Уряд Віктора Януковича став першим українським Кабінетом Міністрів, в якому немає жодної жінки. ЗМІ наводили слова прем’єра Миколи Азарова про те, що «не жіноча це справа - проводити реформи в Україні». Щоправда, після гострої критики з боку німецьких депутатів він стверджував, що його слова «перекрутили». Мовляв, він мав на увазі лише те, що міністрам доводиться працювати по 15 годин на добу, і тому жодній жінці не побажав би таких навантажень, а тим більше, якщо у неї є діти. На переконання Прем’єр-міністра, доступ жінок до владних структур не обмежений ані юридично, ані фактично. Наскільки легким є шлях жінок до владних кабінетів? Як цей доступ врегульований законами? Яким є відсоток жінок при владі за кордоном?
Жінки складають 8, 5 відсотків від загальної кількості депутатів у Верховній Раді. Що стосується уряду, то упродовж 10 років у жодному складі Кабінету Міністрів було не більше трьох представниць прекрасної статі. І чим вищий ранг державного службовця, тим менше шансів отримати його жінці, зазначає Михайло Корюкалов, фахівець «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» - спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН.
«У державній службі є 7 рангів. На першому ранзі (міністри та заступники міністрів) жінок менше 10 відсотків, а на останньому 7 місці (спеціалісти) – близько 75 відсотків», - зазначає експерт.
«Якщо уряд не хоче використовувати потенціал жінок – він втрачає можливості»
Екс-міністр праці та соціальної політики України Людмила Денисова переконана, що жінка може «пом’якшити» жорсткі правила гри в українській політиці, оскільки має особливий жіночий прискіпливий погляд на речі і більше переймається соціальними питаннями. Проте зараз, на її думку, похід жінок у владу ускладнений. «Жінка більше розуміється на питаннях, які стосуються дітей, пенсіонерів, незахищених верств населення. Жінкам потрібно йти у владу», – сказала вона.
Західні дослідження визначають, що з приходом жінок до парламенту чи до уряду ці органи влади починають активніше й ефективніше опікуватися питаннями соціальної сфери, охорони здоров’я, освіти, наголошує фахівець «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» – спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН– Михайло Корюкалов. «Якщо уряд не хоче використовувати потенціал жінок, то це означає, що він втрачає 50 відсотків можливостей, 50 відсотків, так би мовити, інтелекту нації».
Якщо подивитися на українські закони, то заявляти про гендерну дискримінацію в Україні немає підстав. На практиці ж ситуація зовсім інша, зазначає правозахисник Дмитро Гройсман. Є дві причини, які призвели до нерівномірного представництва жінок і чоловіків у владі: культурна й економічна.
«Люди з молоком матері всмоктали певні культурні стереотипи, відповідно до яких жінка є так званою берегинею, вона має займатися дітьми і це не передбачає активності в суспільному житті», - говорить правозахисник.
Другим елементом гендерної нерівності у владі є економіка, продовжує Дмитро Гройсман. Традиційно й історично склалося так, що чоловіки опановували більше ремесел, тому краще виконували певні види робіт, каже він. «Роботодавець (в тому числі й суспільство, коли є роботодавцем для політиків) обирає тих, хто робить цю роботу краще вже зараз, а не хто міг би її зробити краще».
На думку письменниці Ірен Роздобудько, українські жінки зараз воліють пасивно спостерігати за політичним життям. Оскільки сама політика в Україні є нецікавою, млявою і безперспективною, то жінкам і нецікаво брати участь у цій грі. А бути жінкою-політиком, на думку Ірен Роздобудько, – справа невдячна.
«Якщо прослідкувати долю жінок-політиків, то вона не дуже щаслива, тому вони і рвуться в політику. Політики - це специфічні люди, можливо, не реалізовані в якихось інших справах. Політика їм здається справою простішою, більш колективною, де можна стати в загальну масу, заховатися за цим великим монолітом, який називається «політика» і йти вкупі», - пояснила письменниця.
«Чемпіоном Європи» з гендерного рівноправ’я у владі залишається Швеція
Присутність жінок, так би мовити, у «закритому чоловічому клубі керівників держав» - рідкість навіть у «фемінізованій» Західній Європі. Серед лідерів країн Євросоюзу є тільки дві жінки: канцлер Німеччини Анґела Меркель і президент Литви Далія Грибаускайте, повідомляє брюссельський кореспондент Радіо Свобода.
Європейські країни, за винятком держав Скандинавії, у аспекті «жінка при владі» все ще притримуються старих звичок. Тільки шведи, фіни, нідерландці, а віднедавна ще й іспанці, все більше виявляють свою незгоду із усталеним твердженням, що «політика й керівництво – це справа суто чоловіча».
Із брюссельських євроустанов не припиняються заклики до гендерного рівноправ’я. Єврокомісія нещодавно оприлюднила доповідь, згідно з якою саме жінки допомогли б Європі швидше вийти з кризи. Для прикладу наводяться фінські підприємства, що перебувають у жіночих руках. Порівняно із іншими, вони мають значно більші прибутки, стверджує Єврокомісія.
Визнаними «країнами-мачо» залишаються Італія, Франція, Кіпр, Словенія та Греція. Жінки у владних структурах у цих державах традиційно складають лише невеликий відсоток.
Визнаним «чемпіоном Європи» з рівноправ’я при владі жінок та чоловіків залишається Швеція. ЇЇ парламент поділений між обома статями майже порівну. Далі йдуть Фінляндія, Данія, Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Австрія та Німеччина. Представниці прекрасної половини людства там посідають від 32 до 40 відсотків депутатських місць, приблизно таке ж статеве співвідношення і в урядах цих держав. В Україні ж – лише 8,5 відсотків. І допомогти в цьому питанні українцям може час і формалізація державної власності, зауважує правозахисник Дмитро Гройсман, яка призведе до того, що в державі з’явиться дуже велика кількість ефективних власників-жінок.
Жінки складають 8, 5 відсотків від загальної кількості депутатів у Верховній Раді. Що стосується уряду, то упродовж 10 років у жодному складі Кабінету Міністрів було не більше трьох представниць прекрасної статі. І чим вищий ранг державного службовця, тим менше шансів отримати його жінці, зазначає Михайло Корюкалов, фахівець «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» - спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН.
«У державній службі є 7 рангів. На першому ранзі (міністри та заступники міністрів) жінок менше 10 відсотків, а на останньому 7 місці (спеціалісти) – близько 75 відсотків», - зазначає експерт.
«Якщо уряд не хоче використовувати потенціал жінок – він втрачає можливості»
Екс-міністр праці та соціальної політики України Людмила Денисова переконана, що жінка може «пом’якшити» жорсткі правила гри в українській політиці, оскільки має особливий жіночий прискіпливий погляд на речі і більше переймається соціальними питаннями. Проте зараз, на її думку, похід жінок у владу ускладнений. «Жінка більше розуміється на питаннях, які стосуються дітей, пенсіонерів, незахищених верств населення. Жінкам потрібно йти у владу», – сказала вона.
Західні дослідження визначають, що з приходом жінок до парламенту чи до уряду ці органи влади починають активніше й ефективніше опікуватися питаннями соціальної сфери, охорони здоров’я, освіти, наголошує фахівець «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» – спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН– Михайло Корюкалов. «Якщо уряд не хоче використовувати потенціал жінок, то це означає, що він втрачає 50 відсотків можливостей, 50 відсотків, так би мовити, інтелекту нації».
Якщо подивитися на українські закони, то заявляти про гендерну дискримінацію в Україні немає підстав. На практиці ж ситуація зовсім інша, зазначає правозахисник Дмитро Гройсман. Є дві причини, які призвели до нерівномірного представництва жінок і чоловіків у владі: культурна й економічна.
«Люди з молоком матері всмоктали певні культурні стереотипи, відповідно до яких жінка є так званою берегинею, вона має займатися дітьми і це не передбачає активності в суспільному житті», - говорить правозахисник.
Другим елементом гендерної нерівності у владі є економіка, продовжує Дмитро Гройсман. Традиційно й історично склалося так, що чоловіки опановували більше ремесел, тому краще виконували певні види робіт, каже він. «Роботодавець (в тому числі й суспільство, коли є роботодавцем для політиків) обирає тих, хто робить цю роботу краще вже зараз, а не хто міг би її зробити краще».
На думку письменниці Ірен Роздобудько, українські жінки зараз воліють пасивно спостерігати за політичним життям. Оскільки сама політика в Україні є нецікавою, млявою і безперспективною, то жінкам і нецікаво брати участь у цій грі. А бути жінкою-політиком, на думку Ірен Роздобудько, – справа невдячна.
«Якщо прослідкувати долю жінок-політиків, то вона не дуже щаслива, тому вони і рвуться в політику. Політики - це специфічні люди, можливо, не реалізовані в якихось інших справах. Політика їм здається справою простішою, більш колективною, де можна стати в загальну масу, заховатися за цим великим монолітом, який називається «політика» і йти вкупі», - пояснила письменниця.
«Чемпіоном Європи» з гендерного рівноправ’я у владі залишається Швеція
Присутність жінок, так би мовити, у «закритому чоловічому клубі керівників держав» - рідкість навіть у «фемінізованій» Західній Європі. Серед лідерів країн Євросоюзу є тільки дві жінки: канцлер Німеччини Анґела Меркель і президент Литви Далія Грибаускайте, повідомляє брюссельський кореспондент Радіо Свобода.
Європейські країни, за винятком держав Скандинавії, у аспекті «жінка при владі» все ще притримуються старих звичок. Тільки шведи, фіни, нідерландці, а віднедавна ще й іспанці, все більше виявляють свою незгоду із усталеним твердженням, що «політика й керівництво – це справа суто чоловіча».
Із брюссельських євроустанов не припиняються заклики до гендерного рівноправ’я. Єврокомісія нещодавно оприлюднила доповідь, згідно з якою саме жінки допомогли б Європі швидше вийти з кризи. Для прикладу наводяться фінські підприємства, що перебувають у жіночих руках. Порівняно із іншими, вони мають значно більші прибутки, стверджує Єврокомісія.
Визнаними «країнами-мачо» залишаються Італія, Франція, Кіпр, Словенія та Греція. Жінки у владних структурах у цих державах традиційно складають лише невеликий відсоток.
Визнаним «чемпіоном Європи» з рівноправ’я при владі жінок та чоловіків залишається Швеція. ЇЇ парламент поділений між обома статями майже порівну. Далі йдуть Фінляндія, Данія, Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Австрія та Німеччина. Представниці прекрасної половини людства там посідають від 32 до 40 відсотків депутатських місць, приблизно таке ж статеве співвідношення і в урядах цих держав. В Україні ж – лише 8,5 відсотків. І допомогти в цьому питанні українцям може час і формалізація державної власності, зауважує правозахисник Дмитро Гройсман, яка призведе до того, що в державі з’явиться дуже велика кількість ефективних власників-жінок.
