілька фестивалів найвищої категорії «А», зокрема, і Канський. Для того, щоб встигнути до травня і потрапити до його конкурсної програми, зимові зйомки заплановані на лютий були перенесені на січень.
Державна підтримка національного кіно
Те, що вперше в історії найпрестижнішого кінофестивалю до основної конкурсної програми включили український фільм, не можна назвати закономірністю. Адже останні 10 років становище українського кіно є катастрофічним, наголошує голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль. За її словами, лише позаторік на кіно з держбюджету виділили 47 мільйонів гривень. Цих грошей вистачило, щоб випустити 40 фільмів – 10 повнометражних художніх картин, а решта - документальні, анімаційні та короткометражні. А торік українські кінематографісти отримали лише близько чотирьох мільйонів гривень. Вони «розійшлися» на завершення старих проектів і на виробництво лише тринадцяти стрічок. За такого куцого фінансування говорити про державну підтримку фільму-учасника Канського фестивалю не доводиться: «На завершення розпочатих в минулі роки кінопроектів нам треба більше 50 мільйонів. Тож ми навіть не зможемо нічого розпочати цього року».
Участь у Канському та інших престижних фестивалях згодом перестане бути сенсацією, сподівається Ганна Чміль. Наступного року набуде чинності закон, який надає українським кінематографістам податкові пільги до 2016 року. «Вперше в історії незалежної України підтверджується протекціонізм держави щодо національного фільму. На практиці це означає, що національний фільм не буде обкладатися податком на додану вартість від виробництва до кінопоказу. Той, хто вкладатиме кошти у кіновиробництво, у просування, в рекламу, показ національного фільму, теж буде мати преференції», – зазначила голова Державної служби кінематографії.
Те, що Закон на підтримку кіно ухвалили, є великим позитивом. Але це лише перший крок. Наприклад, невідомо, як влада виконає норму закону про звільнення кіностудій від орендної плати за землю (а це, за мінімальними підрахунками, сотні тисяч доларів на місяць, якщо взяти до уваги всі знімальними майданчики). Про це говорить головний редактор журналу «Кіно-Коло», телеведучий Володимир Войтенко. «Це поки лише заявка. Але, якщо не буде прийнято всі підзаконні акти і зміни в інші закони, не буде створено Фонд, то проблеми будуть продовжуватися. Але сподівання є. Інша справа, що рано говорити, що вже все зроблено. Наступних кроків поки немає», – стверджує кінокритик.
Потрапити до основної програми – вже успіх
Скільки б держава не виділяла грошей на кіно, якщо самі молоді кінематографісти займатимуться серіальною та рекламною «халтурою», рівень кіно не підніметься. Це зазначає кінорежисер, автор картини «Польоти уві сні та наяву» та інших відомих фільмів, знятих на кіностудії імені Довженка, Роман Балаян. І успіх режисера Сергія Лозниці у Каннах (а потрапити до основної програми такого фестивалю – це вже успіх), можливо, стимулюватиме кінематографістів: «Лозниця – відомий режисер на Заході. Єдиний, можливо, відомий режисер від України. Через те, певно, потрапив до конкурсної програми. А це вже добре, навіть якщо він нічого не отримає. Дай Бог, щоб він був не єдиний, щоб у нього були послідовники. Щоб молоді режисери мали можливість знімати свої дебюти, щоб запрацювала наша кіногалузь. А фільми з’являться!»
Журі основного конкурсу очолить американський режисер Тім Бертон (він зняв, зокрема, такі фільми, як «Ед Вуд» та «Аліса в країні чудес» – прем’єра останньої картини відбулася нинішнього року).
Крім Сергія Лозниці, за головний приз фестивалю боротимуться такі режисери, як японський митець Такесі Кітано (фільм «Гнів»), росіянин Микита Міхалков («Стомлені сонцем-2»), британець Майк Лі (картина «Ще один рік») та інші кінематографісти. Загалом в основній програмі – 18 номінантів. Про те, чи вдасться Сергіэвы Лозниці здобути найвищу нагороду в Каннах, стане відомо 23 травня – цього дня фестиваль завершиться.
