Катують, щоб «зізнавались». Навіщо Росія «вішає» кримінал на українських військовополонених

Ви можете прослухати цей текст. Ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

Катують, щоб «зізнавались». Навіщо Росія «вішає» кримінал на українських військовополонених

Щонайменше 412 українських військовослужбовців нині «засуджені» Російською Федерацією за різними кримінальними статтями і отримали багаторічні терміни ув’язнення – аж до довічного. Такі дані оприлюднив Слідчий комітет Росії у вересні. Правозахисниця в розмові з журналістами Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) зазначила: Кремль прагне, аби кожен полонений взяв на себе якусь провину. Для цього людей жорстоко катують. Навіщо це Росії? Адже у військовополонених є визначений статус, і логіка їхнього утримання в неволі, за Женевськими конвенціями, полягає у тому, щоб позбавити можливості брати участь у бойових діях. Це не покарання.

Журналісти Донбас Реалії розбиралися, чому агресор переводить частину українських військовополонених у статус «кримінальних злочинців» та що з ними відбувається далі.

Сльози, обійми і перші вільні кроки по своїй землі. 18 жовтня з російського полону повернули 95 українських військовослужбовців. Уперше половина звільнених – це захисники України, яких російські «суди» визнали «злочинцями». 28 з них отримали терміни від 15 років і більше, 20 – довічне ув’язнення.

Серед обміняних бранців з російською кримінальною статтею – військовослужбовець і правозахисник Максим Буткевич. У полон він потрапив у червні 2022-го, біля селища Мирна Долина на Луганщині.

В інтерв’ю «Громадському радіо» Буткевич зазначив, що на першому ж допиті, всередині липня, один із двох допитувачів сказав: «Мы тебя посадим».

«Я, не без долі іронії, але майже щиросердно сказав: «Так не за что же, как вы меня посадите?» Той посміхнувся і сказав щось на кшталт: «Это не проблема». Я подумав, як це, не проблема. Виявилося через місяць, що дійсно «Это не проблема…», – розповів він.

Визволений з російського полону правозахисник і військовослужбовець Максим Буткевич. Київ, 24 жовтня 2024 року

«Це конвеєр, який штампує однакові вироки»

Буткевича звинуватили у «жорстокому поводженні з цивільним населенням» та «замаху на вбивство суспільно небезпечним способом». У березні 2023-го так званий «Верховний суд «ЛНР» засудив його до 13 років колонії. За версією «слідства», Максим начебто вистрілив з гранатомета по під’їзду житлового будинку в Сєвєродонецьку і поранив двох жінок.

І хоча Буткевич згодом заявив, що обмовив себе під загрозою тортур, а правозахисники дослідили, що він взагалі не був на місці ймовірного «злочину», апеляційний суд у Москві залишив вирок чинним.

Після обміну Буткевич розказав журналістам, що в тій колонії на Луганщині (у Хрустальному, Красний Луч до декомунізації) перебувають щонайменше 40 військовополонених за такими ж сфабрикованими кримінальними справами: «Це один і той самий конвеєр, тобто абсолютно типові справи. Змінюються місця, змінюються прізвища потерпілих, змінюються якісь дрібниці, але в цілому абсолютно одна і та сама модель».

Хто ризикує отримати кримінальну статтю? Історії «азовців»

Звинувачення у «вбивстві мирного населення» отримали і Дмитро Самченко та Олександр Дахненко, які захищали Маріуполь у лавах «Азову». У травні 2022-го вони разом з іншими українськими воїнами вийшли з «Азовсталі» і були взяті в полон. Про долю хлопців рідні дізналися лише за 2,5 роки – з інтерв’ю українському ЗМІ опозиційної російської правозахисниці Ольги Романової.

Захисник Маріуполя, боєць 12-ї бригади НГУ «Азов» Олександр Дахненко більше 2,5 років у російському полоні. За словами Ольги Романової, тортурами його змусили «зізнатися» у вбивстві мирних жителів

«В камеру СІЗО № 1 Ростова-на-Дону завели двох «азовців». Закатовані й змучені. Спини розполосовані нагайками, по тілу сліди від електрошокерів. Зараз обрали запобіжний захід і триває слідство. Під тортурами вони дали свідчення у вбивствах мирних», – розповіла правозахисниця.

У цьому ж Ростовському СІЗО сиділи й інші бранці з Маріуполя, серед яких був водій Олександр Іщенко та 8 жінок-кухарів, які служили в «Азові». Їх звинуватили у «насильницькому захопленні влади» та «організації терористичної діяльності», і вимагали покарати позбавленням волі від 16 до 24 років.

В кінці липня 2024-го росіяни повідомили про смерть 55-річного Олександра Іщенка. «Причину смерті не встановлено» – було вказано у довідці з СІЗО. Коли рідні отримали тіло, зробили судмедекспертизу. У висновку було сказано: до загибелі чоловіка призвели «множинні переломи ребер і закрита травма грудної клітини унаслідок ударів тупим предметом».

55-річний водій «Азову» Олександр Іщенко помер від травм у Ростовському СІЗО в липні 2024

Полонених жінок-кухарів ще до вироку «суду» вдалося обміняти й повернути в Україну 13 вересня.

«З-поміж засуджених військовополонених – люди різних географічних походжень, звань, військових посад, роду занять в мирному житті», – розповідав «Громадському радіо» Максим Буткевич про тих, хто був з ним у колонії на Луганщині.

Каже, намагався зрозуміти – за яким принципом окупанти обирають, на кого «повісити» кримінальну статтю: «Ми намагалися і за кримінальними справами, і за якимись іншими моментами поводження з нами знаходити систему, закономірність якусь, а вона не знаходилась. Іноді було враження, що діє просто якийсь генератор випадковостей – «а кого б нам сьогодні зробити воєнним злочинцем?»

Навіщо це Росії?

Виконавча директорка ГО «Медійна ініціатива за права людини» Тетяна Катриченко документує воєнні злочини росіян і відстежує долю утримуваних в неволі українців. У розмові з Донбас Реалії зазначає, що більшість «кримінальних справ» відкрито стосовно військовополонених, які захищали Маріуполь і навколишні території: з «Азову», 36-ї окремої бригади морської піхоти і 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.

«Вони проходять від кількох до кількох десятків допитів різними структурами Російської Федерації. Від військової поліції до Слідчого комітету РФ, ФСБ. Під час таких «допитів» їх катують дуже сильно, намагаються зробити так, щоб кожен військовослужбовець взяв на себе якусь провину. Найбільше, що вони запитують – щодо вбивства мирних громадян, і особливо в Маріуполі», – каже правозахисниця.

Правозахисниця Тетяна Катриченко стверджує: більшість «кримінальних справ» відкрито щодо військовополонених, які захищали Маріуполь та навколишні території

На думку правозахисниці, росіяни таким чином збирають «докази» того, що у руйнуваннях міста і смертях тисяч маріупольців винні не вони, а українські військові.

«Те, що я бачила в обвинувальних вироках – інколи йдеться про «невстановленого громадянина», про розстріл «невстановленого автомобіля». Інколи свідки цих справ – вони ж свідків теж залучають – не впізнають цього конкретного військового. А ці військовослужбовці беруть на себе часто провину, тому що їх катували»,– розказує Катриченко.

Чи реально довести невинуватість військовополонених в суді РФ?

Після закінчення так званого «слідства» долю звинувачених у злочинах полонених вирішують «Верховний суд «ЛНР» чи «ДНР», або Південний окружний військовий суд в російському Ростові-на-Дону.

Зовні Росія намагається створювати ілюзію законного процесу і навіть надають бранцям адвокатів. Але часто ця «допомога» зводиться до порад погодитися з вигаданими «злочинами».

«Суд» над військовополоненими бійцями «Азову» у Ростові-на-Дону. 14 червня 2023 року

«Ці адвокати «за призначенням», в першу чергу вони люди, і інколи все-таки намагаються розібратися, що сталося в цій ситуації. Але часто те, що ми бачимо, вони мають таку позицію: що краще визнати провину, краще отримати швидкий вирок і краще піти на обмін з вироком», – каже Тетяна Катриченко.

«Можливо, це якраз теж така велика стратегія Російської Федерації, що вони потім скажуть: у нас є не тільки обвинувачення, у нас всі все визнали», – додає правозахисниця.

Що відбувається із засудженими далі?

Після суду ті, хто отримав 15-20 років – потрапляють в одну з колоній на окупованих територіях. На Луганщині, де утримували правозахисника Максима Буткевича, – військовополонені жили в одних бараках з іншими засудженими, разом їли і працювали.

«Роботи були для військовополонених переважно з підтримання ладу технічного і побутового. В житловій зоні – це прибирання, це перенесення вантажів, це фарбування бордюрів», – розказував Буткевич.

Тих, хто отримує довічні терміни, відправляють до найсуворіших колоній у російській Мордовії та Заполяр’ї «Полярна сова», «Білий ведмідь», «Чорний дельфін», де ніч триває 9 місяців, а морози сягають 50 градусів.

Частина українських військовополонених, «засуджених» до довічного ув'язнення, перебувають у найсуворішій російській колонії особливого режиму «Полярна сова»

Наприкінці вересня в окупованому Донецьку за участю голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна відбулася нарада щодо «розслідування злочинів, скоєних українськими збройними формуваннями».

Там прозвітували: «На сьогоднішній день завершене попереднє слідство щодо 355 кримінальних справ стосовно 496 обвинувачуваних. За результатами розгляду судом стосовно 412 осіб винесені обвинувальні вироки, 32 з них призначене довічне ув’язнення».

Станом на зараз вдалося обміняти 3767 військовополонених, серед них є і «засуджені» навіть до довічного ув’язнення.

«Наявність так званого «судового вироку» не є перешкодою для визволення з полону», – зазначає Донбас Реалії речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.

«Женевські конвенції забороняють піддавати суду полонених за те, що вони захищали свою Батьківщину. Проте країна-агресорка і тут порушує всі норми, під якими сама підписалася. Як тільки з’являється можливість повернути додому так званих «засуджених» українських громадян, Координаційний штаб це робить», – наголошує Яценко.

Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко: «Наявність так званого «судового вироку» не є перешкодою для визволення з полону»

Скільки ще українців перебувають за ґратами на території Росії та окупованих нею українських землях – речник Координаційного штабу казати відмовився. «Є у нас загальна кількість. Частина з них з офіційних джерел, частина не підтверджені. Ми знаємо це від родичів і з інших джерел наших. Тому ми б уникали її давати», – пояснив Яценко.

Під час нещодавнього обміну правозахисник і військовослужбовець Максим Буткевич сказав: для тих, хто лишається в колонії на окупованій Луганщині, дуже важливо знати, що хтось потрапив на обмін. Бо це дає їм надію на те, що повернення можливе.

Читайте також:

• «Сидять разом із маніяками та канібалами»: куди етапують засуджених в Росії полонених «азовців»
• Звільнення Буткевича: як Росія судила військового і правозахисника та чому його повернення так сколихнуло суспільство
• «Азовець» Іщенко помер не своєю смертю у російському полоні – Паламар
• «Мы пришли вас спасать»: свідчення маріупольця про те, як Росія знищувала місто разом із людьми
• Змушують обмовити себе та сусіда: Росія посилила репресії на окупованому Донбасі

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Їх ґвалтують, на них тренують спецназ»: у США розповіли, як у Росії поводяться із українськими військовополоненими ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Чув, як виносять трупи»: ветеран АТО з Херсона розповів, як вижив у полоні російських окупантів ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Російські сили вчиняють як нацисти – Моше Реувен Асман