Рівненщина отримала перший на своїй території Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Указ про це днями підписав Президент України. Віктор Ющенко і сам добре знайомий з легендарною місциною та її охоронителями.
Заповідник із року в рік приваблює все більше прочан. Тут відновлений заснований майже сто років тому Георгіївський монастир із саркофагами, у яких зберігаються козацькі останки.
Першим це поле почав досліджувати Микола Костомаров, у складі експедиції відвідав Козацькі могили й Тарас Шевченко. У 1992 році відкривати меморіал прилетів на Козацькі могили патріарх Мстислав.
Музей почався з меліорації
Але до того, як у 1967 році вирішили створити тут музей, була тут і качина ферма, і шпиталь, і притулок для хворої худоби – просто в храмі. Поштовх до створення музею дала меліорація, розповів Радіо Свобода перший і багаторічний директор музею Павло Лотоцький.
За його словами, досить було виорати меліоративним трактором 50-сантиметрову яму, щоб знайти козацьку переправу, багато козацьких речей – мушкети, шаблі, ножі, шкіряні вироби… «Діти зібрали і принесли на Козацькі могили. Ніхто ніяких грошей не просив – нічого… Наступного дня приїжджає комісія – і ми попросили, щоб повідомили Ігоря Кириловича Свешнікова».
Згодом відомий український археолог Ігор Свешніков організував розкопки і довів, що дослідження Козацьких могил змушує по-іншому подивитися на історію Берестецької битви і розглядати її не тільки і не стільки як поразку, – українці тоді програли найбільшу битву Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, – а й як приклад мужності оборонців рідної землі.
Згодом селянам довелося поборотися, бо була ідея створити на місці храму музей атеїзму.
Нові сподівання
І тепер раз на рік, у річницю бою 1651 року між військами польського короля та козаками й кримськими татарами, сюди з’їжджаються прочани і політики. Тут завжди знаходять паралелі сучасності з минувшиною і намагаються винести звідси уроки історії. Як-от житомирянин, голова організації українського козацтва Анатолій Шевчук: «Це місце завжди справляло на мене емоційне і спонукальне враження. Тут якийсь енергетичний викид. Ми повинні пам’ятати про події під Берестечком, ми починаємо цивілізовано підходити до нашої минувшини. На цьому будуємо нашу перспективу державницьку. Ми повинні тут вчитися, щоб не допускати тих негативів, які були в минулому».
Науковці радіють: із підвищенням статусу заповідника розкриваються перспективи створити нове приміщення музею, відновити фрески в храмі, активізувати розкопки на інших переправах, поновити монастирський дзвін, створити панораму бою.
А ще чекають на шанобливіше ставлення політиків, котрі, можливо, нарешті зрозуміють, що пам’ять варто вшановувати тихо.
(Берестечко – Прага – Київ)
Заповідник із року в рік приваблює все більше прочан. Тут відновлений заснований майже сто років тому Георгіївський монастир із саркофагами, у яких зберігаються козацькі останки.
Першим це поле почав досліджувати Микола Костомаров, у складі експедиції відвідав Козацькі могили й Тарас Шевченко. У 1992 році відкривати меморіал прилетів на Козацькі могили патріарх Мстислав.
Музей почався з меліорації
Але до того, як у 1967 році вирішили створити тут музей, була тут і качина ферма, і шпиталь, і притулок для хворої худоби – просто в храмі. Поштовх до створення музею дала меліорація, розповів Радіо Свобода перший і багаторічний директор музею Павло Лотоцький.
За його словами, досить було виорати меліоративним трактором 50-сантиметрову яму, щоб знайти козацьку переправу, багато козацьких речей – мушкети, шаблі, ножі, шкіряні вироби… «Діти зібрали і принесли на Козацькі могили. Ніхто ніяких грошей не просив – нічого… Наступного дня приїжджає комісія – і ми попросили, щоб повідомили Ігоря Кириловича Свешнікова».
Згодом відомий український археолог Ігор Свешніков організував розкопки і довів, що дослідження Козацьких могил змушує по-іншому подивитися на історію Берестецької битви і розглядати її не тільки і не стільки як поразку, – українці тоді програли найбільшу битву Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, – а й як приклад мужності оборонців рідної землі.
Згодом селянам довелося поборотися, бо була ідея створити на місці храму музей атеїзму.
Нові сподівання
І тепер раз на рік, у річницю бою 1651 року між військами польського короля та козаками й кримськими татарами, сюди з’їжджаються прочани і політики. Тут завжди знаходять паралелі сучасності з минувшиною і намагаються винести звідси уроки історії. Як-от житомирянин, голова організації українського козацтва Анатолій Шевчук: «Це місце завжди справляло на мене емоційне і спонукальне враження. Тут якийсь енергетичний викид. Ми повинні пам’ятати про події під Берестечком, ми починаємо цивілізовано підходити до нашої минувшини. На цьому будуємо нашу перспективу державницьку. Ми повинні тут вчитися, щоб не допускати тих негативів, які були в минулому».
Науковці радіють: із підвищенням статусу заповідника розкриваються перспективи створити нове приміщення музею, відновити фрески в храмі, активізувати розкопки на інших переправах, поновити монастирський дзвін, створити панораму бою.
А ще чекають на шанобливіше ставлення політиків, котрі, можливо, нарешті зрозуміють, що пам’ять варто вшановувати тихо.
(Берестечко – Прага – Київ)
