Сільце Püspökszentlászló в області Бараня, що на півдні Угорщини, налічує близько 30 дворів. Причому постійно мешкають удома ледве 20 селян.
Схили Püspökszentlászló такі круті, що тут є лише одна вулиця, і всі чепурненькі хати, ніби живі істоти, міцно тримаються її з одного краю, щоб, бува, не скотитися в глибокий яр. Екскурсоводи наперед попереджають автотуристів, що дорога тут поганенька. Зате вельми розхвалюють навколишні краєвиди і сам замок.
Король полюбляв їздити сюди на лови
Згідно з переказами, колись у цих місцях полював король Ласло, який змінив на троні у ХІІІ столітті свого вінценосного родича Соломона, сина Андраша Першого і київської княжни Анастасії Ярославівни. Несподіваний дрощ змусив короля Ласло сховатися в місцевій печері. Згодом до свого володаря з почтом вийшли місцеві жителі. Потішений увагою і гостинністю селян, Ласло звелів збудувати в цьому гарному місці невеличку каплицю.
Відтоді багато часу минуло... Через постійні завойовницькі походи турків занепала в Угорщині королівська влада, знелюдніли довколишні села. Поселення почали відроджувати лише після вигнання османців. А замок у теперішньому його вигляді звели куди пізніше – 1797 року, там спочатку була літня резиденція владики Печського архієпископа Пала Естергазі. Завдяки зусиллям духовенства тут збереглася чудова церква, літній сад, уцілів і сам замок, який, щоправда, у 1955 році комуністи перетворили на в’язницю для Йожефа Вінсенте, борця з комуністичним режимом.
«Цивілізовані» нащадки пустили палац під знесення
Сліди пролетарської руйнації зберіг на собі колись один із пречудових провінційних палаців сільської Угорщини в поселенні Алчутдобоз у середньому Задунав’ї. Великою садибою і кількагектарним парком у ХІХ столітті володів ерцгерцог Австрійський Йосип Антон Габсбург (Тосканський). Сучасники описують його з одного боку як свавільного і владного аристократа і водночас як щедрого мецената композитора Бетховена.
Палац спадкоємного принца стояв цілим і неушкодженим до кінця Другої світової війни. А потім оригінальну споруду за наказом влади розібрали на будівельні матеріали. Зберігся лише парадний портал палацу.
Історик Йожеф Борош зазначає: «На жаль, нині це все, що від нього залишилося. Колись це був один із кращих палаців у неокласичному стилі. Його спроектував Мігай Полак. А після війни садибу було знесено...».
Розбитий на англійський манер штучний парк пролетарі чомусь не зачепили, хоча він і мав на собі чимало естетичних ознак і уподобань так званого панівного класу. Тому літом і взимку тут можна побачити рідкісної краси декоративні рослини, яких не знайдете в інших дендропарках Угорщини. У парку щовесни цвітуть тендітні проліски. Є вони навіть на зображенні герба Йосипа Тосканського. Росте собі тут залюбки вже півтора століття і довгожителька північноамериканських лісів туя, стовбур якої не можуть охопити й троє кремезних чоловіків.
До речі, у відреставрованій дитячій альтанці, де колись гралися діти австрійського ерцгерцога, в погідні дні часто-густо влаштовують тематичні виставки на честь першого господаря. Здебільшого це замальовки тодішнього війська, різні фігурки з фаянсу і металеві статуетки, любі дитячому оку. І все це відбувається під мелодію віденського вальсу та уривки музичних оперет, щоб епоха не тільки сприймалася візуально, а й ще й добре відчувалася на слух.
(Угорщина – Прага – Київ)
