– Від часу офіційного приєднання Чехії, Польщі та Угорщини до НАТО минає 10 років. Що змінило це розширення?
– Головний підсумок 10-річного членства в НАТО полягає в тому, що ці східноєвропейські країни приєдналися з досить зрозумілої причини. Вони хотіли гарантій безпеки, які надає 5-й пункт Північноатлантичного договору, згідно з яким у разі нападу на країну-члена альянсу решта союзників мають надати військову допомогу. Такий крок, на мою думку, був досить логічним. До цього не додаси нічого іншого, хіба те, що сьогодні, попри все, ми опинилися в ситуації, коли, без сумніву, процес розширення альянсу буде зупинений таким самим способом, як зупинено розширення Євросоюзу.
– Із плином часу виклики, що стоять перед НАТО, змінюються. Що у сфері оборони та безпеки сьогодні є найважливішим для цієї військово-політичної організації?
– Нові виклики, що стоять перед Північноатлантичним союзом, у декількох зонах. Насамперед це виклик іміджеві. Це означає, що НАТО не може бути блоком держав, націленим проти іншого блоку. Немає значення, який той інший блок – Росія, чи, скажімо, об’єднання країн Близького Сходу. Одночасно слід брати до уваги нові загрози і з’ясувати, як НАТО має на них реагувати, та й взагалі чи повинна ними займатися ця структура. Наприклад, енергетичною безпекою альянсу опікуватися не слід. Також багато запитань виникає, коли мова заходить про кібернетичні атаки. Як співвіднести цю комп’ютерну агресію із тим самим 5-м пунктом Північноатлантичного договору?
– Справді, лідери НАТО нерідко у своїх виступах торкаються навіть організованої злочинності чи наркоторгівлі. Чи належать такі речі до компетенції НАТО?
– Якщо говорити про організовану злочинність чи наркоторгівлю, то це все у сфері держави, а точніше, її установ внутрішньої безпеки. Союз НАТО покликаний сприяти демократизації держав, а злочинність не входить до його місії, навіть якщо вона загрожує безпеці. Справді, наразі виникає багато дискусій навколо питання: де все-таки закінчується місія НАТО?
– Отже, на Вашу думку, подальше розширення НАТО слід припинити. А як бути з Україною та Грузією, котрі вже давно стукають у двері цього союзу?
– Існує принцип, згідно з яким кожна країна може звернутися з проханням про приєднання до Північноатлантичного союзу. Проте при цьому слід аналізувати: збільшиться чи зменшиться (міжнародна) безпека з наступним розширенням? Якщо це призведе до зменшення безпеки, то йти на розширення альянсу не слід. Щодо України та Грузії, то це дві держави, внутрішня ситуація в яких недостатньо зрозуміла. Це не означає, що НАТО має зачинити двері. Але очевидне те, що внутрішня ситуація, наприклад, в Україні, передусім повинна стати зрозумілішою.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Головний підсумок 10-річного членства в НАТО полягає в тому, що ці східноєвропейські країни приєдналися з досить зрозумілої причини. Вони хотіли гарантій безпеки, які надає 5-й пункт Північноатлантичного договору, згідно з яким у разі нападу на країну-члена альянсу решта союзників мають надати військову допомогу. Такий крок, на мою думку, був досить логічним. До цього не додаси нічого іншого, хіба те, що сьогодні, попри все, ми опинилися в ситуації, коли, без сумніву, процес розширення альянсу буде зупинений таким самим способом, як зупинено розширення Євросоюзу.
– Із плином часу виклики, що стоять перед НАТО, змінюються. Що у сфері оборони та безпеки сьогодні є найважливішим для цієї військово-політичної організації?
– Нові виклики, що стоять перед Північноатлантичним союзом, у декількох зонах. Насамперед це виклик іміджеві. Це означає, що НАТО не може бути блоком держав, націленим проти іншого блоку. Немає значення, який той інший блок – Росія, чи, скажімо, об’єднання країн Близького Сходу. Одночасно слід брати до уваги нові загрози і з’ясувати, як НАТО має на них реагувати, та й взагалі чи повинна ними займатися ця структура. Наприклад, енергетичною безпекою альянсу опікуватися не слід. Також багато запитань виникає, коли мова заходить про кібернетичні атаки. Як співвіднести цю комп’ютерну агресію із тим самим 5-м пунктом Північноатлантичного договору?
– Справді, лідери НАТО нерідко у своїх виступах торкаються навіть організованої злочинності чи наркоторгівлі. Чи належать такі речі до компетенції НАТО?
– Якщо говорити про організовану злочинність чи наркоторгівлю, то це все у сфері держави, а точніше, її установ внутрішньої безпеки. Союз НАТО покликаний сприяти демократизації держав, а злочинність не входить до його місії, навіть якщо вона загрожує безпеці. Справді, наразі виникає багато дискусій навколо питання: де все-таки закінчується місія НАТО?
– Отже, на Вашу думку, подальше розширення НАТО слід припинити. А як бути з Україною та Грузією, котрі вже давно стукають у двері цього союзу?
– Існує принцип, згідно з яким кожна країна може звернутися з проханням про приєднання до Північноатлантичного союзу. Проте при цьому слід аналізувати: збільшиться чи зменшиться (міжнародна) безпека з наступним розширенням? Якщо це призведе до зменшення безпеки, то йти на розширення альянсу не слід. Щодо України та Грузії, то це дві держави, внутрішня ситуація в яких недостатньо зрозуміла. Це не означає, що НАТО має зачинити двері. Але очевидне те, що внутрішня ситуація, наприклад, в Україні, передусім повинна стати зрозумілішою.
(Брюссель – Прага – Київ)
