Журналіст і письменник Ришар Капусцинський у Польщі є мало не національним героєм. Він був на передовій під час революцій в Африці та Латинській Америці у 1960-70-х роках. Його літературні твори принесли йому визнання у Сполучених Штатах, Канаді, Італії, Франції та Німеччині, де він отримав літературні премії. Але нині, через три роки після його смерті, опублікована біографія показує його в зовсім іншому, не завжди привабливому світлі.
Автор біографії Артур Домославський говорить, що його колишній колега був «складною людиною», і це відбиває його книга, назву якої можна перекласти українською як «Капусцинський без художніх прикрас». За словами Домославського, Капусцинський, який часто був єдиним польським кореспондентом у гарячих точках, допускався перебільшень, які більше властиві художній літературі, ніж журналістиці.
Капусцинський, котрий помер три роки тому в 74 роки, починав свою журналістську кар’єру в Африці. Закоханість у цей континент тривала десятиліттями і врешті вивела його на літературний шлях. Його перший літературний твір називався «Ще один день життя». А книга про падіння колоніального режиму в Анголі вийшла друком у 1974 році і була перекладена 30 мовами. Із часом розширювалася географія його книг. Героями його літературних творів були африканські диктатори, іранський шах та радянські діячі часів розпаду Радянського Союзу.
Правда факту чи літературна вигадка?
Сам Капусцинський визнавав, що його повідомлення не були суто репортажними, він називав їх «літературними репортажами». Але його біограф, Артур Домославський, говорить, що література явно переважала над репортажем. В інтерв'ю Радіо Свобода Домославський говорить, що він не збирався демонізувати відомого журналіста. А ставив собі за мету показати життя Капусцинського без прикрас:
«Можливо, ми ще не готові обговорювати наші міфи, обговорювати наших великих людей не в казковому ключі, ми ще не готові до історій для дорослих, які інколи можуть бути гіркими і ранити, – зауважує Артур Домославський. Вибір, який стояв перед Капусцинським, не був легким, і ви, якщо почитаєте книгу, побачите, що я писав про це зі співчуттям і захопленням цією людиною. Я намагався пояснити обставини, в яких він діяв, і чому він діяв саме так».
Зокрема, Домославський говорить, що відомий журналіст ніколи не зустрічався з Че Ґеварою, він не був у Мексиці під час різанини 1968 року, і не мав прямого контакту з конголезькими бойовиками. Також Домославський ставить питання про стосунки Капусцинського з комуністичною владою Польщі, яка дозволяла йому вільно подорожувати, на відміну від інших журналістів. Домославський запитує, чи не обіцянка шпигувати на користь польських комуністів стала квитком до цих подорожей.
Проте інші польські журналісти стали на захист покійного колеги. Коментатор «Ґазети Виборчої» Анджей Стасюк каже, що репортажі Капусцинського були настільки захопливі, що допомагали наблизити до простого читача події у віддалених країнах. І в цих літературних принадах була їхня цінність.
Автор біографії Артур Домославський говорить, що його колишній колега був «складною людиною», і це відбиває його книга, назву якої можна перекласти українською як «Капусцинський без художніх прикрас». За словами Домославського, Капусцинський, який часто був єдиним польським кореспондентом у гарячих точках, допускався перебільшень, які більше властиві художній літературі, ніж журналістиці.
Капусцинський, котрий помер три роки тому в 74 роки, починав свою журналістську кар’єру в Африці. Закоханість у цей континент тривала десятиліттями і врешті вивела його на літературний шлях. Його перший літературний твір називався «Ще один день життя». А книга про падіння колоніального режиму в Анголі вийшла друком у 1974 році і була перекладена 30 мовами. Із часом розширювалася географія його книг. Героями його літературних творів були африканські диктатори, іранський шах та радянські діячі часів розпаду Радянського Союзу.
Правда факту чи літературна вигадка?
Сам Капусцинський визнавав, що його повідомлення не були суто репортажними, він називав їх «літературними репортажами». Але його біограф, Артур Домославський, говорить, що література явно переважала над репортажем. В інтерв'ю Радіо Свобода Домославський говорить, що він не збирався демонізувати відомого журналіста. А ставив собі за мету показати життя Капусцинського без прикрас:
«Можливо, ми ще не готові обговорювати наші міфи, обговорювати наших великих людей не в казковому ключі, ми ще не готові до історій для дорослих, які інколи можуть бути гіркими і ранити, – зауважує Артур Домославський. Вибір, який стояв перед Капусцинським, не був легким, і ви, якщо почитаєте книгу, побачите, що я писав про це зі співчуттям і захопленням цією людиною. Я намагався пояснити обставини, в яких він діяв, і чому він діяв саме так».
Зокрема, Домославський говорить, що відомий журналіст ніколи не зустрічався з Че Ґеварою, він не був у Мексиці під час різанини 1968 року, і не мав прямого контакту з конголезькими бойовиками. Також Домославський ставить питання про стосунки Капусцинського з комуністичною владою Польщі, яка дозволяла йому вільно подорожувати, на відміну від інших журналістів. Домославський запитує, чи не обіцянка шпигувати на користь польських комуністів стала квитком до цих подорожей.
Проте інші польські журналісти стали на захист покійного колеги. Коментатор «Ґазети Виборчої» Анджей Стасюк каже, що репортажі Капусцинського були настільки захопливі, що допомагали наблизити до простого читача події у віддалених країнах. І в цих літературних принадах була їхня цінність.
